Ухвала

від 06.12.2024 по справі 523/10571/24

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/10571/24

Номер провадження № 2-з/521/230/24

УХВАЛА

про розгляд заяви про забезпечення позову

06 грудня 2024 року місто Одеса

Суддя Малиновського районного суду міста Одеси Плавич І.В., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельна компанія «Надійний будинок» про стягнення заборгованості за договором про співпрацю,-

УСТАНОВИВ:

У провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Будівельна компанія «Надійний будинок» про стягнення заборгованості за договором про співпрацю.

Від представника ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, у якій особа просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача, а саме: на рахунки належних ТОВ «Будівельна компанія «Надійний будинок», (код 42799170, адреса, 65006, м.Одеса, вул. Бехтерєва, 23, кв. 4 ).

Розглядаючи заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 149 ч. 1, 2 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд наголошує,що відповіднодо п.1ч.1,ч.3ст.150ЦПК Українипозов забезпечується,зокрема, накладеннямарешту намайно та(або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб. Але заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Позивачем заявлено вимогу до відповідача щодо стягнення коштів за договором про співпрацю № 1/2019 від 07.0.2019року у загальній сумі 75620,90 доларів США.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Так, згідно з параграфами 47, 49, 55 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Україна-Тюмень проти України» («Ukraine-Tyumen v. Ukraine», заява №22603/02 (щодо суті), стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: «перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі» (див., наприклад, рішення у справі «Ян та інші проти Німеччини» («Jahn and Others v. Germany», заяви №46720/99, 72203/01 та 72552/01, п. 78).

Суд нагадує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом всіх статей Конвенції (див. рішення у справах «Амюр проти Франції» («Amuur v. France», від 25 червня 1996 року, п. 50; «Колишній Король Греції та інші проти Греції» («Former King of Greece and Others v. Greece», заява №25701/94, п. 79) та «Малама проти Греції» («Malama v. Greece»), заява №43622/98, п. 43).

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Диспозиція ст. 149, 153 ЦПК України, яка дозволяє суду забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, носить оціночний характер судом ризиків заподіяння шкоди інтересам позивача.

З приписів норм цивільно-процесуального законодавства України вбачається, що процесуальне законодавство обумовлює допустимість застосування заходів із забезпечення позову наявністю обставин, які свідчать про те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Забезпечення позову застосовується як засіб запобігання можливим порушенням майнових чи охоронюваних законом інтересів особи.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Таким чином, проаналізувавши зміст позовних вимог, розглянувши подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, виходячи із пов`язаності заходів забезпечення позову з його предметом,виходячи із принципу співмірності, із відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, беручи до уваги, що накладення арешту на рахунки відповідача є заходом, який призводить до суворих обмежень для власника рахунків у їх користуванні, та вказані дії можуть призвести до порушень конституційних прав відповідача у справі на користування належних коштів, суд доходить висновку про відмову в задоволенні даної заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Керуючись ст. 149, 150, 153, 154, 157, 159, 258, 259, 260, п.8,15.5розділу ХІІІЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ«Будівельна компанія «Надійнийбудинок» про стягненнязаборгованості за договоромпро співпрацю відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу подається до Одеського апеляційного суду через Малиновський районний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: І.В.Плавич