Рішення

від 10.12.2024 по справі 908/2057/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/132/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 Справа № 908/2057/24

м.Запоріжжя

За позовом: Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Носаль Марії Володимирівни, м. Запоріжжя

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент управління активами Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Запорізька гімназія №104 Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення та зобов`язання повернути нежитлове приміщення

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Самойленко О.П.

За участю представників:

від позивача: Соколов Ю.К.;

від відповідача: Харламов Д.І.;

від третьої особи - Департаменту управління активами Запорізької міської ради: не з`явився;

від третьої особи - Запорізької гімназії №104 Запорізької міської ради: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 29.07.2024 надійшла позовна заява (документ сформований в системі «Електронний суд») Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради до відповідача: Фізичної особи-підприємця Носаль Марії Володимирівни про:

-визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 13.11.2022 №979, укладеного між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради та Фізичною особою-підприємцем Носаль Марією Володимирівною;

-зобов`язання ФОП Носаль М.В. повернути Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради нежитлове приміщення №13 першого поверху будівлі Запорізької гімназії №104 Запорізької міської ради (літ. А-3, А-4) площею 37,4 кв.м. по вул. Сергія Синенка, 65-В у місті Запоріжжя.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2057/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою господарського суду від 05.08.2024 вищевказану позовну заяву на підставі ч.1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.08.2024 позовну заяву, після усунення недоліків, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2057/24, присвоєний номер провадження 9/132/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент управління активами Запорізької міської ради та Запорізьку гімназію № 104 Запорізької міської ради; призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 09.10.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження у справі № 908/2057/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2024. У судовому засіданні 05.11.2024 розпочато розгляд справи по суті та за наслідками проведеного судового засідання оголошено перерву до 03.12.2024. Ухвалою суду від 03.12.2024 судове засідання у зв`язку з технічними проблеми, а саме відсутністю електричної енергії в приміщенні суду було, було відкладено на 10.12.2024.

Треті особи в судові засідання не з`являлись, про причини неявки суду не повідомляли. Про відкриття провадження у даній справі, дати, час та місце судових засідань були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п.1, п. 2 ч 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю третіх осіб, які належним чином повідомлені про дати, час і місце судових засідань.

10.12.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені в позовній заяві, які підтримані позивачем у повному обсязі та мотивовані, зокрема, наступним. Управлінням комунальної власності міської ради, відділом освіти Ленінської районної адміністрації (як «Орендодавцями») та приватним підприємцем Носаль Марією Володимирівною (як «Орендарем») укладено Договір оренди нежитлового приміщення №979 від 13.11.2002, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 37,5 кв.м., загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №104 по вул. Кремлівській, 65-В, що перебуває на балансі відділу освіти Ленінської районної адміністрації. Приміщення використовується Орендарем на правах оренди для розміщення перукарні. 29.01.2018 додатковою угодою до договору від 13.11.2002 №979, укладеною Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (як «Орендодавцем»), Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради (як «Балансоутримувачем») та Фізичною особою-підприємцем Носаль Марією Володимирівною (як «Орендарем»), термін дії договору продовжено на 2 роки 11 місяців, до 13.10.2020 включно, а сам текст договору викладено в новій редакції. Також цією додатковою угодою уточнено об`єкт оренди: комунальне майно - нежитлове приміщення №13 першого поверху будівлі ЗОШ №104 Запорізької міської ради Запорізької області (літ. А-3, А-4) площею 37,4 кв.м по вул.Сергія Синенка, 65-В, яке знаходиться в оперативному управлінні Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради. Додатковою угодою, укладеною 13.05.2020, термін дії Договору від 13.11.2002 №979 продовжено до 13.04.2023. Позивачем 01.12.2023 направлявся відповідачу лист за вих. №07.01-19/355, в якому ставилось питання звільнення займаного Фізичною особою-підприємцем Носаль М.В. приміщення через невикористання з освітньою метою та непродовження договору оренди. Відповідачем надано відповідь від 11.12.2023, за змістом якої постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» продовжено строк оренди комунального майна до закінчення воєнного стану, підстави для звільнення приміщення відсутні. Згідно з ч. 4 ст. 80 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства. Відповідач використовує нежитлове приміщення №13 першого поверху будівлі Запорізької гімназії №104 Запорізької міської ради (літ.А-3, А-4) площею 37,4 кв.м по вул. Сергія Синенка, 65-В у м. Запоріжжі, яке обліковується на балансі позивача, не за освітнім призначенням, за відсутності мети у наданні послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що є порушенням імперативних положень ст. 80 Закону України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту». Враховуючи викладене, Договір від 13.11.2002 №979 підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України як такий, що суперечить актам цивільного законодавства. У відповіді на відзив (арк.с. 107-108) позивачем в т.ч. було викладено заперечення щодо застосування судом строку позовної давності про яке просив відповідач у відзиві на позов.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, зазначивши зокрема про наступне. Жодного разу позивач не направляв відповідачу листа, у встановлений місячний термін після закінчення чергового строку оренди, про заперечення відносно його пролонгації. Останньою додатковою угодою від 13.05.2020 до спірного договору, яка підписана в тому числі позивачем, було продовжено термін дії цього договору на 2 роки та 11 місяців, а саме з 13.05.2020 по 13.04.2023. Відповідно до положень пункту 5 Постанови КМУ №634 від 27.05.2022 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. При розгляді даної справи просив врахувати висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.02.2024 по справі №916/309/23. З урахуванням того, що додатковою угодою від 13.05.2020 до спірного договору, яка підписана в тому числі позивачем, було продовжено термін дії спірного договору на 2 роки та 11 місяців, а саме з 13.05.2020 по 13.04.2023, його завершення припадає на період воєнного стану та внаслідок відсутності письмового повідомлення від позивача за 30-ть календарних днів до завершення договору про відмову у його пролонгації, спірний договір вважається діючим і на теперішній час. Положення ч. 4 ст. 61 Закону України «Про освіту», станом на момент укладання спірного договору (13.11.2002), передбачали правову можливість передання приміщень в оренду. Позивач своїми заявами від 25.05.2023 вих. №07.01-19/581, від 05.05.2020 вих. №07.01-19/427 та поведінкою, в тому числі підписанням додаткових угод від 29.04.2011, від 05.03.2012 від 22.03.2013, від 14.03.2016, від 01.07.2016, від 29.01.2018, від 23.04.2020, від 13.05.2020 виказував відсутність претензій щодо знаходження відповідача у приміщенні гімназії №104, в тому числі і після набрання чинності положень ч.4 ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII, а наразі вважає неправомірним укладання спірного договору, і це є недобросовісною поведінкою. На теперішній час законодавством передбачена правова можливість надання в оренду приміщень закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу. 10.09.2020 між відповідачем та Запорізькою гімназією №104 Запорізької міської ради було укладено угоду про співпрацю, згідно пункту 1 якої - сторони визначають одне одного як партнерів у організації обслуговування учасників освітнього процесу Запорізької гімназії №104, яка полягає у наданні відповідачем наступних послуг у кабінеті перукарні, яка розміщена у будівлі закладу: надання послуг для учнів та працівників гімназії; навчання догляду за волоссям та руками, проведення занять гуртка «Юна красуня» на базі перукарні; безкоштовне обслуговування для дітей-сиріт, дітей із багатодітних та внутрішньопереміщених родин. Крім того відповідач з 02.09.2013 переведена на посаду керівника гуртка. З викладеного вбачається, що господарська діяльність відповідача пов`язана, в тому числі, із обслуговуванням учасників освітнього процесу гімназії №104 Запорізької міської ради. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності. Вважає, що оскільки згідно з додатковою угодою від 29.04.2011 до спірного договору балансоутримувачем вказано Департамент освіти і науки Запорізької міської ради, навіть не беручи, що останній є правонаступником територіальних відділів освіти Запорізької міської ради, принаймні з 29.04.2011 позивач був обізнаний про наявність спірного договору, який останній просить визнати недійсним. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши позивача та відповідача, суд

УСТАНОВИВ:

13 листопада 2002 між Управлінням комунальної власності міської ради, відділом освіти Ленінської районної адміністрації (Орендодавець) та приватним підприємцем Носаль Марією Володимирівною (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 979 (далі договір), за умовами якого Орендодавець на підставі наказу управління комунальної власності міської ради від 27 вересня 2002 № 208 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 37,5 кв.м., загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №104 по вул. Кремлівській, 65-В, яке знаходиться на балансі відділу освіти Ленінської районної адміністрації, вартість якого визначена згідно з актом оцінки і становить за експертною оцінкою (залишковою вартістю) 11350,00 грн. станом на 30.09.2002 (п. 1.1 договору).

13.11.2002 сторонами договору підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Приміщення використовується Орендарем на правах оренди для розміщення перукарні (п. 1.2 договору).

У пункті 10.1 договору встановлений строк його дії п`ять років, з 13 листопада 2002 до 13 листопада 2007 року.

Умовами договору визначено, що в разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 10.7 договору).

До оскаржуваного договору укладались додаткові угоди від 01.04.2004, від 05.07.2007, від 25.01.2010, від 05.03.2012, від 22.03.2013, від 14.03.2016, якими вносились зміни до розділу 3 «Орендна плата», зміст якого викладався в новій редакції.

Додатковою угодою від 29.04.2011 до договору, на підставі рішень Запорізької міської ради від 18.02.2011 № 6 «Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради та її виконавчих органів», від 06.04.2011 № 20 «Про передачу департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради окремих повноважень щодо управління об`єктами права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя», було змінено орендодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та балансоутримувача з Відділу освіти Ленінської районної адміністрації на Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради. Також внесені зміни у пункт 3.3 договору.

Додатковою угодою від 01.07.2016 до договору, у зв`язку зі зміною найменувань були внесені зміни в преамбулі та в тексті укладеного договору, а саме слова: «Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради» в усіх відмінках замінено на слова: «Департамент освіти і науки Запорізької міської ради», а слова «територіальний відділ освіти, молоді та спорту Ленінського району управління освіти і науки департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради» - в усіх відмінках замінено на слова: «територіальний відділ освіти Дніпровського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради».

29.01.2018 між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Орендодавець), Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради (Балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Носаль Марією Володимирівною (Орендар) укладено додаткову угоди до договору оренди від 13.11.2002 №979, якою договір оренди від 13.11.2022 №979 викладено в новій редакції (надалі договір або договір в новій редакції).

Так, відповідно до п. 1.1 договору в новій редакції Орендодавець, Балансоутримувач на підставі наказу від 27.09.2002 №208 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно нежитлове приміщення №13 першого поверху будівлі ЗОШ №104 Запорізької міської ради Запорізької області (літ. А-3, А-4) площею 37,4 кв.м. по вул. Сергія Синенка, 65-в, яке знаходиться в оперативному управлінні департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про його вартість 111 503,00 грн. станом на 31.10.2017.

Майно використовується Орендарем на правах оренди: для розміщення перукарні (п. 1.2 договору).

Пунктами 5.1 та 5.2 договору встановлено, що Орендар зобов`язується використовувати орендоване майно виключно за його цільовим призначенням, визначеним п. 1.2 та умовами цього договору. Своєчасно і в повному обсязі вносити Орендодавцю, Балансоутримувачу орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до п. 11.1 договору в новій редакції, цей договір вважається продовженим на 2 роки 11 місяців, а саме - до 13.10.2020.

Пунктом 11.5 договору в новій редакції встановлено, що після закінчення дії цього договору Орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб власника. У разі якщо власник майна має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, Орендодавець повинен письмово попередити про це Орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії цього договору.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання пункту 5.16 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (п. 11.7 договору в новій редакції).

Додатковою угодою від 23.04.2020 до договору, зокрема, було звільнено Орендаря від сплати орендної плати за договором оренди від 13.11.2002 № 979 з 17.03.2020 року тимчасово до скасування введених Протоколом обмежувальних заходів щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Додатковою угодою від 13.05.2020 термін дії договору оренди від 13.11.2002 № 979 нежитлового приміщення по вул. Сергія Синенка, 65-а продовжено на 2 роки 11 місяців, а саме з 13.05.2020 по 13.04.2023.

Листом від 01.12.2023 №07.01-19/355 Правобережний відділ освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (арк.с. 34), посилаючись на положення ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту», повідомив ФОП Носаль М.В. про припинення договору оренди нежитлового приміщення №979 від 13.11.2002, оскільки використання нежитлового приміщення загальною площею 37,5 кв.м. по вул. Кремлівській (нова назва - Сергія Синенка), 65-в для розміщення перукарні не є використанням його за освітнім призначенням. Враховуючи умови п. 2.4 договору просив звільнити орендоване майно на протязі 10 днів і повернути його відповідно до Акту приймання-передачі.

У відповіді на вказаний лист відповідач листом від 11.12.2023 (арк.с. 35) повідомила, що підстави припинення договору оренди визначені сторонами у пункті 10.9 вказаного договору. Жодна з цих підстав в листі не вказана. Використання орендованого приміщення є частиною освітнього процесу згідно угоди про співпрацю від 10.09.2020, за умовами якої на базі перукарні проводиться заняття гуртка «Юна красуня», а також безкоштовне обслуговування для дітей-сиріт, дітей із багатодітних та внутрішньопереміщених родин.

Використання відповідачем (орендарем) нежитлового приміщення №13 першого поверху будівлі Запорізької гімназії №104 Запорізької міської ради (літ.А-3, А-4), площею 37,4 кв.м, по вул. Сергія Синенка, 65-В у м. Запоріжжі, не за освітнім призначенням, за відсутності мети у наданні послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, що в свою чергу, як зазначив позивач, є порушенням імперативних положень ст. 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII «Про освіту», стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину/господарської угоди.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З положень статті 203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 53 Конституції України, держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням студентам.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України «Про освіту».

Відповідно до статті 28 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ, який був чинним на момент укладення оспорюваного договору, система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту (стаття 29 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору).

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) заклади освіти створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Частиною 1 статті 63 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) визначено, що матеріально-технічна база закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до імперативних положень частини 5 статті 63 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №906/164/17).

Статтею 61 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених правових положень, як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Згідно з ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VІІІ (набрав чинності 28.09.2017) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VІІІ в редакції Закону № 2661-VIII від 20.12.2018 (набрання чинності 19.01.2019) встановлено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VІІІ в редакції Закону № 1557-IX від 17.06.2021, об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Таким чином на час укладення спірного договору оренди нежитлового приміщення від 13.11.2002 № 979 були відсутні обмеження щодо того, що майно комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, як це передбачено ч. 4 ст. 80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-ІІІ.

Отже посилання позивача на норми Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VІІІ, в т.ч. в редакціях від 20.12.2018, від 17.06.2021, які не діяли на час укладення спірного договору, є безпідставним.

Позивачем не доведено укладення спірного договору оренди з порушенням вимог Закону України «Про освіту» в редакції чинній станом на 13.11.2002.

Також необхідно зазначити, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Фізичної особи-підприємця Носаль Марії Володимирівни є: надання послуг перукарнями та салонами краси.

10.09.2020 між відповідачем та Запорізькою гімназією №104 Запорізької міської ради було укладено угоду про співпрацю (арк. с. 98), згідно пункту 1 якої - сторони визначають одне одного як партнерів у організації обслуговування учасників освітнього процесу Запорізької гімназії №104, яка полягає у наданні відповідачем наступних послуг у кабінеті перукарні, яка розміщена у будівлі закладу:

- надання послуг для учнів та працівників гімназії;

- навчання догляду за волоссям та руками, проведення занять гуртка «Юна красуня» на базі перукарні;

- безкоштовне обслуговування для дітей-сиріт, дітей із багатодітних та внутрішньо-переміщених родин.

Як вбачається з довідки вих. №158/01-20 від 22.07.2020 (арк.с. 99) відповідач з 02.09.2013 переведена на посаду керівника гуртка Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №104 Запорізької міської ради Запорізької області.

Крім того, як свідчать матеріали справи, учасниками оскаржуваного правочину на час його укладання (13.11.2002) були Управління комунальної власності міської ради, відділ освіти Ленінської районної адміністрації (орендодавець) та Приватний підприємець Носаль Марія Володимирівна (орендар).

Додатковою угодою від 29.04.2011 до договору, на підставі рішень Запорізької міської ради від 18.02.2011 № 6 «Про структуру виконавчих органів Запорізької міської ради, загальну чисельність апарату Запорізької міської ради та її виконавчих органів», від 06.04.2011 № 20 «Про передачу департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради окремих повноважень щодо управління об`єктами права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя», було змінено орендодавця з Управління комунальної власності Запорізької міської ради на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради та балансоутримувача з Відділу освіти Ленінської районної адміністрації на Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради.

Додатковою угодою від 01.07.2016 до договору, у зв`язку зі зміною найменувань були внесені зміни в преамбулі та в тексті укладеного договору, а саме слова: «Департамент освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради» в усіх відмінках замінено на слова: «Департамент освіти і науки Запорізької міської ради», а слова «територіальний відділ освіти, молоді та спорту Ленінського району управління освіти і науки департаменту освіти і науки, молоді та спорту Запорізької міської ради» - в усіх відмінках замінено на слова: «територіальний відділ освіти Дніпровського району департаменту освіти і науки Запорізької міської ради».

Тобто з матеріалів даної справи вбачається, що сторонами спірного правочину на сьогодні є Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (балансоутримувач) та Фізична особа-підприємець Носаль Марія Володимирівна.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на даний час перебуває в стані припинення.

Відповідно до рішення Запорізької міської ради «Про передачу повноважень департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради» № 132 від 17.03.2023 (інформація за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/sessions/182/resolution/51960), встановлено, що повноваження орендодавця за чинними договорами оренди переходять до Департаменту управління активами Запорізької міської ради з моменту укладання відповідних додаткових угод до договорів в частині зміни орендодавця (п. 4 рішення).

В матеріалах справи відсутні докази укладення додаткової угоди до договору щодо зміни орендодавця з Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради на Департамент управління активами Запорізької міської ради.

Частинами 1, 3, 4 статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України, позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів.

З положень статті 48 ГПК України слідує, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення відповідача (відповідачів) є правом позивача, оскільки він звертається до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів, та саме він визначає особу (осіб), якій (-им) пред`являє вимогу.

При цьому, з власної ініціативи суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 в справі № 670/23/18 колегія суддів дійшла до чіткого та однозначного висновку про те, що в справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

В той же час Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради позивачем у позові в якості співвідповідача не зазначено, клопотання в порядку ст. 48 ГПК України про залучення його співвідповідачем позивачем також не заявлялось.

Також, суд зауважує, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, відповідно, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно, як і повідомляти відповідачеві про відсутність наміру продовжити договір. Отже балансоутримувач не має права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря та, відповідно, заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18.

У даній справі № 908/2057/24 позивачем, окрім вимоги про визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним, заявлена вимога про зобов`язання відповідача Фізичної особи-підприємця Носаль Марії Володимирівни повернути нерухоме майно позивачу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, тобто балансоутримувачу, що не відповідає правовій позиції, викладеній у вищезазначеній постанові Верховного Суду від 06.09.2019 у справі № 910/7364/18.

Ні підставі усього вищевикладеного, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Щодо застосування строку позовної давності, про яке заявлено відповідачем у відзиві, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У даному випадку, зважаючи на те, що господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог внаслідок їх необґрунтованості та недоведеності, питання щодо застосування строків позовної давності судом не вирішувалось.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень ст. 129 ГПК України покладаються на позивача (залишаються за позивачем).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 23.12.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяО.С. Боєва