Рішення

від 23.12.2024 по справі 509/6500/24

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/6500/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого суддіГандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ :

8 листопада 2024 року, представниця позивача ОСОБА_1 , адвокат Бодюл А.І., звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд зняти арешт з житлового будинку з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У визначений ухвалою суду від 11.11.2024 р., згідно з якою, розгляд справи проводиться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, 15-ти денний строк з дня вручення даної ухвали та матеріалів позову з додатками в порядку ст. 178 ЦПК України, представник Овідіопольського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відзиву на позов, письмових пояснень, заперечень чи зустрічного позову не надав, хоча вказані матеріали позову та ухвалу суду отримав 18.11.2024 року, що підтверджується штампом Овідіопольського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), причини неявки суду не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 33).

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з`явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в підготовчому судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Згідно положень ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

За змістом роз`яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», зазначено, що у випадку, якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.

В правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, було зазначено, що інші особи, які є власниками (володільцями) майна, і які вважають, що майно на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання №1169 від 06.06.1987 року укладеного між ним та його матір`ю ОСОБА_2 , належить житловий будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення сесії Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 923-У від 22.04.2009 року Позивачу було передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,15 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . І на підставі даного рішення Позивач отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 598339 від 02.03.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 5123755300:02:004:0501. В 2015 році було перейменування вулиць та відповідно до рішення сесії Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 15-VII від 20.11.2015 АДРЕСА_1 було змінено на ОСОБА_3 .

В липні 2024 року, маючи намір скласти заповіт на даний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , Позивач звернувся до нотаріуса, і тоді ж йому стало відомо про наявність арешту на його будинку.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна за № 387551926 від 19.07.2024 на будинок АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі ухвали №2-5546 від 17.11.2008, винесеної Дарницьким районним судом. Однак власником даного житлового будинку значиться ОСОБА_4 . Арешт було накладено реєстратором Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України за заявою Відділу державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції.

Відповідно до листа №21.14-4450 від 11.02.2022 р., складеним начальником Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м.Одеса), відкритих/закритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_4 не виявлено, а виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт знищено за терміном зберігання, тому повідомити підстави накладення арешту на нерухоме майно немає можливості.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна за №387548525 від 19.07.2024 за запитом щодо наявного майна у ОСОБА_1 інформація відсутня, так як ОСОБА_1 не вносив відомостей про своє нерухоме майно до Державного реєстру, однак це не означає, що він не є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою ознайомлення зі змістом Ухвали №2-5546 від 17.11.2008, винесеної Дарницьким районним судом, на підставі якої було накладено арешт на будинок Позивача за адресою: АДРЕСА_1 , адвокатом Бодюл А.І. в інтересах ОСОБА_1 , було подано до Дарницького районного суду м. Києва адвокатський запит № 02/24 від 30.07.2024. Та 05.08.2024 із супровідним листом № 5/531/2024 надійшла відповідь з якої вбачається, що копію ухвали по вищевказаній справі отримати неможливо, так як справа була знищена за строками зберігання. Додатково було надано копію рішення від 10.03.2008 по справі №2-435/2009 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргу. Ознайомившись з текстом рішення, з`ясовано, що ОСОБА_1 не є стороною в даній справі та в тексті рішення нічого не значиться про накладання арешту на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Для уточнення інформації мною було подано заяву від 09.08.2024 на ім`я Голови Дарницького районного суду м. Києва стосовно отримання копії ухвали № 2-5546 від 17.11.2008, яка значиться в Інформаційній довідці №387551926 від 19.07.2024. На дану заяву я отримала листа від Голови Дарницького районного суду м.Києва за №5/552/2024 від 13.08.2024 в якому йдеться про те, що суддею Шкоріною О.І. напротязі 2008 року розглядалася цивільна справа №2-5546/2008 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргу. В 2009 році справу було продовжено в 2009 році та змінено номер справи на 2-5546/2008.

Також 21.08.2024 року мною, в інтересах ОСОБА_1 , було подано адвокатський запит до Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеси) з метою отримання інформації про наявність або відсутність виконавчих проваджень про стягнення боргу з ОСОБА_1 29.08.2024 року було отримано лист Начальника Овідіопольського ВДВС ПМУМЮ (м. Одеси) за № 21.14-45590 в якому повідомляється, що ОСОБА_1 не значиться боржником та не має заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна.

31.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову застосовані відповідно до ухвали Дарницького районного суду м.Києва від 17.11.2008 року по справі № 2-5546, у вигляді накладення арешту на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак 18.09.2024 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва по справі № 2-935/09 клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову повернуто з причини того, що ОСОБА_1 не був учасником цивільної справи в рамках якої судом було накладено арешт на його нерухоме майно.

Отже, так як накладений арешт на нерухоме майно, що належить Позивачу, порушує його право на мирне володіння та вільне розпорядження його майном, а іншого способу захисту його прав, окрім як звернення до суду, в даному випадку немає, таким чином позов є обґрунтованим.

Враховуючи, що в порядку ст. 141 ЦПК України, позивачем у позові не ставиться питання щодо розподілу судових витрат у сумі 1211,20 грн., вказане питання судом не розглядається.

Керуючись ст.ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200, 213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ,280-283 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, Постановою Верховного Судувід 27березня 2020року посправі №817/928/17, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов ОСОБА_1 до Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна задовольнити ;

2. Зняти арешт з житлового будинку з господарчими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 23.12.2024 р.

Суддя Гандзій Д.М.