Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/11931/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/11931/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, ідентифікаційний код 38728444)

до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 8, ідентифікаційний код 00017733)

про стягнення 64 734,89 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" про стягнення суми грошових коштів у розмірі 67 734,89 грн, з яких: 51 593,58 грн інфляційних втрат та 13 141,31 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.10.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву.

21.10.2024 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з березня по серпень 2019 Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - відповідач, АСК «Укррічфлот») перевантажило у морському порту Миколаїв (далі - порт) 9 морських іноземних суден з використанням майна Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - позивач, ДП «АМПУ») - Рейдового портового пункту РПП № 2 в районі «Дідової хати» (далі - РПП-2), яке є гідротехнічною спорудою порту та оголошено якірною стоянкою.

З метою розвантаження судна SU річкові судна відповідача (буксири з баржами) здійснили 15 суднозаходів до РПП №2, зокрема, баржами "УРФ-1" (10 заходи), "СЛАВУТИЧ-РУДА-1" (12 заходи), "ДНІПРОВЕЦ-9" (12 заходи), а також 4 суднозаходи буксирами: "ЕРНСТ КРЕНКЕЛЬ" (2 заходи), "ВОЛОДЯ ДУБИНИН" (18 заходів), " БТ-431" (18 заходів) і "САША ЧЕКАЛИН" (23 заходи).

Відповідач є власником річкових суден, які заходили в порт, а саме барж та буксирів, що підтверджується документами Регістра судноплавства України.

За фактом кожного з суднозаходів річкових суден відповідача (буксири з баржами) позивачем було розраховано корабельний та адміністративний збори, складено акти виконаних робіт (послуг) на загальну суму та виставлено відповідні рахунки на оплату, які в подальшому були направлені відповідачеві.

Однак, як зазначає позивач, заборгованість по суднозаходам у період березень-серпень 2019 була сплачена відповідачем лише у 2024 році.

Факт оплати відповідачем адміністративного та корабельного зборів підтверджується банківськими виписками від 17.04.2024, 18.04.2024, 19.04.2024 та 22.04.2024.

Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 636/18-01- 02/Вих від 16/05/2024 щодо сплати штрафних санкцій у розмірі 64 734,89 грн.

Оскільки відповідач порушив свої грошові зобов`язання та своєчасно не здійснив оплату корабельного та адміністративного збору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції, у розмірі 64 734,89 грн, з яких: відсотки річні - 13 141,31 грн, інфляційні втрати - 51 593,58 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення даного позову, з огляду на наступне.

У частині 1 статті 1 Закону України "Про морські порти України" від 17.05.2012 №4709-VI (далі - Закон № 4709-VI) наведено визначення термінів, які вживаються у цьому Законі, а саме:

- акваторія морського порту (портова акваторія) - визначена межами частина водного об`єкта (об`єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден;

- гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден;

- морський порт - визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов`язаних з цим видів господарської діяльності;

- морський термінал - розташований у межах морського порту єдиний майновий комплекс, що включає технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, у тому числі причали, підйомно-транспортне та інше устаткування, які забезпечують навантаження-розвантаження та зберігання вантажів, безпечну стоянку та обслуговування суден і пасажирів;

- рейд - частина акваторії морського порту, що використовується для стоянки суден на якорі, у тому числі для ремонту суден, посадки (висадки) пасажирів, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, в її незахищеній частині (зовнішній рейд) або в частині, захищеній повністю або частково огороджувальними гідротехнічними спорудами чи об`єктами природного походження (внутрішній рейд).

Відповідно до положень статті 8 Закону № 4709-VI межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про межі акваторії морського порту Миколаїв" від 22.10.2008 № 934 визначено, що акваторія порту включає:

- водний простір р. Південний Буг, обмежений береговою лінією, лінією кордонів причалів та лініями, що з`єднують точки з такими координатами...;

- водний простір тринадцятого коліна Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу (підхідний канал порту) та першого коліна каналу акваторії порту Миколаїв;

- водний простір територіального моря в районі банки Трутаєва для відстою суден, що прямують у порт, та проведення вантажних робіт, обмежений лініями, що з`єднують точки за такими координатами;

- водний простір територіального моря (акваторія приписаного портового збору пункту Очаків), обмежений береговими гідротехнічними спорудами та лініями, що з`єднують точки з такими координатами;

- акваторію підхідного каналу портового пункту Очаків завширшки 200 метрів та охоронну зону 100 метрів від бровок каналу у напрямку 30*-210* між лініями, що з`єднують точки з такими координатами;

- акваторію портового пункту Очаківського каналу завширшки 100 метрів та охоронну зону 100 метрів від бровок каналу.

Згідно Лоції Чорного та Азовського морів на води України Миколаївський морський порт розташовано біля лівого берега річки східніше Каботажного молу. Акваторія порту поділена на зовнішній та внутрішній рейди. Акваторія порту охоплює водний простір річки Південний Буг, обмежений береговою лінією причалів, тринадцятим коліно Бузько-Дніпровсько-Лиманського каналу (підхідний канал порту) та першим коліном каналу акваторії порту Миколаїв, що є внутрішнім рейдом порту; акваторію приписаного портового пункту Очаків і підхідного каналу портового пункту Очаків; а також водний простір в районі банки Трутаєва, що є зовнішнім рейдом порту.

Зовнішній рейд порту використовується для відстою суден, що прямують у порт, та проведення вантажних робіт.

У пункті 3 Прикінцевих положень Закону № 4709-VI зазначено, що підприємства морського транспорту, на які на день набрання чинності цим Законом поширюється визначення терміну "морський термінал", незалежно від їх місця знаходження в межах або за межами існуючих державних підприємств - морських портів, підлягають включенню до меж морського порту, акваторією якого вони користуються, або до меж найближчого морського порту. Територія таких морських терміналів, у тому числі територіально відокремлена від основної території морського порту, включається в межі відповідного морського порту.

Згідно пунктів 1.5, 1.6 Порядку ведення Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України 18.02.2013 № 9, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.03.2013 за № 363/22895, адміністратором указаного Реєстру є адміністрація морських портів України, яка забезпечує технічне і технологічне створення та супроводження програмного забезпечення Реєстру, його ведення, збір відомостей, внесення їх до Реєстру, систематизацію, надання доступу до Реєстру, збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі, виключення даних з Реєстру, а також внесення змін до відомостей, що містяться в Реєстрі.

Відповідно до інформації з Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, рейдовий портовий пункт РПП № 2 зареєстровано за № ГТС-2060; призначення ГТС - вантажний; місце розташування - розташований на південь другого коліна каналу акваторії порту Миколаїв та першого коліна Спаського каналу; власник (балансоутримувач) ГТС та організація, що експлуатує ГТС ? ДП "АМПУ" в особі Миколаївської філії.

Згідно з відомостями, які наведені у додатках № 5 "Відомості про якірні стоянки морського порту Миколаїв" та № 6 "Схеми якірних стоянок" до Обов`язкових постанов по морському порту Миколаїв, затверджених наказом ДП "АМПУ" від 13.12.2016 № 451 та зареєстрованих у Головному територіальному управлінні юстиції у м. Києві 29.12.2016 за № 279/1592, РПП №2 є якірною стоянкою морського порту Миколаїв.

Отже, на РПП №2 поширюється наведене вище визначення гідротехнічної споруди морського порту.

З урахуванням викладеного, РПП №2, як гідротехнічна споруда, входить до меж Миколаївського морського порту і здійснивши суднозахід на РПП №2, судно SU та річкові судна відповідача (буксири з баржами) здійснили суднозахід саме до Миколаївського морського порту.

Крім того, належність РПП №2 до меж Миколаївського морського порту встановлена в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020 у справі №915/1829/19, а також в рішеннях Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/17897/20, від 06.07.2022 у справі №910/1341/22, та від 31.05.2022 у справі №910/2274/22 та від 10.11.2022 у справі №910/1925/21.

Вказані судові рішення набрали законної сили.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

До того ж, суд зазначає, що відомості про РПП №2 внесені до Реєстру морських портів України та Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України як гідротехнічної споруди Миколаївського морського порту.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 держателем Реєстру є Міністерство інфраструктури України.

Держатель забезпечує функціонування та ведення Реєстру, здійснює керівництво та безпосередній контроль за створенням Реєстру та дотриманням цього Порядку.

Статтею 22 Закону "Про морські порти України" передбачено, що у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.2 Порядку згідно з частинами третьою - п`ятою статті 22 Закону України "Про морські порти України" портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом, зокрема, корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності Законом України "Про морські порти України".

Портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним Прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку (п. 1.3. Порядку).

Пунктом 1.4. Порядку передбачено, що сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.

За документами Регістру судноплавства України судна відповідача, які заходили в порт є річковими буксирами або річковими баржами. Такі судна згідно Додатку № 1 до Порядку належать до групи В.

Відповідно до п. 2.7 Порядку із суден групи В корабельний збір справляється за кожне заходження в морський порт і вихід з нього у каботажному плаванні за такими ставками: 16 доларів США - із судна, буксира; 8 доларів США - з одиниці (баржа, ліхтер).

Згідно з п. 7.1 Порядку із суден груп А, Б, В і Г адміністративний збір справляється під час кожного заходження судна у порт за такими ставками: 0,022 долара США за 1 куб. м умовного об`єму судна - із суден у закордонному плаванні; 0,0022 долара США за 1 куб. м умовного об`єму судна - із суден у каботажному плаванні.

Отже, для справляння адміністративного збору значення має факт заходження судна в порт, а для справляння корабельного збору - вхід/вихід в/з акваторії морського порту, операційної акваторії причалу (причалів).

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 915/525/17.

Загальними деклараціями (GENERAL DECLARATION) про прихід/вихід буксирів та буксирів з баржами та листом обліку руху барж з вантажем при розвантаженні судна SU підтверджується факти входу та виходу конкретних суден відповідача з порту.

Судом встановлено, що у період з 03.03.2019 по 06.03.2019 року АСК «Укррічфлот» здійснило 9 суднозаходів до РПП-2 для розвантаження нітрату амонія з морського судна SEVIL, у зв`язку із чим Адміністрацією було виставлено рахунки, а саме:

-№ 25341324 від 03.03.2019,

- № 25351324 від 04.03.2019,

- № 25361324 від 04.03.2019,

- № 25371324 від 04.03.2019,

- № 25381324 від 04.03.2019,

- № 25391324 від 04.03.2019,

- № 25401324 від 04.03.2019,

-№ 25411324 від 06.03.2019,

-№ 25421324 від 06.03.201.

Заборгованість за вказаними рахунками була сплачена 17.04.2024.

Оскільки відповідач порушив свої грошові зобов`язання та своєчасно не здійснив оплату корабельного та адміністративного збору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 51 593,58 грн інфляційних втрат та 13 141,31 грн 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати корабельного та адміністративного збору, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за загальний період з 04.03.2019 по 21.04.2024 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 13 141,31 грн підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 04.03.2019 по 21.04.2024 , суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 51 593,58 грн підлягає задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що моментом виникнення зобов`язання з оплати портових зборів є момент отримання відповідного рахунку з обчисленою сумою таких зборів не пізніше дня виходу судна з морського порту.

Судом встановлено, що у період з січня по вересень 2019 року судна відповідача перевантажило у морському порту Миколаїв (далі - порт) 15 морських іноземних суден з використанням майна ДП «АМПУ» - Рейдового портового пункту РПП № 2 в районі «Дідової хати» (далі - РПП-2), яке є гідротехнічною спорудою порту та оголошено якірною стоянкою.

Так, у зв`язку з несплатою відповідачем адміністративного та корабельного зборів позивач був вимушений звернутися до Господарського суду м. Києва з позовними заявами до АСК «Укррічфлот» щодо стягнення корабельного та адміністративного зборів, а також стягнення штрафних санкцій (справи № 910/394/24, 910/19930/23, 910/292/24, 910/19534/24). Позовні вимоги у зазначених справах Господарським судом м. Києва задоволені в повному обсязі. Рішення набрали законної сили. Тобто, в аналогічних справах Господарським судом м. Києва було стягнуто з АСК «Укррічфлот» на користь ДП «АМПУ» адміністративний та корабельний збори, а також 3% річних та інфляційні збитки.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, з огляду на те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 6 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Разом з цим суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.".

Також Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-ІХ доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 19, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває і станом на момент прийняття даного рішення.

Отже, з огляду на приписи статей 256, 258 пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за зазначеними вище вимогами.

Щодо зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

При цьому, слід зазначити, що розмір відсотків річних не є надмірним, а визначено саме в тому розмірі, який передбачає і стаття 625 ЦК України. Нараховані суми відсотків річних та інфляційних втрат не є значними в порівнянні із сумою заборгованості, яка існувала на час прострочення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що підстави для зменшення сум відсотків річних та інфляційних втрат відсутні.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 51 593,58 грн інфляційних втрат та 13 141,31 грн 3% річних.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (04071, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 8, ідентифікаційний код 00017733) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, ідентифікаційний код 38728444) 13 141 (тринадцять тисяч сто сорок одна) грн 31 коп. 3% річних, 51 593 (п`ятдесят одна тисяча п`ятсот дев`яносто три) грн 58 коп. інфляційних втрат та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.12.2024

Суддя І.О. Андреїшина