Рішення

від 11.12.2024 по справі 910/11795/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.12.2024Справа № 910/11795/24

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг»

про стягнення 6.360.508,29 грн.

Представники сторін:

від позивача: Вєлікова Т.В.;

від відповідача: Добренко Д.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» про стягнення 6305321,70 грн, з яких 4914060,41 грн основного боргу, 737613,59 грн пені, 431543,39 грн штрафу, 67192,05 грн 3% річних та 154912,26 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 не у повному обсязі оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4914060,41 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 737613,59 грн пені, 431543,39 грн штрафу, 67192,05 грн 3% річних та 154912,26 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 позовну заяву Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 30.09.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 відкрито провадження у справі №910/11795/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.11.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

22.10.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги, однак просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 95% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

28.10.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

05.11.2024 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 6360508,29 грн, з яких 4964980,39 грн основного боргу, 739781,79 грн пені, 432893,79 грн штрафу, 67442,11 грн 3% річних та 155410,21 грн інфляційних втрат.

У підготовчому засіданні 06.11.2024 судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про відкладення підготовчого засідання на 27.11.2024.

У підготовчому засіданні 27.11.2024 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.12.2024.

02.12.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач (заявник) просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг» та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Аскет Шиппінг», у межах суми позову 6360508 грн. 29 коп.

02.12.2024 відповідачем подані письмові заперечення на заяву позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

У судове засідання 11.12.2024 з`явився представник позивача, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.12.2024 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги визнав, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні 11.12.2024 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.12.2023 між Державним підприємством «Ізмаїльський морський торговельний порт» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» (клієнт) укладено Договір №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів, відповідно до умов якого підприємство зобов`язується за завданням клієнта здійснити перевалку (навантажувально-розвантажувальні роботи (НРР)) і зберігання експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта в номенклатурі і обсягах, визначених в Додатку 1 до Договору, а також, за заявкою клієнта, надати інші послуги, пов`язані з перевалкою і зберіганням вантажів, а клієнт забезпечує завезення/вивезення вантажу до/з підприємства і зобов`язується своєчасно оплатити підприємству роботи (послуги).

Відповідно до п. 3.1 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 на підставі ст. 524 Цивільного кодексу України сторони домовились, що нарахування платежів за надані послуги з НРР та зберігання вантажів підприємство здійснює по ставкам підприємства в доларах США, вказаних в Додатку до Договору. Нарахування платежів за додаткові роботи (послуги), виконані підприємством за заявкою клієнта відповідно до п.2.1.3, здійснюється за тарифами, що діють на підприємстві. Упаковка (тара) вантажу, а також різного роду пристрої і обладнання, які використовуються при перевезеннях, входять у загальну масу вантажу. Ставки в договорі наведені без урахування ПДВ, який нараховується згідно з чинним законодавством України.

Згідно з п. 3.2 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 у відповідності до ст. 533 Цивільного кодексу України сторони погодились встановити наступний порядок визначення суми грошового зобов`язання, що підлягає сплаті клієнтом підприємству. За умови якщо вантажовласник, від імені якого виступає клієнт, є резидентом України оплата робіт (послуг) підприємства здійснюється клієнтом у встановлені в договорі строки в національній валюті України за курсом Національного банку України (НБУ) на дату надання послуг. У разі якщо вантажовласник, від імені якого виступає клієнт, є нерезидентом України, оплата робіт (послуг) підприємства здійснюється клієнтом у доларах США або євро. Сума, що нараховується в доларах США і підлягає сплаті в євро, розраховується із застосуванням офіційного курсу НБУ наступним чином: сума рахунку в доларах США перераховується в національну валюту - гривню, сума в національній валюті перераховується в євро. Для розрахунків застосовується курс, що діє на 00:00 годин дати надання послуг. У разі передоплати застосовується курс, який діяв на дату зарахування валюти на поточний рахунок підприємства. Датою надання послуг вважається: - дата оформлення вантажних (перевізних) документів - коносамента (штурманської розписки), річкової накладної або здавального акта (експорт, транзит з вибуття); - дата оформлення залізничної (товарно-транспортної) накладної або відвісу (імпорт, транзит з прибуття). Оплата робіт (послуг) підприємства здійснюється клієнтом у встановлені в цьому договорі строки з обов`язковим підписанням обома сторонами актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), оформлених підприємством.

Згідно з п. 7.1 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 цей договір набирає чинності з дати підписання і діє з 01.01.2024 по 31.12.2024 включно, а в частині розрахунків за роботи і послуги, що були надані по договору - до повного виконання обома сторонами своїх зобов`язань. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 не у повному обсязі оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4914060,41 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 737613,59 грн пені, 431543,39 грн штрафу, 67192,05 грн 3% річних та 154912,26 грн інфляційних втрат.

05.11.2024 позивачем подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 6360508,29 грн, з яких 4964980,39 грн основного боргу, 739781,79 грн пені, 432893,79 грн штрафу, 67442,11 грн 3% річних та 155410,21 грн інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги, однак просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 95% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правовою природою укладений між сторонами Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 є договором про надання послуг.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 позивач надав послуги на суму 2298189,02 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1830/11 (ТЕК) від 06.03.2024; послуги на суму 420530,10 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2070/11 (ТЕК) від 15.03.2024; послуги на суму 58360,25 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2192/11 (ТЕК) від 15.03.2024; послуги на суму 102158,83 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2475/11 (ТЕК) від 31.03.2024; послуги на суму 1748686,48 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2291/11 (ТЕК) від 22.03.2024; послуги на суму 2038422,32 грн, що підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №2397/11 (ТЕК) від 24.03.2024 (копії актів долучені позивачем до позовної заяви).

Також, позивачем долучено до заяви про збільшення розміру позовних вимог копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №258/9 (ТЕК) від 31.05.2024 на суму 1860,00 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №261/9 (ТЕК) від 31.05.2024 на суму 3592,00 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №299/9 (ТЕК) від 28.06.2024 на суму 2159,16 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №310/9 (ТЕК) від 30.06.2024 на суму 1800,00 грн.

Вказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток юридичних осіб позивача і відповідача.

Крім того, до позовної заяви позивачем долучено копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3166/11 (ТЕК) від 21.04.2024 на суму 1473279,98 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3538/11 (ТЕК) від 30.04.2024 на суму 2067,30 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3693/11 (ТЕК) від 08.05.2024 на суму 2672103,89 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3797/11 (ТЕК) від 07.05.2024 на суму 45191,63 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3799/11 (ТЕК) від 08.05.2024 на суму 46371,67 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3856/11 (ТЕК) від 15.05.2024 на суму 11970,90 грн.

Також, до заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем долучено копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №7993/11 (ТЕК) від 25.09.2024 на суму 11146,51 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №7995/11 (ТЕК) від 19.09.2024 на суму 4587,23 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №357/9 (ТЕК) від 31.07.2024 на суму 2999,56 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №365/9 (ТЕК) від 31.07.2024 на суму 1860,00 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №402/9 (ТЕК) від 30.08.2024 на суму 3106,34 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №410/9 (ТЕК) від 31.08.2024 на суму 1860,00 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №446/9 (ТЕК) від 30.09.2024 на суму 3514,54 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №447/9 (ТЕК) від 30.09.2024 на суму 7034,64 грн, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №456/9 (ТЕК) від 30.09.2024 на суму 5400,00 грн.

Вказані акти виконаних робіт не містять підписів та відбитку печатки відповідача.

Згідно з п. 2.3.11 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 клієнт зобов`язаний не пізніше ніж протягом 10 робочих днів з моменту фактичного надання послуг забезпечити підписання, скріплення печаткою та повернення підприємству одного підписаного примірника Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Якщо у встановлений термін підприємство не отримає підписаний клієнтом Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або мотивовану відмову, роботи (послуги) вважаються такими, що прийняті з додержанням усіх умов Договору.

Судом встановлено, що Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3166/11 (ТЕК) від 21.04.2024 на суму 1473279,98 грн, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3538/11 (ТЕК) від 30.04.2024 на суму 2067,30 грн, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3693/11 (ТЕК) від 08.05.2024 на суму 2672103,89 грн, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3797/11 (ТЕК) від 07.05.2024 на суму 45191,63 грн, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3799/11 (ТЕК) від 08.05.2024 на суму 46371,67 грн, Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №3856/11 (ТЕК) від 15.05.2024 на суму 11970,90 грн. були надіслані на електронну адресу відповідача contact@ascetship.com, яка вказана у п. 3.3 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023, що підтверджується роздруківками, долученими позивачем до позовної заяви.

Оскільки матеріали справи не містять доказів висловлення відповідачем мотивованої відмови від підписання вказаних актів, суд дійшов висновку, що послуги за ними є прийнятими відповідачем у повному обсязі та відповідач зобов`язаний їх оплатити у встановлені договором строки.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив щодо отримання ним послуг за спірними актами виконаних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 3.3 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 сторонами погоджено, що клієнт здійснює оплату підприємству за НРР та інші роботи, послуги у наступному порядку: - попередня оплата за НРР та подачу/прибирання вагонів у розмірі 100 % від запланованого обсягу, вантажу (суднової партії) за ставками, вказаними в Договорі; -. оплата за користування вагонами, зберігання вантажу на коліях загального користування в очікуванні вивантаження згідно з рахунками підприємства шляхом здійснення банківського переказу грошових коштів па поточний банківський рахунок підприємства протягом 2 (двох) робочих днів з дати виставлення рахунку, але в будь-якому разі до початку здійснення вантажних операцій.

Остаточне звіряння наданих послуг і остаточний розрахунок здійснюється клієнтом згідно з рахунками підприємства, з додаванням підтверджуючих документів (Актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг), відомостей плати за користування вагонами форми ГУ-46, накопичувальних карток форми ФДУ-92 та інш.), які попередньо направляються по електронній пошті contact@ascetship.com на адресу клієнта та в подальшому вручаються представнику клієнта (експедитора) під підпис у журналі реєстрації рахунків або направляються поштою на адресу клієнта (експедитора). При цьому представник клієнта (експедитора) повинен бути належним чином уповноважений для одержання від підприємства документів для клієнта. Остаточні рахунки формуються підприємством в робочі дні із застосуванням курсу НБУ, що діяв на 00:00 годин дати надання послуг.

Клієнт, незалежно від отримання рахунку на оплату послуг підприємства засобами електронної пошти, зобов`язаний вжити заходи, для отримання рахунків не пізніше ніж протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати фактичного надання послуг (а у випадку рахунків на попередню оплату - не пізніше ніж протягом 2 (двох) робочих днів від дати виставлення рахунку). Невжиття клієнтом заходів щодо отримання рахунків не звільняє його від обов`язку здійснити їх оплату, не дає підстав для відстрочення оплати, не дозволяє посилатись на неотримання рахунку, як на причину несплати (або несвоєчасної оплати) послуг підприємства.

Оплата здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів клієнта на поточний банківський рахунок підприємства протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати виставлення рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не у повному обсязі оплатив послуги, надані позивачем, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4964980,39 грн., доказів сплати якої станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» за Договором №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 у сумі 4964980,39 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» суми основного боргу у розмірі 4964980,39 грн (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 739781,79 грн (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.3.4 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 за порушення клієнтом більш ніж на 15 (п`ятнадцять) робочих днів строків оплати, вказаних у договорі, підприємство має право стягнути з клієнта пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) робочих днів підприємство має право стягнути з клієнта додатково штраф у розмірі 7% від суми заборгованості. Оплата пені і штрафу не звільняє клієнта від обов`язку сплатити суму заборгованості. У цьому випадку розрахунок штрафних санкцій здійснюється за весь період прострочення, починаючи з першого дня після спливу 5- денного строку на оплату.

Перевіривши розрахунки пені, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості. Однак, розрахунки пені, долучені до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнаються судом необгрунтованими, так як позивачем не враховано строки оплати, встановлені у п. 3.3 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 - оплата здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів клієнта на поточний банківський рахунок підприємства протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати виставлення рахунку.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок пені, відповідно до якого обгрунтованим розміром пені є 739450,38 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 432893,79 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Перевіривши розрахунки штрафу, долучені позивачем до позовної заяви та до заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку щодо їх обгрунтованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню, до 95%.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час апеляційного розгляду справи) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначено, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У відзиві на позовну заяву відповідач пояснив, що починаючи з 2022 року та на протязі усього періоду взаємовідносин з позивачем він належним чином виконував свої фінансові зобов`язання, а також забезпечував залучення вантажів до Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» у надскладний для транспортно-логістичних процесів у країні період у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України внаслідок чого Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 по всій території України.

Однак, починаючи з березня 2024 року у зв`язку вищевикладеним та закінченням так званого «зернового маркетингового року» обсяг вантажів, які обслуговуються відповідачем, значно знизився, що в свою чергу призвело до втрати фінансових надходжень та неможливості своєчасного виконання певних зобов`язань, зокрема перед позивачем, в належні строки.

Відповідач зазначив, що його основним видом діяльності є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, яка полягає у наданні транспортно-експедиційних послуг у портах переважно стосовно харчової групи товарів (зерно, насіння, та продукти їх перероблення), та крім того є портовим оператором у порту Бердянськ Запорізької області. Відповідач мав розгалужену систему структурних підрозділів в інших портах України. Однак господарська діяльність відповідача по всім напрямкам, відділенням повністю зупинена через військові дії. Робота зернових складів, терміналів Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» з приймання, накопичення та відвантаження вантажів, надання послуг в морських портах Миколаєва, Бердянська, Маріуполя, річкових терміналах у м. Дніпро та м. Запоріжжя з обробки вантажів та обслуговування суден, робота річкового транспорту Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» (м. Херсон, м. Миколаїв, м. Одеса) припинена в повному обсязі.

Основні промислові потужності та активи, які відповідач використовував для отримання прибутку, були зосереджені у м. Бердянськ, територія якого повністю контролюється окупаційними військами, а саме із 28 лютого 2022 року місто Бердянськ окуповане збройними формуваннями російської федерації, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 (з усіма наступними змінами згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України).

Суд зазначає, що зважаючи на викладені обставини, беручи до уваги мету нарахування неустойки, та приймаючи до уваги, що позивачем не вказувалось на понесення ним будь-яких збитків у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплати за виконані роботи за спірними актами, суд дійшов висновку зменшити розміру пені та штрафу на 50% за тими актами виконаних робіт, які були у повному обсязі та частково оплачені відповідачем (зважаючи на незначний строк прострочення).

З розрахунку, долученого позивачем до позовної заяви, вбачається, що пеня за такими актами становить 267812,59 грн, а штраф - 129559,17 грн. Відповідно, 50% від вказаних сум становить 133906,30 грн (пеня) та 64779,59 грн (штраф).

Отже, позовні вимоги Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» пені у розмірі 739781,79 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 605544,09 грн, а позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 432893,79 грн - частковому задоволенню у розмірі 368114,21 грн.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 67442,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 155410,21 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних, долучені позивачем до позовної заяви, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості. Однак, розрахунки 3% річних, долучені до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнаються судом необгрунтованими, так як позивачем не враховано строки оплати, встановлені у п. 3.3 Договору №196КВ-П про надання послуг з перевалки вантажів від 06.12.2023 - оплата здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів клієнта на поточний банківський рахунок підприємства протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати виставлення рахунку.

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого обгрунтованим розміром 3% річних є 67405,05 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» 3% річних у розмірі 67442,11 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 67405,06 грн.

Розрахунки інфляційних втрат визнаються судом обгрунтованими, у зв`язку з чим позовні вимоги Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» інфляційних втрат у розмірі 155410,21 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду на12 місяців рівними частинами.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення судом встановлено, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Суд зазначає, що підставою для розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

При цьому, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Однак, суд зазначає, що наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини не є підставами для розстрочення виконання рішення суду у даній справі, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 76326,11 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з платіжної інструкції №25 від 24.09.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 94579,83 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом, у зв`язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 18253,72 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так як відповідачем було визнано позов, суд дійшов висновку повернути позивачу 50% судового збору з Державного бюджету України.

В іншій частині судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, судом враховано, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнуту з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корпус 5; ідентифікаційний код: 35355771) на користь Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (68600, Одеська обл, м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 7; ідентифікаційний код: 01125815) суму основного боргу у розмірі 4.964.980 (чотири мільйони дев`ятсот шістдесят чотири тисячі девятсот вісімдесят) грн 39 коп., пеню у розмірі 605.544 (шістсот п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) грн 09 коп., штраф у розмірі 368.114 (триста шістдесят вісім тисяч сто чотирнадцять) грн 21 коп., 3% річних у розмірі 67.405 (шістдесят сім тисяч чотириста п`ять) грн 06 коп, інфляційні втрати у розмірі 155.410 (сто п`ятдесят п`ять тисяч чотириста десять) грн 21 коп. та судовий збір у розмірі 38.160 (тридцять вісім тисяч сто шістдесят) грн 85 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (68600, Одеська обл, м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 7; ідентифікаційний код: 01125815) судовий збір у розмірі 56.414 (п`ятдесят шість тисяч чотириста чотирнадцять) грн 56 коп., сплачений за платіжною інструкцією №25 від 24.09.2024.

5. Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскет шиппінг» про розстрочення виконання рішення суду.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 23.12.2024.

Суддя О.М. Спичак