Постанова

від 13.12.2024 по справі 366/3546/24

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/3546/24

Провадження №3/366/2404/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року селище Іванків

Суддя Іванківського районного суду Київської області Гончарук О.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла від ГУ ДПС у Київській області державної податкової служби України, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , головного бухгалтера ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛАГРОЛІС» (код ЄДРПОУ: 24219849, адреса: Київська область, Вишгородський район, селище Іванків, вул. І. Проскури, 24),

у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

2 грудня 2024 року до Іванківського районного суду Київської області надійшов вказаний протокол про адміністративне правопорушення.

Згідно з даними протоколу про адміністративне правопорушення № 2780/10-36-04-09 від 20 листопада 2024 року, убачається, що актом камеральної перевірки від 27.09.2024 № 48193/10-36-04-09/24219849 встановлено, що в період з 20.09.2024 року по 23.09.2023 року за адресою: Київська область, Вишгородський район, селище Іванків, вул. І. Проскури, 24, головний бухгалтер ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «КИЇВОБЛАГРОЛІС» ОСОБА_1 , в порушення вимог п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу подала декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період червень 2024 року від 19.07.2024 № 9201630209, липень 2024 від 19.08.2024 № 9239904626, в якій задеклароване податкове зобов`язання, що підлягає сплаті до бюджету за наслідками звітного податкового періоду, чим встановлено порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, а саме платником податку несвоєчасно сплачено узгоджену суму грошового зобов`язання за червень-липень 2024, чим вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 163-2 КУпАП.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась. Про дату, час і місце судового засідання повідомлена вчасно та належним чином. Причин неявки не повідомила, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило.

З огляду на положення ст. 268 КУпАП, суддя приходить до висновку про розгляд справи без її участі.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, суддя приходить до такого.

Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідност. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

У рішення ЄСПЛ від 30.05.2013 року (заява №36673/04) зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом). Виходячи з практики застосування Європейським судом Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Доказуванням за цим принципом має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім виключень, зазначених уст. 258 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст.251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогамст.256 КУпАП.

Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (справа «Маттоціа проти Італії» від 25.07.2000)

Відповідальність за ч. 1 ст. 163-2 КУпАП настає у разі неподання або несвоєчасного подання посадовими особами підприємств, установ і організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов`язкових платежів).

Об`єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері оподаткування.

Об`єктивна сторона правопорушення полягає у неподанні або несвоєчасному поданні посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов`язкових платежів).

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як уформі умислу, так і у формі необережності.

Суб`єкт вчинення цього адміністративного правопорушення є спеціальний (посадові особи підприємств, установ та організацій).

ОСОБА_1 інкримінується вчинення правопорушення за ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, яке полягало в порушенні вимог п. 57.1 ст. 57, 203.1 ст. 203 ПК України.

Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України платник зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Податковий агент зобов`язаний сплатити суму податкового зобов`язання (суму нарахованого (утриманого) податку), самостійно визначеного ним з доходу, що виплачується на користь платника податку фізичної особи та за рахунок такої виплати, у строки, передбачені цим Кодексом.

Суму податного зобов`язання, визначену у митній декларації, платник зобов`язаний сплатити до/або на день подання митної декларації.

Якщо граничний строк сплати податкового зобов`язання припадає на вихідний або святковий день, останній днем сплати податного зобов`язання вважається операційний день, що настає за вихідним або святковим.

Відповідно до п. 203.1 ст. 203 ПК України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

В обґрунтування інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення до матеріалів справи долучено акт про результати камеральної перевірки щодо порушення правил (термінів) сплати (перерахування) податків, платежів, зборів від 27.09.2024 № 48193/10-36-04-09/24219849.

Інших документів, які відповідають критеріям доказів, визначених ст. 251 КУпАП, в матеріалах справи немає.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України (ст. 86 цього кодексу) акт перевірки тільки фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, що зобов`язує до вчинення будь-яких дій. Він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.

Устатті 251 КУпАП акти перевірок контролюючих органів безпосередньо не зазначені як види доказів у справах про адміністративні правопорушення.

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Отже, акт податкової перевірки є службовим документом, в якому зафіксовані виявлені при проведенні тієї або іншої податкової перевірки порушення, він є носієм доказової інформації про виявлені порушення та його зміст може бути оскаржено шляхом подання заперечень до контролюючого органу за основним місцем обліку.

При цьому, Акт перевірки не може вважатись єдиним доказом вини особи у вчиненні правопорушення.

Аналогічний за змістом висновок наведений у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № П/811/2893/14А.

З огляду на викладене, в матеріалах справи відсутні достатні докази, які б у своїй сукупності свідчили про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, яке полягало в порушенні вимог п. 57.1 ст. 57, п. 203.1 ст. 203 ПК України.

Суддя звертає увагу, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діяння, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява N 25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 21.07.2011 року).

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З огляду на встановлені обставини справи, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 163-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП.

Питання судових витрат суддя вирішує у відповідності до ст. 40-1 КУпАП.

Судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення.

Оскільки у цьому випадку провадження у справі підлягає закриттю, відповідно судовий збір слід віднести на рахунок держави.

На підставі ст.ст. 19, 62 Конституції України, керуючись ст.ст. 7-9, 40-1, 163-2, 245, 247, 251, 256, 266, 268, 280, 283-285 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження усправі проадміністративне правопорушеннявідносно ОСОБА_1 , закрити, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути оскаржена особами, визначеними ч. 2 ст. 294 КУпАП до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Іванківський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня вручення копії постанови.

Суддя: О.П. Гончарук