Ухвала

від 23.12.2024 по справі 462/8776/24

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Єдиний унікальний номер судової справи 462/8776/24

Номер провадження 2/462/2389/24

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

23 грудня 2024 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»</a>, третя особа: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

І. Рух справи.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_1 адвокат Калінін С. К., 19.11.2024 року (вх. № 25929) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова (документ сформований у системі «Електронний суд» 18.11.2024 року) з позовною заявою до ТОВ «Фінпром Маркет», третя особа: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у якій просить суд:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 11393, вчинений 04.03.2021 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Остапенко Є. М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості у розмірі 9 296 грн. 00 коп.;

- стягнути з ТОВ «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Галайко Н. М.

Судом у порядку ч. 6 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) 19.11.2024 року направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи позивача у справі.

Відповідь на вказаний запит надійшла до суду 23.12.2024 року.

ІІ. Щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду.

Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 95, 175, 177 ЦПК України та підлягає залишенню без руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

ІІІ. Щодо судового збору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом ч. 4 ст. 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем у порушення вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України судовий збір не сплачено.

Натомість у тексті самої позовної заяви позивач зазначає, що у порядку ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» вона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно ч. 3 ст. 136 ЦПК України з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Разом з тим, суд враховує, що ч. 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.11.2020 року у справі № 9901/77/20 (провадження № 11-131заі20) висловлено правову позицію згідно з якою для звільнення від сплати судового збору відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» необхідно надати довідку з органу Державної податкової служби України про розмір доходів за попередній календарний рік, яка підтверджує, що розмір судового збору в справі перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік.

Отже особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно зі ст. 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Суд приймає до уваги, що будь-яких доказів відсутності можливості сплати судового збору до суду не подано.

Щодо покликання позивача на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», то вказане правове положення регулює випадки звільнення визначеної категорії осіб від сплати судового збору в силу закону, тобто навіть за відсутності про це клопотання такої особи.

Так, відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Проте у справі з даним предметом спору вказаний нормативний акт не може бути застосований.

Предметом спору ОСОБА_1 є визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, який, як стверджує позивач, вчинено на підставі договору, що нею фактично не укладався, про що окремо вказано у позовній заяві із покликанням про те, що позивач не підписувала у будь-який спосіб кредитний договір.

Тому покликання сторони позивача на вказані обставини звільнення від сплати судового збору, та відповідну практику Верховного Суду у даному випадку є нерелевантними.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, суд вважає необхідним зазначити, що Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. А споживачем, права якого захищаються цим законом, є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов?язків найманого працівника.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із змісту позовної заяви та документів доданих до неї, не зрозуміло, яке саме право позивача, як споживача послуг кредитування, порушено, враховуючи, що предметом спору є вчинення нотаріусом виконавчого напису, а не отримані позивачем послуги фінансової установи з кредитування.

Постановою Верховного Суду № 320/7932/16-ц від 06.05.2020 року, визначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов?язання боржником.

Оспорювання боржником виконавчого напису по суті є оспорюванням права стягувача на позасудовий порядок реалізації права на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 розділу ІІІ Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Отже враховуючи, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із оспоренням нотаріальної дії, у розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів» нотаріус не є надавачем нотаріальних послуг по відношенню до позивача, тому на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються, а відтак посилання позивача на ч. 3 ст. 22 даного Закону, відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, є безпідставними.

Так, із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу немайнового характеру.

Розміри ставок судового збору визначені у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір, ставка якого складає 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 211 грн. 20 коп.).

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3 028 грн. 00 коп.

Таким чином, стороні позивача необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. та надати відповідний документ про його сплату чи зазначити докази, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (за їх наявності).

ІV. Підсумки.

За нормою ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).

Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху та запропонувати позивачу усунути недоліки, зазначені в ухвалі суду протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України позовна заява, що не відповідає вимогам закону, підлягає залишенню без руху до виправлення позивачем вказаних недоліків.

При цьому позивача попереджається, що у разі не усунення недоліків позовної заяви в строк, вказаний в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута.

З огляду на викладене та керуючись ст. 185 ЦПК України, суд -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»</a>, третя особа: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню залишити без руху.

Надати позивачу п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»</a>, третя особа: Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко