Рішення

від 23.12.2024 по справі 910/16116/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.12.2024Справа № 910/16116/23За позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 28 350,61 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» (далі також- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі також - відповідач, Держрезерв) про стягнення заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 16.06.2006 № 371/06/ін./5/33 в розмірі 28 350,61 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 відкрито провадження у справі № 910/16116/23, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

15.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позов, а 27.11.2023 позивач надав відповідь на відзив.

Крім того, 30.11.2023 відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2006 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (як Комітетом) та Нафтовидобувним управлінням «Полтаванафтогаз» ВАТ «Укрнафта» (як зберігачем) було укладено договір № 371/06/ін/5/33 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі також - договір), за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Відповідно до п. 1.1. договору, зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

В пункті 3.2 договору передбачено, що комітет зобов`язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з пунктом 2.8 договору, що зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 подає кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

Згідно з пунктом 7.3 договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»проведено реорганізацію Державного комітету України з державного мобілізаційного резерву шляхом перетворення у Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип та назву Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта».

Отже, позивач є правонаступником зберігача, а відповідач - правонаступником комітету за укладеним договором № 371/06/ін/5/33 від 16.06.2006.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору він надав відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2021 та 2022 роках на загальну суму 28 350,61 грн, проте відповідач не виконав оплату наданих послуг.

Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на наступне:

- відповідачем не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат;

- позивачем необґрунтовано нараховано до відшкодування у 2021, 2022 роках витрати з електроенергії, земельний податок, визначені непропорційно займаній площі збереження матеріальних цінностей, та їх розмір підтверджується лише довідками, складеними позивачем у довільній формі, без долучення первинних документів в обґрунтування суми, розміру, дійсності понесення таких витрат;

- не було складено поквартальних актів на відшкодування витрат підприємства за зберігання матеріальних цінностей за 2021, 2022 роки, а надані позивачем акти містять лише загальну суму та зі змісту актів неможливо зробити висновок, коли саме та за який період позивачем були понесені витрати;

- відповідач немає правових підстав та бюджетних асигнувань погодити акт за 2021 рік, оскільки він направлений позивачем вже після спливу бюджетного року у січні 2022 року та відповідно у відповідача відсутні підстави для сплати даної заборгованості.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Сторони договору зберігання погодили кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей Держрезерву на території комплексного складу № 2 НГВУ «Полтаванафтогаз» на 2021 рік із загальною сумою витрат із урахуванням ПДВ 12 863, 24 грн та кошторис на 2022 рік із загальною сумою витрат із урахуванням ПДВ 15 487, 37 грн.

НГВУ «Полтаванафтогаз» надало Держрезерву послуги із зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву:

- у 2021 році на суму 12 863, 24 грн;

- у 2022 році на суму 15 487, 37 грн,

що підтверджується відповідними актами відшкодування витрат.

На підтвердження факту надання послуг із зберігання матеріальних цінностей НГВУ «Полтаванафтогаз» було складено акт відшкодування витрат за 2021 та за 2022 роки, які були направлені на адресу відповідача, однак не погоджені ним. На адресу НГВУ «Полтаванафтогаз» не були направлені зауваження до форми та/чи змісту цих актів.

Ні положеннями договору, ні вимогами Порядку № 532 не передбачено підтвердження фактичних витрат саме тими документами, про які заявляє у відзиві відповідач (посадової інструкції матеріально відповідальної особи, галузевої угоди, платіжної відомості на виплату заробітної плати, інформації про перерахування заробітної плати на картковий рахунок працівника).

Так само, законом не встановлена вимога про підтвердження фактичних витрат первинними документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акти відшкодування витрат і є первинними документами в розумінні названого закону.

Крім того, Держрезерв дійшов хибного висновку про те, що позивачем необґрунтовано нараховано до відшкодування у 2021, 2022 роках витрати з електроенергії, земельний податок, визначені не пропорційно займаній площі збереження матцінностей.

Копія вказаного наказу з додатком № 1 (схема розміщення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відкритому трубному майданчику Комплексного складу № 2 Венеславівка Групи складської логістики (Полтава)) та додатком № 2 (схема розміщення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в будівлі насосної стабільного бензину Комплексного складу № 2 Венеславівка Групи складської логістики (Полтава)) була додана до позовної заяви.

Із наданих позивачем документів вбачається номенклатура переданих на збереження матеріальних цінностей та розмір фактичної площі, що задіяна для їх зберігання. Так, фактична площа складських об`єктів (сумарно), на якій зберігаються матеріальні цінності державного (мобілізаційного) резерву, дорівнює 445 кв. м (438 кв. м на відкритому трубному майданчику + 7 кв. м в будівлі насосної стабільного бензину). Такий же розмір фактичної площі складських об`єктів, на якій зберігаються матеріальні цінності державного (мобілізаційного) резерву, зазначений і у належним чином оформлених кошторисах на 2021,2022 рік. Отже, позивач правомірно проводив розрахунок фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей, виходячи з розміру фактичної площі складських об`єктів, що становить 445 кв.м.

Листом від 12.03.2014 за № 930/0/4-14 відповідачем була заявлена вимога щодо періодичності звітності (направлення актів виконаних робіт) 1 раз на рік. Відтак, з 2014 року НГВУ «Полтаванафтогаз» складало і направляло на адресу Держрезерва акти виконаних робіт, що охоплювали період надання послуг в один календарний рік. В подальшому, також на вимогу відповідача, такі акти оформлювались як акти відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, але з тим же річним періодом, за який підтверджувався факт надання послуг.

Додані до позовної зави акти відшкодування витрат містять повну інформацію про період, в якому були надані послуги зберігання (понесені витрати позивачем на відповідальне зберігання).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем не надано власний контррозрахунок витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2021 та 2022 роки.

Відповідно до п. 4.2 договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зі зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженим з Держрезервом кошторисом витрат).

Тобто, узгоджений між сторонами кошторис у відповідності до п. 4.2. договору є підставою для здійснення відшкодування за зберігання матеріальних цінностей.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" частина запасів матеріальних цінностей державною резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб`єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов`язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Отже, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державною резерву для позивача є обов`язковим в силу вимог закону.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги те, що Державним агентством резерву України акти відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 та 2022 роки не підписано, при цьому, після отримання ним документів, заперечень щодо розміру цих витрат або вмотивованої відмови від підписання цих документів відповідачем не надано, то доводи відповідача щодо неподання позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат є необґрунтованими.

Враховуючи твердження відповідача по неправомірність включення до складу витрат податку на додатну вартість, то суд звертає увагу на наступне.

За умовами договору Держрезерв здійснює відшкодування витрат із зберігання цінностей, що свою чергу у розумінні чинного Податкового кодексу України є об`єктом відповідного оподаткування.

При цьому, податок на додану вартість нараховується в цілому на суму відшкодування, а не на його окремі складові.

Крім того, відповідний податок на додану вартість наведений також у кошторисі, до якого у відповідача, як зазначалось вище, зауважень не було.

А отже, доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими та жодним чином не спростовують розмір понесених позивачем витрат на зберігання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Статтею 46 Бюджетного кодексу України встановлені стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів: 3) взяття бюджетних зобов`язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг: 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом (ст. 47 Бюджетного Кодексу України).

Відповідно до статті 48 Кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Тобто, доводи відповідача про не підписання акту про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 на суму 12 863,24 грн у зв`язку із закінченням бюджетного періоду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 28 350,61 грн.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» задовольнити.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України 01024, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) в особі Нафтогазовидобувного управління «Полтаванафтогаз» (36000, м. Полтава, вул. Монастирська, 12; код ЄДРПОУ 22525915) заборгованість в розмірі 28 350,61 грн та судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23.12.2024.

Суддя Ю.О. Підченко