Ухвала

від 17.12.2024 по справі 601/1060/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 601/1060/24

провадження № 61-16614ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Іванько Олени Сергіївни, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про стягнення заборгованості по орендній платі,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» (далі - ТОВ «Західна агровиробнича компанія») заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою за 2022 та 2023 роки в розмірі 15 610,00 грн.

Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 12 серпня 2024 року позов задоволено.

Стягнено з ТОВ «Західна агровиробнича компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за користування земельною ділянкою за 2022 та 2023 роки в розмірі 15 610,00 грн, здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Західна агровиробнича компанія» задоволено, заочне рішення місцевого суду змінено, зменшено розмір стягненої заборгованості з 15 610,00 грн до 10 584,86 грн.

Здійснено перерозподіл та розподіл судових витрат.

У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Іванько О. С., на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року.

У касаційній скарзі заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у справі у загальному розмірі складає 15 610,00 грн, яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250= 757 000,00 грн).

Враховуючи зазначене вище, постанова Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадок, передбачений підпунктом а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у справі, з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказаний довід обґрунтовано необхідністю формування Верховним Судом правового висновку, щодо можливості стягнення орендної плати після закінчення строку дії договору оренди.

Разом з цим стягнення орендної плати регулюється, зокрема положеннями статті 15 Закону України «Про оренду землі», яка є загальною нормою права у подібних правовідносинах, широке застосування якої відбувається судами всіх інстанцій, в тому числі, й Верховним Судом. А окреслене заявницею питання стосується доведеності позовних вимог на підставі належних доказів, оскільки суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір орендної плати в зв`язку із закінченням 10 травня 2023 року строку дії договору оренди, укладеного між сторонами, не вбачав підстав для стягнення такої плати після припинення правовідносин між сторонами, а продовження використання відповідачем угідь після 10 травня 2023 року не підтверджено стороною позивача належними доказами.

З урахуванням наведеного, Верховним Судом не встановлено передумов для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

З урахуванням наведеного, оскільки заявниця подала касаційну скаргу на судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Іванько Олени Сергіївни, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна агровиробнича компанія» про стягнення заборгованості по орендній платі.

Копію ухвали надіслати заявниці.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян