Постанова

від 11.12.2024 по справі 336/427/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.12.2024 Справа № 336/427/16-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№336/427/16-ц Головуючийу 1інстанції Звєздова Н.С.

Провадження № 22-ц/807/2113/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

№ 22-ц/807/2113/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кочеткової І.В.

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25 вересня 2024 року про залишення без задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25 вересня 2024 року про виправлення описки у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, встановлення меж користування земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнила протягом судового розгляду, про приведення розміру ідеальних часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно у відповідність до розміру фактичних часток.

Просила привести розмір ідеальних часток співвласників у відповідність до фактичного розміру їхніх часток відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2210 про розмір часток співвласників у фактичному користуванні нерухомістю, де розмір частки ОСОБА_1 становить 44/100 частин нерухомості, а розмір відповідачів дорівнює 56/100 частинам нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того позивач просила встановити межі користування земельною ділянкою співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 відповідно до запропонованого висновком вказаної судової експертизи варіанту № 2.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02.12.2020 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно залишено без задоволення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізькогоапеляційного судувід 21.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року у цій справі залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2022 касаційну скаргу адвоката Щеголя С.К. як представника ОСОБА_1 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 21.12.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, встановлення меж користування земельною ділянкою повернуто заявнику.

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою, в якій просила в порядку перегляду справи за нововиявленими обставинами скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року (провадження №2/336/4/2020) та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, як позивача, про приведення розміру ідеальних часток співвласників нерухомого майна по АДРЕСА_1 у відповідність до фактичного розміру їхніх часток.

В обґрунтування заяви зазначила, що у листопаді минулого року їй стало відомо про існування дозволу виконкому №112 від травня 1979 року, виданого ОСОБА_5 (бабці заявниці) про оформлення самовільного будівництва: літньої кухні 4,0х4,5 кв.м та жилу прибудову 3,95х6,12 м, а також Розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації від 28.11.2003 №2440 про оформлення ОСОБА_6 документів на господарську будівлю та переобладнання в спірному житловому будинку. Про вказані документи ані їй, ані суду під час розгляду справи відомо не було.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року залишено без задоволення заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 грудня 2020 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року.

Не погоджуючись із зазначеними ухвалами суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким заяву задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваних ухвал допущено порушення норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

За приписами частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення в оскаржувані частині відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.

Судом встановлено, що Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02.12.2020 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно залишено без задоволення.

Постановою Запорізькогоапеляційного судувід 21.12.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року у цій справі залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2022 касаційну скаргу адвоката Щеголя С.К. як представника ОСОБА_1 , на постанову Запорізького апеляційного суду від 21.12.2021 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про приведення у відповідність до фактичного розміру часток в праві спільної часткової власності на нерухоме майно, встановлення меж користування земельною ділянкою повернуто заявнику.

У заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заявниця ОСОБА_1 посилається на той факт, що у листопаді минулого року їй стало відомо про існування Дозволу виконкому №112 від травня 1979 року, виданого ОСОБА_5 (бабці заявниці) про оформлення самовільного будівництва: літньої кухні 4,0х4,5 кв.м та жилу прибудову 3,95х6,12 м, а також Розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації від 28.11.2003 №2440 про оформлення ОСОБА_6 документів на господарську будівлю та переобладнання в спірному житловому будинку. Про вказані документи ані їй, ані суду під час розгляду справи відомо не було.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які заявниця ОСОБА_1 посилається в заяві про перегляд рішення, не є нововиявленими.

Постановляючи ухвалу про виправлення описки суд першої інстанції виходив з того, що під час виготовлення повного тексту ухвали про відмову в задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення допущено описки в написанні процесуальної назви заяви, а саме помилково зазначено, що подана ОСОБА_1 заява «про перегляд заочного рішення», а не «про перегляд рішення за нововиявленими обставинами», що не відповідає матеріалам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення КонституційногоСуду Українивід 01грудня 2004року №18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Щодо оскарження Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року залишено без задоволення заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 грудня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною другою статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 424 заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України свідчить, що нововиявленими обставинами є обставини, які: існували на час розгляду справи, не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; є істотними для розгляду справи, тобто належать до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. Обставини, які вважаються нововиявленими, повинні одночасно відповідати цим вимогам.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, й вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Таким чином, перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок (що є прерогативою судів апеляційної та касаційної інстанції), а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Звертаючись до суду з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 посилалася на те, що підставою для скасування рішення суду від 02.12.2020 є те, що на момент розгляду справи № 336/427/16-ц їй не було відомо про існування Дозволу на оформлення самочинного будівництва «05.1979» №112 та Розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району №2440р від 28.11.2003, про які їй стало відомо лише у листопаді 2023 року.

У зв`язку із чим, заявниця звернулася до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя із позовом до районної адміністрації Запорізькоїміської Ради по Шевченківськомурайону, Територіальної громади м.Запоріжжя вособі Запорізької міської Ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа, яка не заявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна стороні відповідачів:П`ята Запорізька державна нотаріальнаконтора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Одеса), проусунення перешкодв здійсненніправа власності. В позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним та скасувати рішення від 21.12.1992 №471/12 та від 21.07.1992 №21/12 виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів про зміну ідеальних часток на будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 28.05.2024 (справа №336/8237/23, провадження №2/336/387/2024) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Районної адміністрації Запорізької міської Ради по Шевченківському району, Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом: визнання недійсними і скасування рішень від 21.12.1992 року № 471/12 та від 21.07.1992 року № 21/12 виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів про зміну ідеальних часток на будинок АДРЕСА_1 ; заборони відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3

чинити їй перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нею часткою житлової будівлі по АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, для чого прибрати арку з виноградною лозою на відстань, передбачену відповідними нормами, та демонтувати мережі водоводу і електропостачання, проведені по частині стіни і даху належної їй оселі відмовлено в повному обсязі.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2024 року по цій справі залишено без змін.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявниця ОСОБА_1 посилається на докази, а саме на рішення від 21.07.1992 №21/12 та на рішення від 21.12.1991 №471/12 Виконавчого комітету Шевченківської ради народних депутатів, які вже були предметом дослідження в межах іншої справи та не є нововиявленими в розумінні процесуального закону.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують вмотивований висновок суду першої інстанції щодо невідповідності доказів, а саме рішення від 21.07.1992 №21/12 та на рішення від 21.12.1991 №471/12 Виконавчого комітету Шевченківської ради народних депутатів, ознакам нововиявлених обставин.

Одним з доводів апеляційної скарги апелянт зазначає залишення судом першої інстанції поза увагою тверджень щодо незаконності рішень Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів від 21.12.1992 № 471/12 та від 21.07.1992 року № 21/12.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у 2023 році звернулась до суду з позовом до Районної адміністрації Запорізької міської Ради по Шевченківському району, Територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської Ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: П`ята Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про усунення перешкод в здійсненні права власності, в якому просила визнати недійсними та скасувати рішення Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів від 21.12.1992 № 471/12 та від 21.07.1992 року № 21/12 про зміну ідеальних часток на будинок АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду позову ОСОБА_1 Шевченківський районний суд м.Запоріжжя постановив28травня 2024року рішення про відмовув задоволенні позову, яке в подальшому залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішень Виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів від 21.12.1992 № 471/12 та від 21.07.1992 року № 21/12.

Апеляційна скарга, окрім цього, містить твердження щодо здійснення розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 грудня 2020 року без її належного повідомлення про дату, час та місце проведення засідання.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьоїстатті 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина першастатті 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина другастатті 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьомастатті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання».

Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьоїстатті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Тлумачення частини першої статті 8,частини другої статті 211, пункту 3 частини третьоїстатті 376 ЦПК Українидозволяє зробити висновок, що:

обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;

невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Пунктом 3 частини третьоїстатті 376 ЦПК Українивизначено, що обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, визначено розгляд судом за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.

Аналогічний висновок викладено об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21).

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судова повістка про призначення судового засідання на 25.09.2024 року отримана ОСОБА_1 30.07.224 року (т.5, а.с.179).

Зазначене повністю спростовує твердження апеляційної скарги щодо порушень норм процесуального права судом першої інстанції.

Безпідставними єпосилання заявникаапеляційної скарги навідповідну судовупрактику ВерховногоСуду,оскільки висновки узазначених справах,і усправі,яка переглядається,як івстановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ судивиходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для перегляду рішення за ново виявленими обставинами, зводяться до цитування оскаржуваної ухвали та норм законодавства, посилання на вже досліджені, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, докази під час розгляду справи по суті позовних вимог, а також незгоди з рішенням суду.

Щодо оскарження Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року про виправлення описки в ухвалі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ЦПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала. За ініціативою суду питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні за участю учасників справи, проте їхня неявка не перешкоджає розгляду питання про внесення виправлень. Ухвалою суду питання про виправлення описки вирішується без повідомлення учасників справи.

Ухвала про внесення виправлень надсилається всім особам, яким видавалося чи надсилалося судове рішення, що містить описки чи арифметичні помилки.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму про виправлення описки в ухвалі суду від 16.11.2016 Про судове рішення у цивільній справі, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків.

Виходячи з правової позиції Верховного Суду України, суд може виправити лише ті описки або арифметичні помилки, яких він сам припустився.

Як вбачається з мотивувальної частини Ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року про виправлення описки в ухвалі Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року, при виготовлення повного тексту ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року про відмову в задоволення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення допущено описки в написанні процесуальної назви заяви, а саме помилково зазначено, що подана ОСОБА_1 заява «про перегляд заочного рішення», а не «про перегляд рішення за нововиявленими обставинами», що не відповідає матеріалам справи.

Таким чином, судом першої інстанції виправлено описки, яких він сам припустився та які не впливають на зміст судового рішення. Суд першої інстанції усунув неточності в назві процесуального документу.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Заявницею не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що обставини, на які вона посилається в апеляційній скарзі впливають на законність ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року та ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя 25 вересня 2024 року .

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що заявницею не доведено, що обставини, на які вона посилається в заяві про перегляд рішення є нововиявленими, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для для задоволення заяви про перегляд заявочного рішення за нововиявленими обставинами та скасування рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 02 грудня 2020 року (справа №336/427/16, провадження №2/336/4/2020) за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зміну ідеальних часток у домоволодінні на фактичні та розподіл земельної ділянки згідно його фактичного користування, зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку і господарських споруд та визначення порядку користування земельною ділянкою.

Твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваних ухвал.

Оскаржувані ухвали, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права підлягають залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвал суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвали суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя 25вересня 2024 року таухвалу Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя 25вересня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді: