Рішення

від 17.12.2024 по справі 380/13720/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 рокусправа №380/13720/24Львівський окружний адміністративний суд в складі Головуючої судді Кухар Н.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ';'УКРАЇНСЬКА МАЙСТЕРНЯ ТЕЛЕБАЧЕННЯ'' до Львівської міської ради, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» про визнання протиправною та скасування ухвали,-

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ';'УКРАЇНСЬКА МАЙСТЕРНЯ ТЕЛЕБАЧЕННЯ'' (вул. Чупринки, 121А, м. Львів, 79057; код ЄДРПОУ 40010627) з позовом до Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ 04055896) в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №4278 від 27.12.2023 року «Про надання ТзОВ "Львівська девелоперська компанія" дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б, вул. Ткацькій, 9-В»;

- судові витрати стягнути з Відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Кухар Н.А.

Ухвалою від 28 червня 2024 відкрито провадження у справі, призначено справу порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» (вул. Руданського, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ 40764921).

Ухвалою від 10 липня 2024 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено. Суд перейшов з спрощеного позовного провадження до розгляду справи №380/13720/24 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 17 липня 2024 року клопотання представника Львівської міської ради про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено. Продовжено Львівській міській раді строк для подання відзиву на позовну заяву до 28.07.2024 року.

12 листопада 2024 року ухвалою постановленою в підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач обгрунтовує позовні вимоги тим, що Ділянка, що повинна бути відведена третій особі, охоплює будівлі Позивача, доступ до них. Велика Палата Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Пункт «б» частини 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, серед іншого, запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Оскаржувана ухвала створює позивачу реальні та потенційні перешкоди у користуванні та розпорядженні власним майном, свободі здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, оскаржуваною ухвалою обмежується право позивача щодо нового будівництва виробничих (промислових) будівель та споруд, які б розвинули наявні, або ж право здійснювати реконструкцію існуючих власних будівель, на які позивач розраховував купуючи існуючі будівлі, адже розумів, що такі розташовані у виробничій зоні за Генеральним планом та Зонінгом. Розміщення поряд житлових будинків також суттєво обмежуватиме господарську виробничу діяльність позивача, адже логіка створення виробничих зон полягає в шумоізоляції та запобіганні забруднення житлової та громадської забудови. У зворотному випадку, мешканці житлового будинку, власники й користувачі громадських будівель, матимуть постійні скарги на шум, викиди та інші фактори впливу виробничої діяльності. Розташування житлових будинків у межах виробничих зон не допускається (п. 5.15 ДБН Б.2.2-12:2019). Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту (ч. 3 ст. 20 Земельного кодексу України). До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (статті 38, 39 Земельного кодексу України). Наведене свідчить про очевидну протиправність оскаржуваної ухвали про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, який суперечить Генеральному плану та Зонінгу.

Відповідач 29.07.2024 подав до суду відзив на позов, у якому заперечує щодо задоволення даного позову та вважає його необґрунтованим. Зазначає, що згідно пояснювальної записки до проекту ухвали «Про надання ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б та АДРЕСА_1 » вбачається наступне: 1. Згідно з детальним планом території у районі вул. Замарстинівської, вул. Р.Дашкевича, вул. Ткацької, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 29.09.2022 року № 2358, земельна ділянка знаходиться в межах функціональної зони Г-2 зона центру ділової, громадської діяльності місцевого значення; Ж-2 зона малоповерхової квартирної забудови; ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа) (частково); лінія регулювання забудови. 2. У власності ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» знаходяться нежитлові будівлі: будівля «А-2» - Лабораторний корпус (вул. Ткацька, 9-А), загальною площею 916,1 кв. м.; будівля «Г-2» Корпус хімлабораторії (вул. Ткацька, 9-Б), загальною площею 404,6 кв. м.; будівля «Д-1» Корпус Д 1 (на вул. Ткацька, 9-В), загальною площею 93,2 кв. м., які розташовані в межах земельної ділянки. Дані об`єкти нерухомого майна ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» набула на підставі договору купівлі проваджу об`єкта малої приватизації державної власності: єдиного майнового комплексу державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України» за результатами аукціону з умовами від 08.12.2022 року № 17321. 3. На підставі звернення ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» поданого пакету документів, підготовлено проект ухвали, яким пропонується надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б, вул. Ткацькій, 9-В для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальними та ринкової інфраструктури (рекомендований код КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торговорозважальними та ринкової інфраструктури), за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови орієнтовною площею 0,1095 га, орієнтовною площею 0,0391 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень та площею 0,0078 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень. Також, листом управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.09.2023 року № 4-2401-11880, надано висновок про визначення відповідності місця розташування земельної ділянки на вул. Ткацька, 9 у м. Львові містобудівній документації. Отже, Львівська міська рада є колегіальним органом, вона приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради в порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Оскаржувана ухвала Львівської міської ради № 4278 від 27.12.2023 року є ненормативним актом одноразового застосування, оскільки стосується виключно прав та обов`язків ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» та вичерпала свою дію фактом її виконання в силу самого факту її прийняття. Умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. Особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та чи це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. З врахуванням наведеного, позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес. Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. Враховуючи зазначене, правових підстав для задоволення позовних вимог немає, оскільки Львівська міська рада жодним чином не порушила права позивача, діяла в межах наданих повноважень, а тому у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Позивач 06.08.2024 подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що Верховний Суд неодноразово робив висновок: ДПТ є видом містобудівної документації, положення якого мають узгоджуватися з генеральним планом населеного пункту, деталізувати положення останнього та не суперечити йому. Згідно з п. 7.17 розділу 7 «Склад та зміст детального плану території/ планувальних рішень детального плану території (у складі комплексного плану/ генерального плану)» ДБН Б.1.1-14:2021 «Склад та зміст містобудівної документації на місцевому рівні» функціональне зонування території детального планування містить інформацію щодо: виду функціонального призначення території у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту, її розподіл згідно з будівельними нормами, режим та параметри її забудови; переважного та супутнього видів цільового призначення земельних ділянок у межах визначеного комплексним планом, генеральним планом населеного пункту виду функціонального призначення території. Розташування житлових будинків у межах виробничих зон не допускається (п. 5.15 ДБН Б.2.2-12:2019). У примітці до розділу 18 ПЗ ДПТ вказано, що «Детальний план території розглядається і затверджується виконавчим органом міської ради протягом 30 днів з дня його подання, після затвердження міською радою зміни до Плану зонування м. Львова, або затверджується міською радою разом із зміною Плану зонування». Проте, Позивач не знайшов жодної відповідної ухвали про зміни до Плану зонування м. Львова в частині цієї території, що вкотре вказує на протиправність зміни функціонального призначення згаданої території. Відповідач вказує, що Оскаржувана ухвала є ненормативним актом одноразового застосування, оскільки стосується виключно прав та обов`язків ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» та вичерпала свою дію фактом її виконання в силу самого факту її прийняття. З вказаним не погоджуються, адже дія ухвали буде вичерпана фактом виконання у разі реалізації дозволу як такого: власне розробки та затвердження проекту землеустрою.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» 10.10.2024 подала до суду пояснення, у яких зазначила, що є власником майнового комплексу, який розташований по вул. Ткацькій 9-А, вул. Ткацькій 9-Б та вул. Ткацькій 9-В у м. Львові. Дані об`єкти нерухомого майна ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» набуло на підставі договору купівлі проваджу об`єкта малої приватизації державної власності - єдиного майнового комплексу державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України» за результатами аукціону з умовами від 08.12.2022 року № 17321. Відповідно до ст. 345 ЦК України у результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Згідно з Інформаційним повідомленням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про продаж об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України» в розділі Відомості про земельні ділянки зазначено земельну ділянку площею 0,2172 га за адресою м. Львів, вул. Ткацька, 9, яка перебувала у користуванні ДП «Львівський дослідний завод Національної академії наук України» на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 р. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» покупець стає правонаступником всіх майнових прав і обов`язків підприємства, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до умов договору між Продавцем та Покупцем та законодавства України. Таким чином, так як ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» набуло права власності на будівлі в складі єдиного майнового комплексу, до Товариства перейшли всі права та обов`язки Державного підприємства, в тому числі і ті, що стосуються реалізації прав на земельну ділянку, що знаходиться під цими будівлями. Відтак, з метою реалізації належного йому права на земельну ділянку Товариство звернулось із відповідним зверненням до Львівської міської ради. Звертає увагу суду, що Товариство просило про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у користування у значно меншому розмірі (0,1564 га, зазначені в оскаржуваній ухвалі ЛМР, порівняно з 0,2172 га, права на які належали ДП «Львівський дослідний завод Національної академії наук України», правонаступником якого стало Товариство), чим також враховано інтереси власників сусідніх будівель, в тому числі і позивача. Товариство як власник будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, з метою реалізації належного йому права на земельну ділянку, тобто з метою укладення відповідного договору оренди та сплати податків та орендних платежів до місцевого бюджету, звернулось до Львівської міської ради зі зверненням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. 29.09.2022 р. ухвалою Львівської міської ради №2358 затверджено детальний план території (ДПТ) у районі вул. Замарстинівської, вул. Р.Дашкевича, вул. Ткацької. Відповідно до оновленого ДПТ будівлі, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія», знаходяться в межах зони Г-2 «Зона центру ділової, громадської діяльності місцевого значення». Відповідно до п. 1.2.2 Плану зонування території м. Львова (Зонінг) Том 1. Частина 4, 5 Залізничний та Шевченківський райони при формуванні та територіальній прив`язці вказаних сукупностей з урахуванням існуючих (на забудованих територіях) та прогнозованих генеральним планом (на незабудованих чи передбачених для зміни функціонального використання території) в кожній зоні виділені види забудови та іншого використання земельних ділянок, які поділяються на: - переважні та супутні тобто найпоширеніші в даній зоні види забудови та іншого використання земельних ділянок безумовно дозволені; - допустимі - тобто сумісні з переважними, види забудови та іншого використання земельних ділянок, які можуть бути дозволені за умови виконання визначених вимог і отримання спеціальних погоджень. Зони центрів обслуговування і комерційної діяльності районного і місцевого значення Г-2 (Зона забудови Г 2 Торгово-ділові зони районного рівня) виділені для забезпечення правових умов формування місцевих (локальних) центрів з широким спектром комерційних і обслуговуючих функцій, орієнтованих на задоволення повсякденних і періодичних потреб населення. Допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок в даній зоні - будівлі змішаного використання: з житловими одиницями у верхніх поверхах і розміщенням в нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення при умові поверхового розділення різноманітних видів використання. В оскаржуваній ухвалі вказано, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки видається з рекомендованим КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. Таким чином, Львівською міською радою погоджено надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки з урахуванням містобудівної документації місцевого рівня, а саме детального плану території, яким визначаються умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон. Жодного порушення законодавства в діях Львівської міської ради щодо ухвалення спірної ухвали не було. Звертають увагу суду на ту обставину, що позивачем за весь час володіння нерухомим майном (з 2015-2016 років) не вчинялось жодних дій, спрямованих на оформлення прав на спірну земельну ділянку, що свідчить про відсутність інтересу позивача щодо спірної земельної ділянки. Позивач зазначає, що «Ділянка, що повинна бути відведена Третій особі, охоплює будівлі Позивача, доступ до них». Водночас, як вбачається з плану розміщення будівель позивача та третьої особи, такі будівлі не перетинаються на спірній земельній ділянці, а доступ до будівель позивача забезпечено як з вул. Ткацької (будівля літ. «Б-2»), так і з вул. Дашкевича (будівля, виробничого корпусу літ "В-2"). Відповідно до інформації, наведеної у Витязі з протоколу засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів №4 від 16.08.2024 р. ухвалено погодити межі земельної ділянки по вул. Ткацькій 9-а, 9-Б, 9-В з урахуванням інтересів власників суміжних будівель, в тому числі і позивача. Товариством було передбачено право проїзду до спірній земельній ділянці, що відображено штрих пунктиром на Плані земельної ділянки, долученому Львівською міською радою до відзиву на позов. Відтак, враховуючи те, що позивач має доступ до власних будівель безпосередньо з вулиць Ткацької та Дашкевича, а також беручи до уваги враховане право проїзду позивача по спірній земельній ділянці, жодних прав чи інтересів позивача оскаржуваною ухвалою порушено не було. Позивач у своєму позові (п. 2.2.3) посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц, висновок якої стосується надання вільної земельної ділянки, тобто такої, яка не обтяжена об`єктами нерухомого майна. Таким чином, судова практика, на яку посилається позивач, є не релевантною обставинам даної справи та не можу бути застосована судом при вирішенні спору по суті. Також позивач у своєму позові (п. 2.2.6 та 2.2.7) стверджує про начебто обмеження своїх прав щодо «нового будівництва виробничих (промислових) будівель та споруд» та «реконструкції існуючих власних будівель, на які Позивач розраховував купуючи існуючі будівлі». Звертає увагу суду на те, що задекларовані наміри, озвучені позивачем у своїй позовній заяві, не відповідають (і не можуть відповідати) реальним обставинам. Так, позивач є власником двох будівель, одна з виходом на вул. Ткацьку, інша на вул. Дашкевича. Відповідно до Детального плану території вздовж обох будівель позивача проходять червоні лінії та лінії регулювання забудови. Таким чином, в межах існуючих фундаментів будівель, які знаходяться у власності позивача заборонено проводити реконструкції чи перебудови існуючих будівель, не кажучи вже про будівництво нових виробничих (промислових) об`єктів. Стосовно виробничих (промислових) об`єктів, про які згадує позивач, додатково зазначимо, що будівля виробничого корпусу літ "В-2" (що виходить на вул. Дашкевича) впритул межує з житловими будинками по вул. Ткацькій, 5 та Ткацькій, 7, а відтак жодного будівництва виробничих (промислових) об`єктів в даній зоні не передбачено.

29.10.2024 позивач подав додаткові пояснення у справі, у яких зазначив, що посилання третьої особи на те, що права на землю їй переходять як складова єдиного майнового комплексу підприємства, придбаного за договором заперечуються самим же ж договором від 08.12.2022 року, згідно з яким земельна ділянка не є предметом купівлі-продажу (розділ 1 Договору, сторінка 2). При цьому, у договорі чітко визначено цільове призначення земельної ділянки: виробничі потреби. Навіть якби й договір справді передбачав перехід потенційного права третьої особи на землю, то таке право може стосуватись лише землі виробничого призначення, а не житлового, як визначено Оскаржуваною ухвалою. Третя особа підтримує Відповідача щодо дотримання відповідності цільового призначення земельної ділянки функціональному призначенню території з посиланням на детальний план території. Щодо наведеного надано більш ніж широкі пояснення у позові та відповіді на відзив. Цільове призначення земельної ділянки має відповідати генплану та зонінгу, а не детальному плану території. Детальний план території, водночас, не може змінювати функціональне призначення території, визначене генпланом чи зонінгом. Не заслуговують на увагу доводи Третьої особи щодо неможливості проведення будівельних робіт з нового будівництва чи реконструкції будівель в силу червоних ліній та ліній регулювання забудови, адже не обмеженим є право Позивача проводити реконструкцію шляхом знесення чи надбудови поверху; нового будівництва зі знесенням будівель тощо. Посилання Третьої особи на приклади «розвитку районів» та «трансформацію промислових районів на житлово-громадські» також не заслуговують на увагу, адже такі заходи можливі не через ухвалення детальних планів території та робіт з землеустрою, а через внесення змін у генеральні плани населених пунктів та плани зонування; стратегічну екологічну оцінку тощо. Факт участі Позивача в аукціоні не стверджує ні про правомірність, ні про протиправність Оскаржуваної ухвали, адже не стосується предмету спору взагалі. Не зрозуміло, як вказані обставини впливають на розгляд справи і тим більше на «винесення судом завідомо неправомірного рішення».

Позивач 10.12.204 подав додаткові пояснення, у яких послався на постанови Верховного Суду.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали, просили задоволити, представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, представник третьої особи просив відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 17 грудня 2024 суд перейшов у письмове провадження.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» звернулось до Львівської міської ради із заявою від 29.09.2023 року № 29-09 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ткацькій,9 на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать товариству на праві власності для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури ( КВЦПЗ 02.10) за рахунок земель, що не надані у власність або користування. Орієнтована площа земельної ділянки 0,156 га.

Львівською міською радою 27.12.2023 винесена ухвала № 4278, у якій зазначено:

«Розглянувши звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» від 29.09.2023 року № 29-09 (зареєстроване у Львівській міській раді 02.10.2023 року за № 2-16873/АП-2403), керуючись ст. 144 Конституції України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 12, 20, 93, 122, 123, 124 Земельного кодексу України, міська рада ухвалила:

1. Надати товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» (код ЄДРПОУ 40764921) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б та вул. Ткацькій, 9-В для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (рекомендований код КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови:

1.1. Орієнтовною площею 0,1095 га.

1.2. Орієнтовною площею 0,0391 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень.

1.3. Орієнтовною площею 0,0078 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень.

2. Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія» подати міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Позивач вважає вищевказану ухвалу протиправною та звернувся до суду з позовом про її скасування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Разом з тим, відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин вирішується на пленарному засіданні ради сесії.

Частиною 1 статті 116 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Нормами статті 120 Земельного кодексу України визначено до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, переходить право на земельну ділянку на якій вони розміщені.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 статті 123 Земельного Кодексу України передбачено, що надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з частиною 2 статті 123 Земельного Кодексу України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною 3 статті 123 цього кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, є: · невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; · невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; · невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється органами місцевого самоврядування на підставі відповідного рішення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:

генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон;

детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

29.09.2022 р. ухвалою Львівської міської ради №2358 затверджено детальний план території у районі вул. Замарстинівської, вул. Р.Дашкевича, вул. Ткацької.

Відповідно до оновленого ДПТ будівлі, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівська девелоперська компанія», знаходяться в межах зони Г-2 «Зона центру ділової, громадської діяльності місцевого значення».

Відповідно до п. 1.2.2 Плану зонування території м. Львова (Зонінг) Том 1. Частина 4, 5 Залізничний та Шевченківський райони при формуванні та територіальній прив`язці вказаних сукупностей з урахуванням існуючих (на забудованих територіях) та прогнозованих генеральним планом (на незабудованих чи передбачених для зміни функціонального використання території) в кожній зоні виділені види забудови та іншого використання земельних ділянок, які поділяються на:

- переважні та супутні тобто найпоширеніші в даній зоні види забудови та іншого використання земельних ділянок дозволені;

- допустимі - тобто сумісні з переважними, види забудови та іншого використання земельних ділянок, які можуть бути дозволені за умови виконання визначених вимог і отримання спеціальних погоджень.

Зони центрів обслуговування і комерційної діяльності районного і місцевого значення Г-2 (Зона забудови Г2 Торгово-ділові зони районного рівня) виділені для забезпечення правових умов формування місцевих (локальних) центрів з широким спектром комерційних і обслуговуючих функцій, орієнтованих на задоволення повсякденних і періодичних потреб населення. Допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок в даній зоні - будівлі змішаного використання: з житловими одиницями у верхніх поверхах і розміщенням в нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення при умові поверхового розділення різноманітних видів використання.

Суд звертає увагу, що генеральний план населеного пункту у відповідності до приписів статті 17 Закону № 3038-VI не містить функціонального призначення територій населеного пункту, а призначений для довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Завданням генплану є не тільки сприяння розвитку населеного пункту, а й максимальне збереження цінних рис й особливостей існуючої забудови, історичних та археологічних пам`яток, особливо цінних ділянок природи. Саме генеральний план є тим документом, що гармонізує відносини між існуючими і новими територіями, позначає ті об`єкти і мережі, що повинні бути збудовані для існуючих територій.

Водночас функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної зони визначаються планом зонування та/або детальним планом територій.

Визначення функціонального призначення земельної ділянки наведене в ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території», згідно якого це використання території за переважними функціями (багатофункціональна, громадська, житлова, промислова тощо), що існує або встановлюється містобудівною документацією, та наявність інших супутніх функцій, які не суперечать функціям, що переважають.

Цільове призначення земельної ділянки - це її використання за тим призначенням, яке визначене на підставі відповідної технічної документації із землеустрою та чинного законодавства.

Згідно зі статтею 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Таким чином, норми Закону № 3038-VI також передбачають обов`язковість використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

За змістом статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Отже, функціональне призначення земельної ділянки - це вид її використання, визначений містобудівною документацією. У документах на земельну ділянку воно не зазначається. Функціональне призначення території повинно встановлюватись планом зонування або детальним планом території, проте не повинно суперечити генеральному плану населеного пункту.

При винесені оскаржуваної ухвали відповідачем враховано пояснювальну записку Управління земельних ресурсів до проекту ухвали «Про надання ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» дозвілу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б та АДРЕСА_1 » відповідно до якої судом встановлено:

1. Згідно з детальним планом території у районі вул. Замарстинівської, вул. Р.Дашкевича, вул. Ткацької, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 29.09.2022 року № 2358, земельна ділянка знаходиться в межах функціональної зони Г-2 зона центру ділової, громадської діяльності місцевого значення; Ж-2 зона малоповерхової квартирної забудови; ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа) (частково); лінія регулювання забудови.

2. У власності ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» знаходяться нежитлові будівлі: будівля «А-2» - Лабораторний корпус (вул. Ткацька, 9-А), загальною площею 916,1 кв. м.; будівля «Г-2» Корпус хімлабораторії (вул. Ткацька, 9-Б), загальною площею 404,6 кв. м.; будівля «Д-1» Корпус Д 1 (на вул. Ткацька, 9-В), загальною площею 93,2 кв. м., які розташовані в межах земельної ділянки. Дані об`єкти нерухомого майна ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» набула на підставі договору купівлі проваджу об`єкта малої приватизації державної власності: єдиного майнового комплексу державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України» за результатами аукціону з умовами від 08.12.2022 року № 17321.

3. На підставі звернення ТзОВ «Львівська девелоперська компанія» поданого пакету документів, підготовлено проект ухвали, яким пропонується надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Ткацькій, 9-А, вул. Ткацькій, 9-Б, вул. Ткацькій, 9-В для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальними та ринкової інфраструктури (рекомендований код КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальними та ринкової інфраструктури), за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови орієнтовною площею 0,1095 га, орієнтовною площею 0,0391 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень та площею 0,0078 га у межах червоних ліній з обмеженням без права капітального будівництва та посадки багаторічних насаджень.

Також, листом управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.09.2023 року № 4-2401-11880, надано висновок про визначення відповідності місця розташування земельної ділянки на вул. Ткацька, 9 у м. Львові містобудівній документації.

В оскаржуваній ухвалі вказано, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки видається з рекомендованим КВЦПЗ 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Суд зауважує, що вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у наявності у особи права на звернення за судом захистом, а саме наявності відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

Водночас таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

Отже, з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 522/3665/17 виснував, що обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до "юридичного" відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Отже, з наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Суд зауважує, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

У випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статтях 2, 5 КАС України.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Відтак, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.

У постанові від 20 серпня 2019 року у справі № 461/2935/16-а Верховний Суд, надаючи оцінку акту індивідуальної дії зауважив, що категорію «особа, якої стосується акт» необхідно відрізняти від категорії з більш вузьким значенням - «особа, стосовно якої прийнято акт», оскільки індивідуальний акт, який хоч не прийнято стосовно певної особи, фактично, може стосуватись її прав.

Отже, для визначення кола осіб, що мають право на оскарження індивідуального акта, необхідно з`ясувати осіб, яких він стосується, тобто порушує права чи інтереси, а не лише стосовно кого він прийнятий.

Так, позивач у позові зазначає, що ділянка, що повинна бути відведена третій особі, охоплює будівлі Позивача, доступ до них. Оскаржувана ухвала створює позивачу реальні та потенційні перешкоди у користуванні та розпорядженні власним майном, свободі здійснення підприємницької діяльності. Таким чином, оскаржуваною ухвалою обмежується право позивача щодо нового будівництва виробничих (промислових) будівель та споруд, які б розвинули наявні, або ж право здійснювати реконструкцію існуючих власних будівель, на які позивач розраховував купуючи існуючі будівлі, адже розумів, що такі розташовані у виробничій зоні за Генеральним планом та Зонінгом. Розміщення поряд житлових будинків також суттєво обмежуватиме господарську виробничу діяльність позивача, адже логіка створення виробничих зон полягає в шумоізоляції та запобіганні забруднення житлової та громадської забудови. У зворотному випадку, мешканці житлового будинку, власники й користувачі громадських будівель, матимуть постійні скарги на шум, викиди та інші фактори впливу виробничої діяльності.

Як слідує з приписів статті 79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Отже, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво, за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками. Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових і фактичних перешкод для надання її у власність чи оренду, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки в оренду, а не на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Надання дозволу на розроблення проекту відведення не свідчить, що проект компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, орган місцевого самоврядування може відмовити.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що оскаржувана ухвала не порушує прав та інтересів позивача, не створює позивачу реальні та потенційні перешкоди у користуванні та розпорядженні власним майном, свободі здійснення підприємницької діяльності, а отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Суд зазначає, що судова практика Верховного Суду, на яку посилається позивач є не релевантною обставинам даної справи та не можу бути застосована судом при вирішенні спору по суті.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позов до задоволення не підлягає.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ';'УКРАЇНСЬКА МАЙСТЕРНЯ ТЕЛЕБАЧЕННЯ'' (вул. Чупринки, 121А, м. Львів, 79057; код ЄДРПОУ 40010627).

Відповідач: Львівська міська рада (пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ 04055896).

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська девелоперська компанія" ( вул. Руданського, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ 40764921).

Повний текст рішення складено у повному обсязі та підписано 18.12.2024 року.

СуддяКухар Наталія Андріївна