Рішення

від 19.12.2024 по справі 442/10158/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/10158/24

Провадження №2/442/2305/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Коваля Р.Г.,

з участю секретаря - Чолавін Н.П.,

розглянувши у відкритому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Дрогобицька міська рада, ІНФОРМАЦІЯ_1 про розірвання шлюбу та визначення місяця проживання дитини,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між ними та відповідачкою, а також визначити місце проживання неповнолітньої дитини -ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним, як батьком, як основним та єдиним його утримувачем та таким, що самостійно виховує дитину.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 05 серпня 2016 року між ним та відповідачкою ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), було укладено шлюб, який був зареєстрований Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 111, та видано Свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_1 . Від вказаного шлюбу у них народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження Серії НОМЕР_2 . Причиною розпаду їх сім`ї стало те, що вони з дружиною перестали розуміти один одного, в них дуже різняться погляди на життя та спільне проживання. Крім цього, вони неодноразово намагалися владнати конфлікти, але на жаль, всі спроби врятувати сім`ю виявились марними. Вважає, що за таких обставин цей шлюб існувати не може в результаті таких взаємовідносин, ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинено. Він глибоко переконаний, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини не має, оскільки як у нього та і у відповідачки, на ґрунті сімейно-побутових питань та протилежних поглядів на сімейне життя втрачено почуття любові та поваги один до одного. Подальше існування шлюбу шкодить їх інтересам, так як шлюб існує лише формально.

Крім цього вважає, що існування такого шлюбу прямо суперечить інтересам їх дитини, який буде зростати та бачити сварки, ненависть та стабільне непорозуміння. Вважає, що син має розвиватися та зростати в спокої, безтурботності та мирі, і такі умови для нього зможе забезпечити тільки розірвання шлюбу між ними. Вже протягом 6-ти місяців він з відповідачкою проживають окремо. Син, виявив бажання проживати з ним як батьком, за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки більше прив`язаний до нього та краще знаходить з ним спільну мову. На пропозиції відповідачки перейти жити до неї, за її місцем проживання в АДРЕСА_2 , дитина реагує істериками, криками та впадає в депресію, оскільки звик до місця проживання за адресою АДРЕСА_1 , де в нього з`явилися друзі.

Відповідачка планує їхати за кордон, де бути проживати та працювати, і в даному випадку між ними існує спір з приводу визначення місця проживання дитини. Збереження їх сім`ї є неможливим, а розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з ним є єдиним виходом для них побудувати нове щасливе життя та зберегти адекватне сприйняття дитиною сімейних цінностей. Він зможе забезпечити для дитини належний матеріальний та психологічний рівень життя, за умови визначення місця проживання дитини з батьком, син буде менш психологічно травмований та буде зростати в спокої та благополуччі. Він є фізично здоровим чоловіком, протипоказань не має, ніколи не позбавлявся батьківських прав, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, до кримінальної відповідальності не притягувався, судимості не має та в розшуку не перебуває. Всі обов`язки по вихованню сина він виконує сам, робить все необхідне для забезпечення найкращих та найсприятливіших умов для проживання та розвитку дитини.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 19.12.2024.

Позивач у судове засідання не з`явився, 18.12.2024 подав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, 18.12.2024 Подала до суду заяву, в якій просила проводити судовий розгляд справи за її відсутності. Не заперечила щодо задоволення позову, не бажає зберегти сім`ю.

Представник третьої особи Дрогобицької міської ради, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні відомості, в судове засідання не з`явився, заяви про розгляд справи за його відсутність не надав.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_3 , який належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні відомості, в судове засідання не з`явився, заяви про розгляд справи за його відсутність не надав.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх в сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що подружжя сторін уклали шлюб 05 серпня 2016 року, який був зареєстрований Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий запис № 111, та видано Свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_1 .

За час шлюбу у сторінІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 .

Сторони не підтримують шлюбних стосунків, проживають окремо, шлюб носить формальний характер.Причиною розпаду сім`ї сторін стало те, що вони перестали розуміти один одного, в них дуже різняться погляди на життя та спільне проживання. В результаті таких взаємовідносин, ведення між ними спільного господарства остаточно припинено. Існування такого шлюбу прямо суперечить їх інтересам та інтересам їхньої дитини.

Син ОСОБА_5 проживає разом з батьком в АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру № 2024/013402081, який виданий з відомчої системи Державної міграційної служби на підставі відомостей отриманих від Трускавецької територіальної громади, довідкою про склад сім`ї № 4407 від 16.11.2024 виданої ОСББ «Гарант» м. Трускавець, Львівської області, та копією з будинкової книги будинку АДРЕСА_1 .

З копії паспорту відповідачки ОСОБА_2 та відомостей ЦНАП виконкому Дрогобицької міської ради вбачається, що остання зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Відомостей про проживання відповідачки ОСОБА_2 разом із своєю сім`єю суду не представлено.

Відповідно до представлених суду заяв ОСОБА_6 , ОСОБА_7 вбачається, що останні є сусідами позивача ОСОБА_1 , та їм відомо, що його дружина не проживає з ним давно, між ними часто виникали сварки. Батько є дбайливим до своєї дитини, яку виховує сам.

Встановлено, що із сторони позивача ОСОБА_1 відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали б проживання його дитини разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Статтею 109 СК України визначено, що шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Враховуючи вищенаведене, аналізуючи докази у справі, оцінюючи їх в сукупності, суд вважає, що оскільки сторони протягом тривалого часу не підтримують подружніх відносин, їхній шлюб існує формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, та інтересам їх дитини, то є всі підстави для розірвання шлюбу.

Даний висновок суду кореспондує із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові №761/33261/16-ц від 26.11.2018 про те, що суд не може примушувати подружжя проживати разом, цікавитися їх приватним життям, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків, а надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду.

Що стосується визначення місця проживання дитини, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч.3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч.2, 7-9 ст.7СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статей 18, 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За приписами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», йдеться про визначення «інтересів дитини», її місця у взаємовідносинах між батьками. У цьому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 14 квітня 2021 року по справі № 716/591/19.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Законодавство Україні, і міжнародне право, виходить із необхідності дотримання принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Цей принцип закріплений в статті 3 Конвенції про права дитини та статті 155 Сімейного кодексу України. Найкращі інтереси дитини мають бути предметом основного піклування батьків та пріоритетом для будь-яких органів установ, організацій та судів в усіх діях щодо дітей.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

У відповідності до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Проте, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №310/3195/18 висловлена наступна правова позиція: при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, §54, ЄСПЛ, від 07.12.2006). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, §100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16535/19 висловлено правову позицію, згідно з якою, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги той факт, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків відносно сина, дитина проживає разом із батьком, який дбає про його належні умови прожиття та розвиток, тобто є його основним та єдиним утримувачем, самостійно виховує його, суд вважає позовні вимоги щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_5 разом з батьком підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Разом з тим, визначення місця проживання дитини з батьком, не позбавляє матір права та можливості особистого спілкування з дитиною, обов`язку брати участь в її утриманні та вихованні.

Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачем судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду із вимогами немайнового характеру і підтверджуються відповідною квитанцією, враховуючи позицію позивача, а тому такі витрати слід залишити за останнім.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, окрім як сплати судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись ст. ст. 5, 10, 12-13, 76-81, 89-90, 95, 141, 142, 209-211, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений та зареєстрований 05 серпня 2016 року Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 111.

Прізвища сторін залишити без змін, оскільки вони не заявили клопотань про їх зміну.

Рішення суду, після набрання ним чинності, направити до відповідного відділу реєстрації актів цивільного стану для реєстрації факту розірвання шлюбу.

Визначити місце проживання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як основним та єдиним його утримувачем та таким, що самостійно виховує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Треті особи: Дрогобицька міська рада, адреса юридичної особи: 82100, площа Ринок, 1, м. Дрогобич Львівської області;

ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса юридичної особи: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено та підписано суддею 19.12.2024.

Суддя Роман КОВАЛЬ