Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/12392/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/12392/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, 12Б, кабінет № 28, ідентифікаційний код 42132749)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код 23510137)

про стягнення 1 258,63 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріджен» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» «Страхова компанія «Провідна» стягнення суми невикористаної частини страхового платежу за договором № 06/6786369/9069/23 від 31.01.2023 у розмірі 5 796,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.10.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що вірною сумою невикористаної частини страхового платежу є 4 537,37 грн. Також відповідачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію від 23.10.2024 на суму 4 537,37 грн.

08.11.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає про заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 1 258,63 грн та просить закрити провадження уданій справі в частині стягнення 4 537,37 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 провадження у справі №910/12392/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 4 537,37 грн - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України; подальший розгляд у справі за позовними вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" вирішено здійснювати про стягнення 1 258,63 грн; повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Ріджен" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 896 грн 37 коп, сплачений на підставі платіжного доручення №1 від 07.10.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріджен» (далі - позивач) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" (далі - відповідач) шляхом електронного цифрового підпису у електронному документообігу сервісу "Вчасно" було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 06/6786369/9069/23 (далі - договір).

Розділом 10 договору встановлений строк дії договору, а саме: з 01.02.2023 по 31.01.2024.

Пунктом 12.1. договору передбачено що цей договір укладений на підставі письмової заяви про страхування, складений і підписаний у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу. Один примірник знаходиться у страховика, другий - у страхувальника. Договір складається з частини 1 та частини 2 договору, які є його невід`ємними складовими. частина 1 та частина 2 не діють окремо одна від одної. Підписуючи цей договір, страхувальник підтверджує, що з умовами договору й правилами страхування ознайомлений та згодний. Підписуючи договір страхувальник погоджується з правилами страхування.

На момент укладання сторонами договору діяли Правила добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 20603 від 09.09.2014 року.

Правила страхування розміщені на офіційному сайті відповідача.

Відповідно до п.16.4. Правил, у разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника, страховик повертає йому частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії договору страхування, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактичних виплат страхового відшкодування, що були здійснені за договором страхування.

Згідно з п.14.3. договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (частина 2), у разі дострокового припинення дії договору на вимогу страхувальника страховик повертає йому частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення строку дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, у розмірі 30 % страхового платежу і фактичних виплат страхового відшкодування (страхових виплат), що були здійснені за договором.

На виконання умов даного договору, позивачем було сплачено страховий платіж за договором у розмірі 12 594,23 грн.

31.05.2023 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 31/05/23 про розірвання договору з 05.06.2023 року.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що у зв`язку із достроковим припиненням дії договору страхування за вимогою страхувальника, починаючи з 05.06.2023 року відповідач мав повернути позивачу частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії договору у розмірі 5 796,00 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач, в порушення умов договору, після дострокового припинення дії цього договору не повернув позивачу частину страхового платежу у розмірі 5 796,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 3 ч. 4 Закону України "Про страхування" видом добровільного страхування може бути, в тому числі медичне страхування (безперервне страхування здоров`я).

Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було сплачено відповідачу страховий платіж у загальному розмірі 12 594,23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 15 від 17.02.2023 на суму 12 594,23 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.10 договору строк дії договору (включно): з 00 год. 00 хв. 01.02.2023 по 24 год. 00 хв. 31.01.2024.

Згідно з п. 14.2. договору кожна із сторін договору має право ініціювати дострокове припинення його дії без повідомлення причин. У такому випадку сторона, яка вимагає дострокове припинення дії договору, направляє іншій стороні відповідне повідомлення тне менше ніж на 5робочих днів до дати дострокового припинення дії договору. Таке дострокове припинення дії договору вважатиметься відповідно до ч.3 ст. 651 ЦК України односторонньою відмовою від договору.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 997 Цивільного кодексу України договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

Страхувальник або страховик зобов`язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що 31.05.2023 року позивачем було направлено на адресу відповідача лист № 31/05/23 про розірвання договору з 05.06.2023 року.

Зі змісту листа № 31/05/23 від 31.05.2023 вбачається, що позивач вимагає припинити дію договору страхування 05.06.2023, що має наслідком дострокове припинення дії договору страхування 05.06.2023.

У поданому до суду відзиві на позов відповідач підтверджує факт отримання ним 31.05.2023 листа № 31/05/23.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги умови договору, суд приходить до висновку, що дія договору страхування наземних транспортних засобів №06/6786369/9069/23 від 31.01.2023 достроково припинена з 05.06.2023 на вимогу страхувальника.

Відповідно до ч. 4 ст. 997 Цивільного кодексу України якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Згідно з ч. 4 ст. 105 Закону України «Про страхування», у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхову премію за період, що залишився до закінчення строку дії договору, з вирахуванням витрат, пов`язаних безпосередньо з укладенням і виконанням цього договору страхування, та фактичних страхових виплат, що були здійснені за цим договором страхування.

Закон України «Про страхування» не встановлює порядок обрахунку нормативних витрат, де 30% помножуються на суму страхового платежу сплаченого при підписанні договору.

Відповідно до п.16.4. Правил, у разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника, страховик повертає йому частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення дії договору страхування, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактичних виплат страхового відшкодування, що були здійснені за договором страхування.

Згідно з п.14.3. договору добровільного страхування наземних транспортних засобів (частина 2), у разі дострокового припинення дії договору на вимогу страхувальника страховик повертає йому частину страхового платежу за період, що залишився до закінчення строку дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, у розмірі 30 % страхового платежу і фактичних виплат страхового відшкодування (страхових виплат), що були здійснені за договором.

Позивачем, здійснюючи розрахунок суми позову, взято за основу наступні формули та суми:

строк дії договору становить з 01.02.2023 по 31.01.2024. Отже, строк дії договору складає 365 календарних днів;

страховий платіж на 1 календарний день складає: 12 594,23 : 365 = 34,50 грн;

залишок страхового періоду слід рахувати з 05.06.2023 року (дата у повідомленні про розірвання договору) до 31.01.2024 року (дата закінчення дії договору), тобто, 240 календарних днів;

240 (залишок днів страхового періоду) *34,50 (страховий платіж на 1 календарний день) = 8 280,00 грн;

8 280,00 - 2 484,00 (нормативні витрати на ведення справ 30 %) = 5 796,00 грн.

Судом перевірено розрахунок суми частини страхового платежу, що підлягає поверненню позивачу, враховуючи всі вимоги викладені у п. 4 ст. 997 Цивільного кодексу України та п. 14.3 договору, та приходить до висновку, що сума яка підлягає поверненню відповідачем позивачу становить 5 796,00 грн.

Водночас, суд не погоджується з розрахунками відповідача у відзиві на позовну заяву, оскільки нормативні витрати 30% (помножується) на залишок страхового платежу, який підлягає поверненню після дати розірвання договору, а не на суму страхового платежу сплаченого при укладанні договору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених договором та чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача частини страхового платежу за період, що залишився до закінчення строку дії договору, у розмірі 5 796,00 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем разом з відзивом на позов подано платіжну інструкцію № 002154 від 23.10.2024 на суму 4 537,37 грн, в призначенні платежу зазначено: «повернення частки сплаченого платежу у зв`язку з достроковим припиненням дії договору № 03/0587658/9067/22 згідно листа №2045 від 31.05.2023».

Таким чином, подане платіжне доручення свідчить про те, що відповідач перерахував борг після звернення позивача з позовом до суду.

Позивачем не надано до суду заперечень щодо отримання ним коштів у розмірі 4 537,37 грн в рахунок повернення частини сплаченого страхового платежу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 провадження у справі №910/12392/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 4 537,37 грн - закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті частини страхового платежу, що підлягає поверненню в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача частини страхового платежу в розмірі 1 258,63 грн (5 796,00 грн - 4 537,37 грн).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна", з покладенням на відповідача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код 23510137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріджен" (04053, м. Київ, пров. Бехтерівський, 12Б, кабінет № 28, ідентифікаційний код 42132749) суму невикористаного страхового відшкодування у розмірі 1 258 (сорок сім тисяч чотириста) грн 63 коп. та 526 (п`ятсот двадцять шість) грн 03 коп. витрат на сплату судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.12.2024

Суддя І.О. Андреїшина