Постанова

від 18.12.2024 по справі 357/4984/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 357/4984/24

провадження № 61-11163св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Приватного підприємства «Залізняк» - адвоката Овчаренка Дмитра Костянтиновича на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2024 року в складі судді Цуранова А. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року в складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.

в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Залізняк» про захист прав споживача та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на: 1) земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:042:0025 площею 0,5210 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності Приватному підприємству «Залізняк» (далі - ПП «Залізняк»); 2) рахунки в межах суми збитків відповідача ПП «Залізняк».

Вказувала, що на початку лютого 2022 року між нею та ПП «Залізняк» було укладено договір про зберігання легкового автомобіля «Mercedes-Benz ML350», 2012 року випуску, на платній автомобільній стоянці. 19 лютого 2022 року вона прибула на автостоянку та дізналась, що її автомобіль та ще шість автомобілів постраждали внаслідок пожежі. У результаті вказаної події їй завдано збитки на 1 073 140,00 грн, оскільки автомобіль вважається фізично знищеним.

Згідно з експертним висновком причиною виникнення пожежі є займання горючої рідини внаслідок дії на неї вогневого джерела запалювання (підпал).

Уважаючи дії відповідача безвідповідальними, вона звернулась до суду з позовом про захист прав споживача щодо стягнення з ПП «Залізняк» на її користь завданих збитків в розмірі 1 073 140,00 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн. Вказувала, що відповідачу на праві власності належить земельна ділянка, на території якої він надає послуги автостоянки.

На її думку, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду або ефективний захист та поновлення її порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких вона звернулася.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

04 квітня 2024 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:04:042:0025 площею 0,5210 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ПП «Залізняк».В іншій частині вимог відмовлено.

03 липня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ПП «ЗАЛІЗНЯК» залишено без задоволення, ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2024 року залишено без змін.

Висновки судів мотивовані тим, що між сторонами дійсно виник спір, та зважаючи на розмір заявлених позовних вимог, є обґрунтованими доводи заявниці про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити поновлення її порушених прав та інтересів у випадку задоволення позову. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті (запобігання відчуженню майна добросовісним набувачам) відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам. Заважаючи на принцип тимчасовості заходу забезпечення позову, заявлений захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку ПП «Залізняк» є таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, є співмірним заявленим позовним вимогами та доцільним в межах розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 серпня 2024 року представник ПП «Залізняк» - адвокат Овчаренко Д. К. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, в якій просить їх скасувати в частині задоволення заяви про забезпечення позову, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні цієї заяви ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в ухвалі про забезпечення позову необхідно зазначати підставу обрання заходу забезпечення. В оскаржуваних судових рішеннях відсутні посилання на існуючі ризики, факти або докази, які б свідчили, що застосування заходів забезпечення позову є необхідним. Судами не досліджено існування самого факту недобросовісних дій відповідача, спрямованих на уникнення виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача. Також не перевірена співмірність застосованого заходу забезпечення позову із позовними вимогами.

Суди не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, в постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року в справі № 910/3158/20, щодо підстав вжиття заходів забезпечення позову.

Підстав для вжиття заходів забезпечення позову не було, адже в порядку кримінального судочинства жодної підозри посадовим особам ПП «Залізняк» не вручалося, а тому будь-яке твердження ОСОБА_1 про неналежну організацію роботи з підлеглими охоронниками та виконувану ним роботу, що призвело до пошкодження належного позивачці автомобіля, є безпідставним.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року в справі № 910/3158/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20), на яку посилається заявник, виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили наявність спору між сторонами; ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в цій справі; співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами.

ОСОБА_1 заявила до ПП «Залізняк» вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок підпалу належного їй автомобіля, що перебував на зберіганні у відповідача (платній автостоянці). Розмір матеріального збитку, завданого позивачці, визначено на підставі висновку товарознавчої експертизи на суму 1 073 140,00 грн.

ПП «Залізняк» є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:042:0025 площею 0,521 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1621836932103. Обставин належності відповідачу іншого рухомого або нерухомого майна матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно у зв`язку з наявною загрозою утруднення або неможливості виконання рішення суду, оскільки у сторони відповідача є можливість розпорядитися об`єктом нерухомого майна, що унеможливить виконання рішення в майбутньому в разі задоволення позовних вимог.

Обраний вид забезпечення позову є адекватним, пропорційним, співмірним до позовних вимог і не буде надмірним тягарем для відповідача, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Доводи касаційної скаргипро те, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову не було, адже в порядку кримінального судочинства жодної підозри посадовим особам ПП «Залізняк» не вручалося, а тому будь-яке твердження ОСОБА_1 про неналежну організацію роботи з підлеглими охоронниками та виконувану ним роботу, що призвело до пошкодження належного позивачці автомобіля, є безпідставним, мають оцінюватися як довід під час розгляду справи по суті позовних вимог.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України в попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами не вбачає.

Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Приватного підприємства «Залізняк» - адвоката Овчаренка Дмитра Костянтиновича залишити без задоволення.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська