Постанова

від 18.12.2024 по справі 917/642/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Харків Справа № 917/642/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Плахов О.В.

при секретарі Семенові О.Є.

за участю:

прокурора Хряк О.О., службове посвідчення від 01.03.2023 року №072721;

позивача-1 - не з`явився;

позивача -2 - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчука І.Г. (вх. №2501П/1-18)

на рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2024 року у справі № 917/642/24, ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Мацко О.С.), повний текст якого складено 30.09.2024 року

за позовною заявою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава,

в особі: 1. Полтавської обласної військової адміністрації, м. Полтава,

2. Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо, Полтавська обл., м. Лубни,

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерне товариство Українська залізниця, м. Київ

про стягнення 1 011 885,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.06.2024 року у справі 917/642/24 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчук І.Г з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" з апеляційною скаргою в електронній формі, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2024 року у справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.

Позивачем за позовом про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України виплат є замовник за договором, що залишилось поза увагою суду, оцінки вказаним обставинам не надано; Акціонерне товариство Українська залізниця є лише фактичними платником грошових коштів не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором та, як наслідок, Акціонерне товариство Українська залізниця не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь.

Рішення про оплату приймається виключно замовниками та уповноваженими органами державної влади, Акціонерне товариство Українська залізниця відповідно до встановленої процедури виконує виключно функцію безпосереднього проведення (виконання) оплати.

Порушення відповідачем зобов`язання з поставки продовольчих товарів з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, оплата за якими здійснювалась за кошти, які виділялися безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, а тому, нараховані суми пені підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо безпосередньо до Державного бюджету України.

Враховуючи характер спірних договірних відносин, зокрема обсяг прав та обов`язків сторін укладеного тристороннього договору, зважаючи на нормативно-правове регулювання державної програми забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, позовні вимоги та склад учасників судового процесу в даній справі визначено правильно.

Посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 року у справі № 924/215/23, де, зокрема, позов прокурора задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації 1 325 950,06 грн. пені; в решті позову відмовлено; рішення мотивовано наявністю підстав (за здійсненим судом перерахунком) для стягнення пені та відсутністю підстав для стягнення з відповідача сум "інфляційних втрат" та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України; постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення господарського суду Хмельницької області від 18.05.2023 року скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації 244358,44 грн. пені; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін; постанову мотивовано наявністю підстав для зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України; у цій справі АТ Українська залізниця також приймала участь у справі у якості третьої особи на стороні позивача.

Також, апелянт просив відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до закінчення воєнного стану, але не більше ніж до розгляду апеляційної скарги по суті.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2024 року, суддею доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Плахов О.В.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією проти України. Указами Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні №133/2022 від 14.03.2022 року, №573/2022 від 15.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року, №734/2023 від 06.11.2023 року, №49/2024 від 05.02.2024 року, №271/2024 від 06.05.2024 року, №469/2024 від 23.07.2024 року відповідно продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Наказом Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2022 року № 03 Про встановлення особливого режиму роботи суду в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану з 01.04.2022 року та запроваджено відповідні організаційні заходи, зокрема: рекомендовано учасникам судових справ утриматись від відвідування суду, свої процесуальні права та обов`язки, передбачені ГПК України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчука І.Г. на рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2024 року у справі №917/642/24 залишено без руху; останнього зобов`язано усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та роз`яснено, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

Розглянувши клопотання заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчука І.Г. про відстрочення сплати судового збору, судом, зокрема зазначено на таке.

Апелянтом заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтовано тим, що в умовах воєнного стану майновий стан органів державної влади є вкрай обмежений, а отже сплата судового збору одночасно з подачею апеляційної скарги на даний час Полтавською обласною прокуратурою є неможливим до його закінчення.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у ч. 1 цієї статті.

Підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у ст. 8 цього Закону, є врахування ним майнового стану сторін та лише за наявності умов визначених у ч. 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір.

Апелянтом не доведено наявності передбачених чинним законодавством України умов, необхідних для вирішення судом питання про відстрочення судового збору.

Оскільки ст. 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочення від такої сплати, враховуючи, що апелянтом не додано належних доказів, які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного законом строку розгляду апеляційної скарги до прийняття постанови у справі.

Судом враховані правові висновки, викладені в ухвалах Верховного Суду від 23.05.2022 року у справі №910/2958/20, від 06.06.2022 року у справі №910/10501/19, від 28.07.2022 року у справі №924/1251/21, де, між іншим, вказано на таке.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Звертаючись з клопотанням про відстрочення сплати судового збору скаржник не вказує конкретної підстави із зазначених у переліку в статті 8 Закону України "Про судовий збір", що є вичерпним при вирішенні питання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру або звільнення від сплати судового збору.

Апелянтом не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 77-79 ГПК України на підтвердження відсутності у нього коштів та/або неможливості сплати судового збору за наведених доводів, заяву подано без будь-яких підтверджуючих документів в обґрунтування відповідних тверджень щодо неможливості сплати судового збору та не наведено жодного обґрунтування підстав для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення, а тому правових підстав для відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, не має.

01.11.2024 року на адресу суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків (вх.№14009), на виконання вимог ухвали суду від 25.10.2024 року, яку разом з додатками, долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчука І.Г. на рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2024 року у справі № 917/642/24; учасникам справи встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, з доказами надсилання його апелянту; призначено справу до розгляду на "18" грудня 2024 року о 13:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресом: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №132; запропоновано учасникам справи свої процесуальні права та обов`язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, реалізовувати з використанням офіційної електронної пошти суду: inbox@eag.court.gov.ua та телекомунікаційної мережі Електронний суд; витребувано з господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/642/24.

12.11.2024 року на адресу суду від Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (позивач-2) надійшла заява (вх.№14533), яку долучено до матеріалів справи, в якій останнє вказує на те, що позивач-2 як орган державної влади стороною за тристоронніми договорами не є, не здійснює та не може здійснювати господарську діяльність; листом позивача-2 від 31.01.2014 року за № 1938/34/10-24 повідомлено Полтавську обласну прокуратуру, що позивач-2 не є стороною за договором, який у розумінні ЦК України є договором, укладеним на підставі правового акта органу державної влади, зміст якого встановлюються актами цивільного законодавства; у відповідності до вимог бюджетного законодавства позивачем-2 як головним розпорядником коштів державного бюджету забезпечувалось виконання функцій в частині встановлення Кабінетом Міністрів України механізму надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції позивача-2 на рахунок АТ Українська залізниця, відкритий в державному банку з відображенням в бухгалтерському обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів; просить справу розглянути за відсутності представника.

22.11.2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№14968), який долучено до матеріалів справи, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, в обґрунтування якого вказує на те, що сторони визначили, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплачується на рахунок платника, тобто АТ Українська залізниця, а не на користь Державного бюджету України, як наполягає прокурор у справі; та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не нівелюють умов договору, оскільки особливі умови про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи; походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачене закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України, тому належним отримувачем пені за даним договором є виключно АТ Українська залізниця.

03.12.2024 року на адресу суду від третьої особи надійшла заява (вх.№15473 ел. 2428), яку долучено до матеріалів справи, в якій остання просить апеляційну скаргу прокурора задовольнити; розгляд справи здійснювати за відсутності представника.

06.12.2024 року на адресу суду з господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/642/24 (вх.№15643).

У судовому засіданні 18.12.2024 року прокурор підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представники позивача-1 та позивача-2, відповідача та третьої особи у судове засідання, призначене в приміщенні Східного апеляційного господарського суду 18.12.2024 року не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у суді апеляційної інстанції; розгляд справи здійснювався судом за їх відсутності; крім того, позивач-2 та третя особа просили розгляд справи здійснювати за їх відсутності (вх.№14533), (вх.№15473 ел. 2428).

Ухвалу суду апеляційної інстанції від 06.11.2024 року було надіслано заступнику керівника Полтавської обласної прокуратури, Полтавській обласній військовій адміністрації, Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури України, ТОВ Лубним`ясо та АТ Українська залізниця до електронного кабінету в системі "Електронний суд".

05.10.2021 року офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, в зв`язку з чим, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в добровільному порядку.

Відповідно до пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №906/184/21, від 02.11.2022 року у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 року у справі №916/1716/20, від 22.12.2022 року у справі №922/40/22, де, зокрема, вказано на те, що чинним процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про дату, час та місце судового засідання - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Таким чином, надсилання судового рішення в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet.court.gov.ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету).

Також, інформацію про дату, час та місце розгляду справи було розміщено на офіційному веб сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу "Судова влада України" у розділі "Повідомлення для учасників судового процесу" розділу "Громадянам".

За змістом ч. 1 ст. 11 Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться в районі проведення антитерористичної операції, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб сайті судової влади України (з посиланням на веб адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Ухвала суду апеляційної інстанції від 06.11.2024 року була у встановленому порядку внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Запровадження воєнного стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від учасників справи впродовж всього строку розгляду судом апеляційної інстанції справи не надходило будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитись у призначене судове засідання.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам справи необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку з заходами, встановленими особливим режимом роботи суду під час дії воєнного стану, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 року Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану між Полтавською обласною військовою адміністрацією (Замовник), Акціонерним товариством Укрзалізниця (Платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо (Постачальник) був укладений договір поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування шляхом приєднання до його умов. Дана обставина не заперечується сторонами.

На офіційному веб-сайті АТ Укрзалізниця за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/ опублікований проект договору на постачання продовольчих товарів, форму та умови якого затверджено рішенням правління AT Укрзалізниця від 12.03.2022 року.

Сторони у договорі погодили такі умови:

- за договором Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються Замовником у заявках, а Замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а Платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору (п. 1.1 договору);

- загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (Постачальником та Замовником) первинних бухгалтерських документів (п. 2.1 договору);

- оплата товару Платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 185, на таких умовах: попередня оплата у розмірі 30% вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться Платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання Платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого Замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках Платника. Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та/або накладної (товаро-транспортної або залізничної), підписаних Постачальником та Замовником (п. 2.2 договору);

- поставка товару за цим договором здійснюється Постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок Замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Замовника до приймання товару (п. 5.1 договору);

- товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено Сторонами додатково. Датою поставки товару є дата приймання Замовником партії товару та підписання Замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару, негайно передається Замовником Платнику у визначеному цим договором порядку (п.п. 5.4, 5.5 договору);

- у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки (п. 6.1 договору).

Полтавською обласною військовою адміністрацією було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо наступні заявки на закупівлю продовольчих товарів: від 05.07.2022 року на поставку яловичини тушкованої в жерстяній банці вага 525 гр., кількість 39 916,80 кг; від 21.09.2022 року на поставку консервів м`ясних. Яловичина тушкована першого сорту (525 гр.) в жерстяній банці вага 525 гр. ж/б, кількість 39 916,80 кг; від 26.09.2022 року на поставку консервів м`ясних. Яловичина тушкована першого сорту (525 гр.) в жерстяній банці вага 525 гр. ж/б, кількість 39 916,80 кг.

У відповідь на зазначені заявки Постачальником ТОВ Лубним`ясо було виставлено замовнику Полтавській обласній військовій адміністрації рахунки на оплату:

- № ЛМ 1-2004 від 05.07.2022 року на суму 7 600 158,72 грн.; сума авансу 2 280 047,62 грн.

- № ЛМ 1-2004 від 21.09.2022 року на суму 7 600 158,72 грн.; сума авансу 2 280 047,62 грн.

- № ЛМ 2-2309 від 26.09.2022 року на суму 7 600 158,72 грн.; сума авансу 2 280 047,62 грн.

Акціонерним товариством Українська залізниця було перераховано відповідачу попередню оплату згідно з наступними платіжними документами:

- платіжна інструкція № 70070 від 22.08.2022 року на суму 2 280 047,62 грн., призначення платежу: передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 1-2004 від 05.07.2022 року;

- платіжна інструкція № 183186 від 10.10.2022 року на суму 2 280 047,62 грн., призначення платежу: передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 1-2004 від 21.09.2022 року;

- платіжна інструкція № 261964 від 17.11.2022 року на суму 2 280 047,62 грн., призначення платежу: передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 2-2309 від 26.09.2022 року.

На підтвердження поставки товару згідно із заявкою від 05.07.2022 року та рахунком № ЛМ 1-2004 від 05.07.2022 року сторонами було підписано видаткові накладні № ЦБ200049268 від 22.09.2022 року на суму 3 483 406,08 грн., № ЦБ200049312 від 22.09.2022 року на суму 2 638 944,00 грн. та № ЦБ200049459 від 24.09.2022 року на суму 1 477 808,64 грн. (всього на суму 7 600 158,72 грн.).

На підтвердження поставки товару згідно із заявкою від 21.09.2022 року та рахунком № ЛМ 1-2004 від 21.09.2022 року сторонами було підписано видаткову накладну № ЛМ 1-2004 від 30.10.2022 року на суму 7 600 158,72 грн.

На підтвердження поставки товару згідно із заявкою від 26.09.2022 року та рахунком № ЛМ 2-2309 від 26.09.2022 року сторонами було підписано видаткову накладну № ЛМ 2309 від 05.12.2022 року на суму 7 600 158,72 грн.

На виконання підпункту 2.2.2 пункту 2.2 договору Акціонерним товариством Укрзалізниця було здійснено остаточний розрахунок за поставлений товар згідно з наступними платіжними документами:

- платіжна інструкція № 261980 від 17.11.2022 року на суму 5 320 111,10 грн., призначення платежу: остаточна оплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 1-2004 від 05.07.2022 року;

- платіжна інструкція № 294940 від 02.12.2022 року на суму 5 320 111,10 грн., призначення платежу: остаточна оплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 1-2004 від 21.09.2022 року;

- платіжна інструкція № 355730 від 29.12.2022 року на суму 5 320 111,10 грн., призначення платежу: остаточна оплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунком № ЛМ 2-2309 від 26.09.2022 року.

Прокурор посилається на те, що відповідачем не дотримано строки поставки товару.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах позивачів з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив стягнути з відповідача 1 011 885,27 грн., з яких 639 130,49 грн. пені за несвоєчасну поставку товару, 334 406,95 грн. інфляційних втрат, 38 347,83 грн. 3 % річних.

24.09.2024 року господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов`язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 181 ГК України вказано, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

За змістом ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується надсилання Полтавською обласною військовою адміністрацією (як Замовником) заявок від 05.07.2022 року, 21.09.2022 року та 26.09.2022 року на закупівлю продовольчих товарів у ТОВ Лубним`ясо (Постачальник), а також виставлення Товариством з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо на підставі договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування (в редакції оприлюдненій на офіційному веб-сайті АТ Укрзалізниця за посиланням: https://us.gov.ua/about/procurement/) Полтавській обласній військовій адміністрації рахунків на оплату № ЛМ 1-2004 від 05.07.2022 року, № ЛМ 1-2004 від 21.09.2022 року та № ЛМ 2-2309 від 26.09.2022 року.

Відповідно до п. 11.2 договору він може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, між Полтавською обласною військовою адміністрацією, як Замовником, Акціонерним товариством Укрзалізниця, як Платником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо, як Постачальником, укладено тристоронній договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання, які відповідають формі договору, оприлюдненому на веб-сайті AT Укрзалізниця в редакції, затвердженій рішенням правління AT Укрзалізниця від 12.03.2022 року.

Частиною 1 статті 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частин 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом спору у справі є стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Аргументи апелянта на те, що позивачем за позовом про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України виплат є замовник за договором, що, як зазначає апелянт, залишилось поза увагою суду, оцінки вказаним обставинам не надано; АТ Українська залізниця є лише фактичними платником грошових коштів не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором та, як наслідок, АТ Українська залізниця не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь; рішення про оплату приймається виключно замовниками та уповноваженими органами державної влади, АТ Українська залізниця відповідно до встановленої процедури виконує виключно функцію безпосереднього проведення (виконання) оплати; порушення відповідачем зобов`язання з поставки продовольчих товарів з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, оплата за якими здійснювалась за кошти, які виділялися безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620, а тому, на думку апелянта, нараховані суми пені підлягають стягненню з ТОВ Лубним`ясо безпосередньо до Державного бюджету України; враховуючи характер спірних договірних відносин, зокрема обсяг прав та обов`язків сторін укладеного тристороннього договору, зважаючи на нормативно-правове регулювання державної програми забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, позовні вимоги та склад учасників судового процесу в даній справі визначено правильно, не приймаються, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. ст. 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, статтею 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі №355/385/17).

Також, за змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частинами 1 3 ст. 231 ГК України визначено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що неустойка (штраф, пеня) може бути встановлена договором, умови якого сторони, в межах, встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при його укладенні.

Зазначене стосується і зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов`язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.

У пункті 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.

При цьому, положення частин другої статті 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.

Відповідно до статті 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 року у справі № 916/1247/23, зокрема, зазначено на те, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Так, договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено в добровільному порядку.

ТОВ Лубним`ясо укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті АТ Укрзалізниця.

Тобто, ТОВ Лубним`ясо не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору.

Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні відносини на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

Господарським судом першої інстанції правомірно зазначено, що враховуючи те, що у п. 6.1 договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником (Полтавською обласною військовою адміністрацією), Постачальник (ТОВ Лубним`ясо) сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника (АТ Укрзалізниця) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, аргументи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок АТ Укрзалізниця, є необґрунтованими.

Також, господарський суд першої інстанції обґрунтовано вказав , що та обставина, що грошові кошти, які ТОВ Лубним`ясо отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується саме на рахунок АТ Укрзалізниця.

Походження з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких була оплачена закупівля товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.

Як слідує з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 185 Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, АТ Укрзалізниця уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.

Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

Так, з умов укладеного між сторонами договору слідує, що на АТ Укрзалізниця покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 договору на Платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 договору передбачено право Платника вносити зміни до договору за погодженням із Замовником, абзацом десятим пункту 7.3 договору передбачено обов`язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до Постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 Договору Платник третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

Також статутом АТ Укрзалізниця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).

Отже, АТ Укрзалізниця є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з комплексом прав, обов`язків і відповідальністю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.

Наведене також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов п. 6.1 договору, а саме на рахунок та на користь АТ Укрзалізниця.

У даній справі прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з ТОВ Лубним`ясо пені в сумі 639 130,49 грн. до Державного бюджету України, в той час як п. 6.1 договору передбачено сплату Постачальником пені на рахунок Платника, тобто АТ Укрзалізниця, а не до Державного бюджету України.

Однак, зміна в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 23.07.2024 року у справі № 909/532/23, та від 09.09.2024 року у справі № 902/1372/23.

Таким чином, господарським судом першої інстанції обґрунтовано зазначено на те, що оскільки положення договору не передбачають сплату постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Колегія суддів також враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.08.2024 року у справі № 917/1957/23, де, зокрема, вказано на таке.

Колегія також не погоджується з доводами прокурора про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України. Так, пунктом 23 частини другої зазначеної статті Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.

У договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.

Проте пунктом 6.1 Договору не передбачено сплату Постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок Платника, тобто АТ "Укрзалізниця".

Суд також не погоджується з доводами прокурора про те, що в укладеному договорі АТ "Укрзалізниця" є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов`язанням Замовника за тристороннім договором, АТ "Укрзалізниця" не має права самостійно визначати, яким чином використовувати кошти Державного бюджетам, що за бюджетною програмою надавались останньому, а тому будь-які кошти за укладеними тристоронніми договорами повертаються та/або стягуються не на користь АТ "Укрзалізниця", а до Державного бюджета України

Як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", АТ "Укрзалізниця" уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами. Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на АТ "Укрзалізниця" покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 Договору на Платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 Договору передбачено право Платника вносити зміни до договору за погодженням із Замовником, абзацом десятим пункту 7.3 Договору передбачено обов`язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до Постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 Договору Платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

Також статутом АТ "Укрзалізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15).

Відтак, АТ "Укрзалізниця" є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з комплексом прав, обов`язків і відповідальностю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.

Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов пункту 6.1 Договору, а саме на рахунок та на користь АТ "Укрзалізниця", що спростовує доводи прокурора про те, що передбачена пунктом 6.1 Договору можливість Постачальника сплатити пеню на рахунок Платника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.

Посилання апелянта на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2023 року у справі № 924/215/23, де, зокрема, позов прокурора задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації 1 325 950,06 грн. пені; в решті позову відмовлено; рішення мотивовано наявністю підстав (за здійсненим судом перерахунком) для стягнення пені та відсутністю підстав для стягнення з відповідача сум "інфляційних втрат" та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України; постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишено без задоволення; апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення господарського суду Хмельницької області від 18.05.2023 року скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "1. Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства на користь Хмельницької обласної військової адміністрації 244358,44 грн. пені; у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін; постанову мотивовано наявністю підстав для зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України; у цій справі Акціонерне товариство Українська залізниця також приймала участь у справі у якості третьої особи на стороні позивача, не приймаються, оскільки у справі, на яку посилається апелянт, Верховний Суд переглядав судові акти на предмет зменшення розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі №913/567/19 (913/403/20), де, між іншим, вказано на таке.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в ухвалі від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19 зазначив, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 року №910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 року № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 року № 910/24257/16). Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Суд звертається до правової позиції, щодо послідовно та неодноразово викладалась Великою Палатою Верховного Суду в питанні визначення подібності правовідносин у судових рішеннях: п. 60 постанови від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), п. 6.30 постанови від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19, постанова від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц, постанова від 12.12.2018 року у справі № 2-3007/11, пункт 5.5 від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16; п. 8.2 постанови від 16.05.2018 року у справі № 910/5394/15-г.

Таким чином, правовідносини у справі, на яку посилається апелянт та обставини вказаної справи №924/215/23, не є подібними до правовідносин у справі №917/642/24, оскільки предмети та підстави позовів у цих справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з невиконанням зобов`язань з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, слід зазначити на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказані нормативні положення, позивачем приведено розрахунок інфляційних втрат в розмірі 334 406,95 грн. та 3 % річних в розмірі 38 347,83 грн. за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Зобов`язання відповідача з передачі товару за договором на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування не є грошовим, а тому господарським судом першої інстанції обґрунтовано зазначено на те, що вимоги позивача в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Лубним`ясо інфляційних втрат та відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у позові відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 269, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури Титарчука І.Г. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.2024 року у справі №917/642/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23.12.2024 року.

Головуюча суддя О.І. Терещенко

Суддя П.В. Тихий

Суддя О.В. Плахов