Ухвала

від 23.12.2024 по справі 347/2894/24

КОСІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 347/2894/24

Провадження № 2-о/347/167/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2024 р. м. Косів

Суддя Косівського районного суду, Івано-Франківської області Крилюк М.І. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_2 про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей та просить встановити юридичний факт про те, що на його утриманні перебувають четверо неповнолітніх дітей віком до вісімнадцяти років.

Вважаю, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану, при цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначено у статті 315 ЦПК України, та даний перелік є вичерпним.

За змістом постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов :- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Тобто, юридичний факт, по своїй суті, це передумова правовідносин, встановлення якого може бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження лише за умови, що він має юридичний характер, тобто відповідно до закону викликає юридичні наслідки такі як - виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій, в іншому ж випадку, у разі наявності в заяві будь-яких вказівок про породження спору, такі заяви розглядаються в порядку позовного провадження.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значущість, і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб`єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Слід врахувати, що важливою є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Як вбачається з матеріалів заяви заявник ОСОБА_1 просить встановити юридичний факт про те, що на його утриманні перебувають четверо неповнолітніх дітей віком до вісімнадцяти років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Однак, із поданої заяви вбачається спір про право та подана заява про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

З урахуваннямзакріпленого всімейному законодавствіпринципу невідчужуваностісімейних обов`язків,неможливості відмовивід них,у томучислі відобов`язків вихованнядитини,питання,заявлене заявникому ційсправі,не можез`ясовуватись безвідноснодо дійдругого збатьків таможе вирішуватисьу межахспору проправо міжбатьками дитиниза загальнимправилом упозовному провадженні.Тобто, даний спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 Сімейного кодексу України).

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 зазначено, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, зокрема постанову ВП ВС у справі 201/5972/22 від 11.09.2024 року, вказана позовна заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.

А тому, з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.

Відповідно до частини 4 статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Керуючись ст. ст. 258-261, ч. 4 ст.315 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба у справах дітей Косівської міської ради, ОСОБА_2 про встановлення факту утримання неповнолітніх дітей.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду.

Судя М.І.Крилюк