Ухвала

від 16.12.2024 по справі 334/10085/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Дата документу 16.12.2024

Справа № 334/10085/24

Провадження № 2/334/3831/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Добрєв М.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт Фонд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Кепітал Менеджмент», Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Акцент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управліннями активами «Клевер Кепітал» про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

13.12.2024 року до Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт Фонд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Кепітал Менеджмент», Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Акцент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управліннями активами «Клевер Кепітал» про поділ спільного майна подружжя.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановлено, що заява подана без додержання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України виходячи з наступного.

Позивач визначає ціну позову 20165413,40 гривень.

В порушення вимог п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України до позовної заяви не додано в повному обсязі доказів на підтвердження зазначеної ціни позову.

Суддя зауважує, що визначення ціни позову майнового характеру є обов`язковою вимогою до позовної заяви, і процесуальний закон не передбачає підстав звільнення позивача від його виконання. Така вимога корелює з приписами ЗУ «Про судовий збір», відповідно до яких сума судового збору, яка підлягає сплаті у позовах майнового характеру визначається виходячи саме із ціни позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Розміри ставок судового збору визначені у ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір».

За ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна.

Ціна позову визначається від ринкової вартості майна на момент звернення до суду та повинна бути підтверджена відповідними відомостями (оцінкою відповідної установи).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна.

Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносини у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

У пунктах 15, 16 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

Відповідно до пункту 52 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.

Пунктами 50-55 Національного стандарту № 1 визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна», з урахуванням вимог Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Згідно з пунктом 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється ознайомлення з об`єктом оцінки.

Пунктом 51 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» передбачено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом з цим, відповідно до пункту 56 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна.

У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Статтею 32 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Ураховуючи викладене, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ`єктивності оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності-суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.

Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №168/828/16-ц також зазначається, що за змістом статей 12, 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює оспорювання в судовому порядку такого звіту.

Тягар доказування вартості майна несе позивач. Відтак, позивачем не надано доказів проведення належної оцінки майна, яка б відповідала дійсній вартості майна, яке є предметом спору.

Суддею встановлено, що матеріали позовної заяви містять додатки із проведеною оцінкою вартості автомобілів, апартаментів в м. Одеса, квартири в м. Запоріжжя, машиномісць в м. Запоріжжя, однак заявлені позовні вимоги в даному позові стосуються й іншого майна, доказів проведення оцінки якого не долучено.

З урахуванням зазначеного позивачу необхідно долучити до позовної заяви оцінку вартості майна, зокрема на незавершені будівництвом квартири та машиномісця, актуальну станом на час звернення до суду із позовом, для встановлення дійсної ціни позову у відповідності до ч. 2 ст.176 ЦПК України.

Згідно зазначеної вище Постанови Кабінету Міністрів України № 358 від 21 серпня 2014 року строк дії звіту про оцінку нерухомого майна становить не більше шести місяців з дати оцінки.

Долучені до позовної заяви документи не містять інформації про вартість будинку та земельної ділянки станом на дату звернення до суду з позовними вимогами.

Для визначення ціни позову позивачу слід долучити до позовної заяви оцінку вартості майна станом на час звернення до суду та визначити дійсну ціну позову у відповідності до ч. 2 ст.176 ЦПК України, та розрахувати суму судового збору, яка підлягає сплаті.

Суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.

Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).

Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов`язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.

Враховуючи викладене, позивачу необхідно усунути зазначені недоліки.

На підставі ст. 185 ч.1 ЦПК України заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення вищевказаних недоліків з роз`ясненням того, що в разі їх не усунення у встановлений судом термін заява буде визнана неподаною та повернута заявнику.

Керуючись ст. 175-177, 185, 260, 353 ЦПК України, суддя, -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт Фонд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Кепітал Менеджмент», Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Акцент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управліннями активами «Клевер Кепітал» про поділ спільного майна подружжя - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків десять днів з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху направити позивачу.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, заява вважатиметься не поданою та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Добрєв М. В.