Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/7149/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/7149/24За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЮНІВЕС"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

про стягнення 2 629,50 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ЮНІВЕС» (далі також - позивач, ПрАТ «СК «ЮНІВЕС») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (далі також - відповідач, ПрАТ «СК «Вусо») про стягнення в порядку суброгації виплаченого страхового відшкодування в розмірі 12 629,50 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відкрито провадження у справі № 910/7149/24, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та зобов`язано МТСБУ - Моторне (транспортне) страхове бюро України надіслати на адресу Господарського суду міста Києва поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № ЕР-176361842 - для приєднання до матеріалів справи.

19.06.2024 на адресу суду від МТСБУ надійшла відповідь на запит, а саме - інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ за полісом за № ЕР-176361842, згідно з яким франшиза становить 0 грн, а страхова сума за шкоду майну - 100 000 грн.

01.07.2024 відповідачем подано відзив на позов.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Юнівес» (як страховиком) та ОСОБА_1 (як страхувальником) було підписано Акцепт № ПС-0098-А/19/УРП (Заява про приєднання страхувальника до договору добровільного страхування наземного транспорту програма «МІНІ»), предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом, який відповідає вимогам п. 2.3. договору та інформація про який вказана в Акцепті, а саме: ТЗ Peugeot 301 д.р.н. НОМЕР_1 .

Як вбачається з доводів позивача, 13.12.2019 року близько 07 год. 50 хв. в м. Києві по просп. Степана Бандери, 9 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу PEUGEOT 301, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП працівниками поліції був складений відносно водія ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови Оболонського районного суду від 05.03.2020 у справі № 756/123/20 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, постановлено закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

16.12.2019 ОСОБА_1 звернулась до ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» із письмовим повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду.

17.12.2019 представником ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» здійснено огляд пошкоджень автомобіля PEUGEOT 301, д.н.з. НОМЕР_1 , за результатами якого було складено акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 17.12.2019.

10.08.2020 ОСОБА_3 - власник ТЗ PEUGEOT 301, д.н.з. НОМЕР_1 - звернувся до позивача із заявою на виплату страхового відшкодування.

Відповідно до ремонтної калькуляції № А-3302 від 19.08.2020, складеної позивачем, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу PEUGEOT 301, д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження внаслідок вищезазначеної ДТП, склала 14 858,24 грн.

На підставі вищевказаної заяви на виплату страхового відшкодування, ремонтної калькуляції № А-3302 від 19.08.2020, враховуючи інші матеріали страхової справи, керуючись законодавством у сфері страхування, а також умовами Акцепту та Пропозиції ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» на укладення договору добровільного страхування наземного транспорту програма «МІНІ» (далі - Оферта), ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» здійснило розрахунок страхового відшкодування, склало страховий акт № А-3302/УРП від 19.08.2020 та здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 12 629,50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 40471 від 21.08.2020.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , була застрахована в ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-176361842.

Після виплати страхового відшкодування ПрАТ «СК «ЮНІВЕС» направило на адресу ПрАТ «УАСК АСКА» Заяву А-3302 щодо відшкодування завданих збитків в розмірі 12 629,50 грн за вих. № 20/09/08-02 від 08.09.2020, яка була залишена ПрАТ «УАСК АСКА» без відповіді та без задоволення.

03.11.2022 в інформації компанії, оприлюдненої в інформаційній базі НКЦПФР, наголошується, що Загальні збори акціонерів ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» (м. Запоріжжя) прийняли рішення про припинення діяльності шляхом приєднання до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (Київ). Також уточнюється, що ПрАТ «УАСК АСКА» припиняється як юридична особа. ПрАТ «СК «ВУСО» за передавальним актом приймає майно, права та обов`язки компанії та стає правонаступником «УАСК АСКА». Дана інформація є публічною та опублікована на сайті «Open4Business» за посиланням: https://open4business.com.ua/ukrayinska-akczionerna-strahova-kompaniya-aska-prypynyla-diyalnist-shlyahom-pryyednannya-do-vuso/

У березні 2023 року на загальних зборах ПрАТ «СК «ВУСО» та ПрАТ «УАСК АСКА» прийняли рішення про приєднання страхової компанії «АСКА» до «ВУСО». Дана інформація є публічною та розміщена на офіційному сайті ПрАТ «СК «ВУСО» за посиланням: https://vuso.ua/blog/news/proces-priyednannya-aska-oficiyno-zaversheno

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що оскільки відповідач є правонаступником ПрАТ «УАСК АСКА», а вимога щодо відшкодування завданих збитків за заявою А-3302 так і не була задоволена, 18.01.2024 позивач на адресу відповідача направив цінним листом з описом вкладення Заяву А-3302 щодо відшкодування завданих збитків в порядку суброгації в розмірі 12 629,50 грн. вих. №24/01/17-04 від 17.01.2024. Відповідачем дана заява також залишена без відповіді та без задоволення.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався на наступне:

- вина водія транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_4 в порядку, передбаченим чинним законодавством не доведена, підставою для цивільно-правової відповідальності є правопорушення, що включає всі необхідні елементи.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов таких обґрунтованих висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить стаття 993 Цивільного кодексу України.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку по виплаті страхового відшкодування перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика. Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.

При цьому, для здійснення страхового відшкодування у Законі № 1961-IV детально регламентовано дії суб`єктів таких правовідносин, зокрема потерпілого (іншої особи, яка має право на отримання відшкодування) та страховика.

Страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону (пункт 32.1. стаття 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, в контексті вищенаведеного слідує, що обов`язок страховика зі здійснення страхового відшкодування особі, якій заподіяна шкода, виникає у разі страхового випадку, тобто дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої настала цивільно-правова відповідальність страхувальника. Тобто за відсутності підстав для притягнення страхувальника до відповідальності у страховика зазначеного обов`язку не виникає.

Подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2018 року у справі №910/21313/16.

За загальним правилом цивільно-правова відповідальність - це встановлені законом юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою обов`язків, зобов`язань, що пов`язані з порушенням суб`єктивних цивільних прав другої сторони, та полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах другої сторони установлених законом або договором правових заходів впливу, що несе для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру, зокрема, відшкодування шкоди.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 стаття 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 стаття 1187 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (пункт 1, 3 частина 1 стаття 1188 Цивільного кодексу України).

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

З огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина 2 стаття 1166 Цивільного кодексу України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Суд констатує, що відсутність самої події адміністративного правопорушення свідчить про те, що діяльність особи не є такою, що могла б розцінюватися як правопорушення.

Отже, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, означає відсутність в діях особи вини, яка є підставою для настання цивільно-правової відповідальності.

Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина 2 стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі №234/16272/15-ц.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України).

Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).

Таким чином, встановлений у постанові Оболонського районного суду від 05.03.2020 у справі № 756/123/20, яка набрала законної сили, факт відсутності в діях ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху України має преюдиційне значення та не підлягає доказуванню у даній справі в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У той же час, фактичні дані, наведені судом у вказаній постанові щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 13.12.2019 не можуть свідчити про вчинення водієм транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 адміністративного правопорушення та підтверджувати вину такого водія в заподіянні шкоди.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124 КУпАП розглядаються суддями районних, районних в місті, міських чи міськрайонних судів. Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення обов`язково повинно бути з`ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинені, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За відсутності відомостей щодо особи, яка керувала забезпеченим транспортним засобом, факту встановлення вини такої особи у дорожньо-транспортній пригоді та наявності у такої особи посвідчення водія, відсутні підстави вважати, що мав місце страховий випадок, тому відсутній обов`язок здійснити страхове відшкодування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення і винності особи, яка притягаються до відповідальності, тлумачиться на її користь. Не доведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Вина водія транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 в порядку передбаченими законодавством України не доведена.

Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов`язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт вини водія транспортного засобу INFINITI FX35, д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 у завданні механічних пошкоджень автомобілю PEUGEOT 301, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , не підтверджується належними та допустимими доказами, то відсутні й правові підстави для покладення на страховика ОСОБА_2 - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну, застрахованому позивачем.

Позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЮНІВЕС" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.12.2024.

Суддя Ю.О. Підченко