Рішення

від 09.12.2024 по справі 910/9962/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2024Справа № 910/9962/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «ДК «Глобал-Сервіс» (вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 43688681)

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)

про стягнення 20 966 302, 90 грн,

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції Позивача

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальності «ДК «Глобал-Сервіс» (далі за текстом - ТОВ «ДК «Глобал-Сервіс», Позивач) з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі за текстом - Відповідач) про стягнення матеріального збитку в розмірі 19 953 481, 90 грн та упущеної вигоди в розмірі 982 821 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що внаслідок широкомасштабного вторгнення російських військ на територію Україну заподіяно шкоду Позивачу у вигляді пошкодження та / або знищення майна, яке знаходилось на території Чернігівської області під час її окупації.

Крім того, Позивачем заявлено упущену вигоду у вигляді доходу, який сторона могла б одержати за звичайних обставин, якби не протиправні дії Відповідача.

2. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.09.2024.

Підготовче засідання 23.09.2024 відкладено на 14.10.2024.

Підготовче засідання 14.10.2024 не відбулося у зв`язку із замінуванням суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2024 підготовче засідання призначено на 04.11.2024.

У підготовчому засіданні 04.11.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.11.2024.

У судовому засіданні 25.11.2024 судом оголошено перерву до 09.12.2024.

У судовому засіданні 09.12.2024 представником Позивача надано пояснення по суті позову, який останній просив суд задовольнити.

Представник Відповідача у дане засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи.

Таким чином, заслухавши вступне слово представника Позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, у судовому засіданні 09.12.2024 відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем укладено договір суборенди об`єкта нерухомості № 23/2-12/2021 від 23.12.2021 з Підприємством споживчої кооперації «Чекос» Чернігівської обласної спілки споживчих товариства.

Згідно з умовами зазначеного договору, Позивач прийняв у строкове платне користування майно за адресою: Чернігівська область, село Новий Білоус, вул. Квітнева, 17:

- неопалюване складське приміщення нежитлової будівлі поіменоване в технічній документації під літерою «Б-1» та позначене на технічному плані як приміщення № 13-21 площею 1864,9 кв.м.;

- неопалюване складське приміщення нежитлової будівлі, поіменоване в технічній документації літерою «Б-1» та позначене на технічному плані як приміщення № 13-20 площею 2456,1 кв.м;

- неопалюване складське приміщення нежитлової будівлі, поіменоване в технічній документації літерою «Б-1» та позначене на технічному плані як приміщення № 17-1, 19-1, 20-1 площею ?518 м. кв.;

- офісні приміщення, проіменовані в технічній документації під літерою «А-4», загальна площа приміщень 118,4 кв.м.

Згідно доводів Позивача він є дистриб`ютором товарів на території України та відповідно здійснює свою діяльність з низкою постачальників.

З огляду на зазначене, Позивачем придбано протягом 2020-2022 років товарів на загальну суму 146 172 234, 59 грн згідно долучених до справи видаткових накладних.

Станом на 24.02.2022 згідно інвентаризаційного опису на складі за адресою: Чернігівська область, село Новий Білоус, вул. Квітнева, 17 знаходилась частина товару на суму 27 725 331, 26 грн з ПДВ.

Під час бойових дій на території Чернігівської області в період з 24.02.2022 по 02.04.2024 по складським приміщенням за адресою: Чернігівська область, село Новий Білоус, вул. Квітнева, 17, військовими формуваннями Російської Федерації здійснено збройні обстріли, що призвело до пошкодження майна Позивача.

Підтвердженням того, що на території складських приміщень велися бойові дії є акт обстеження Новобілоуської сільської ради та акт про пожежу від ДСНС.

Крім того, під час окупації села Новий Білоус російські окупанти розграбували майно Позивача на суму 19 619 842,41 грн., які знаходилися в складських приміщенням та викрадено і пошкоджено необоротні активи (техніка, меблі) в офісних приміщеннях.

Позивач зазначає, що він є потерпілим в рамках кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12022270340001337 від 14.04.2022, за частиноюж 4 статті 185 ККУ щодо розграбування складу та офісу ТОВ «ДК ГЛОБАЛ-СЕРВІС», розташованого за адресою вул. Чернігівської області, Чернігівського району, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 17 та кримінального провадження, зареєстроване в ЄРДР за № 22022270000000010 від 28.02.2022 (СБУ) за частиною 1 статті 438 ККУ (порушення законів та звичаїв війни), щодо розграбування та пошкодження складу ТОВ «ДК ГЛОБАЛ-СЕРВІС» під час бойових дій, розташованого за адресою: вулиця Квітнева, 17.

Відповідно до наказу від 01.04.2022 № 1/04-ГЧ директора ТОВ «ДК «ГЛОБАЛ- СЕРВІС» створено комісію для проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на складі зберігання за адресою Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с.Новий Білоус, вул. Квітнева, 17, з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 01.04.2022 з обов`язковим складанням відповідних інвентаризаційних описів.

09.04.2022 комісією проведено інвентаризацію товару на складі та в офісі за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 17 про що складено Інвентаризаційний опис запасів.

Згідно проведеної інвентаризації товарно-матеріальні цінності, які знаходились на складі та в офісі пошкоджено та викрадено на суму 19 953 484, 90 грн.

Додатково, на підтвердження розміру заподіяного Позивачу збитку до позову додано звіт про оцінку матеріального збитку, завданого пошкодженням та / або знищенням рухових речей внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, а саме: балансових залишків готової продукції та товарів, які зберігалися за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 17.

Так, згідно звіту про оцінку матеріального збитку, завданого пошкодженням та / або знищенням рухових речей внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, а саме: балансових залишків готової продукції та товарів, які зберігалися за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 17, частина неопалювального складського приміщення будівлі «Б-1», офісні приміщення 1-57 (третій поверх), 1-68 (четвертий поверх), збиток становить 19 953 481, 90 грн з ПДВ, що еквівалентно 545 918, 68 доларів США згідно курсу НБУ на дату оцінки.

Також, Позивачем заявляється до стягнення сума в розмірі 982 821 грн як упущена вигода, тобто доходи, які Позивач міг би реально одержати за звичайних обставин.

При визначені суми збитку Позивач посилається на Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затверджений постановою КМУ від 20.06.2022 № 326, а також надає звіт № 02-07-24 про оцінку упущеної вигоди, відповідно до змісту якого розмір упущеної вигоди Позивача становить 982 821 грн без врахування ПДВ.

Заперечення та спростування заявлених вимог матеріали справи не містять.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24.02.2022 Президентом України видано Указ № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, відповідно до якого з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на дату ухвалення даного рішення.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» с. Рівнопіль Великоновосілківської селищної територіальної громади з 10.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації Російською Федерацією.

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Враховуючи судову практику, суд зазначає, що Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.

Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України в силу положень частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 та статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 та Додаткового протоколу І 1977 до них.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння Відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини 3 статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах №921/319/17-г та №908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих Позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що під час перебування с. Новий Білоус, Чернігівська обл., під окупацією з 24.02.2022 російськими окупаційними військами позбавлено Позивача майна, яке перебувало на зберіганні за вказаною адресою.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 Новобілоуська сільська територіальна громада, до якої входить село Новтй Білоус перебувало в окупації з 24.02.2022 по 02.04.2022.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вказані наслідки настали в результаті окупації с. Новий Білоус, Чернігівська обл. військами Російською Федерацією, що призвело до втручання в усталені господарсько-правові зв`язки, унеможливлення здійснення контролю за майном Позивача у період окупації, незаконного поширення на окуповану територію юрисдикції Відповідача.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинно неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині розміру матеріального збитку, завданого пошкодженням та / або знищенням рухомих речей внаслідок бойових дій, спричинених військами Російської Федерації в силу доведеності обставин, на які Позивач посилається у позові належними та допустимими доказами.

Зазначене також стосується і протиправних дій Відповідача щодо майна Позивача.

Щодо заявлених Позивачем вимог про стягнення упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі.

Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини 3 статті 13, статей 74, 76- 77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Зазначені висновки узгоджуються з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 916/1466/21, від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20, від 17.02.2021 у справі № 916/450/20, від 03.11.2020 у справі № 916/3563/19, від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що визначена Позивачем сума упущеної вигоди не є підтверджена Позивачем належними та допустимими доказами, а наданий Позивачем звіт № 02-07-24 про оцінку упущеної вимоги є гіпотетичним припищенням таких збитків, які мають абстрактний характер.

Крім того, Позивачем не доведено, що сума 982 821 грн ним дійсно могла б бути отримана, якби не неправомірні дії Відповідача.

Що стосується заявлених Позивачем до відшкодування витрат на проведення експертизи та оцінки суд зазначає наступне.

Відповідно до 2 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Пунктом 3 частини 4 та пунктом 1 частини 5 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Частиною 2 та 3 статті 98 ГПК України встановлено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини 1 та 5 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

В постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22 зазначено, що системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке:

(1) витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат;

(2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи;

(3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;

(4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

Враховуючи зазначене вище, суд зазначає, що витрати Позивача в розмірі 20 000 грн, пов`язані з підготовкою ТОВ «Проектно консалтингова група» звіту № 02-07-24 про оцінку упущеної вигоди Позивачу не відшкодовуються оскільки в даній частині судом відмовлено у задоволенні таких збитків.

Що стосується витрат Позивача в розмірі 10 000 грн за підготовку звіту про оцінку матеріального збитку завданого пошкодженням та / або знищенням рухових речей внаслідок бойових дій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, а саме: балансових залишків готової продукції та товарів, які зберігалися за адресою: Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 17, суд зазначає, що останній не містить відомості що він підготовлений для подання до суду, а Позивачем у позові самостійно зазначено, що такий висновок надавався до матеріалів кримінальних проваджень до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області та Управління СБ України в Чернігівській області.

Відтак, з метою уникнення подвійного відшкодування таких витрат, судом не вбачається підстав для стягнення останніх з Відповідача в межах даної справи.

При цьому, суд зазначає, що у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що експертний висновок, в якому не зазначено про те, що висновок підготовлено для подання до суду та не зазначено про обізнаність експерта щодо кримінальної відповідальності за завідомо неправдивий висновок, є неналежним та недопустимим доказом.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що внаслідок протиправних дій Відповідача заподіяно шкоду майну Позивача в розмірі заявленої до стягнення суми 19 953 481, 90 грн, водночас заявлена до стягнення упущена вигода не є підтвердженою належними та допустимими доказами, що свідчить про часткове задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Витрати, пов`язані із проведенням незалежних експертиз та оцінок не відшкодовуються Позивачу.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальності «ДК «Глобал-Сервіс» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «ДК «Глобал-Сервіс» (вул. Січових Стрільців, буд. 37-41, м. Київ, 04053; ідентифікаційний код 43688681) матеріальний збиток в розмірі 19 953 481 (дев`ятнадцять мільйонів дев`ятсот п`ятдесят три тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 90 коп.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. У відшкодуванні Товариству з обмеженою відповідальності «ДК «Глобал-Сервіс» витрат, пов`язаних із проведення експертизи та незалежної оцінки по упущеній вигоді - відмовити.

5. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1) в рахунок Державного бюджету України судовий збір в розмірі 299 302 (двісті дев`яносто дев`ять тисяч триста дві) грн 22 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано: 23.12.2024.

Суддя Антон ПУКАС