Рішення

від 18.12.2024 по справі 914/2354/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2024 Справа № 914/2354/23

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПЕТ»

до відповідача:EXIM Global Business,S.L.

про: стягнення 9 192,76 Євро,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2023р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПЕТ» до відповідача: Exim Global Business,S.L. (Spain) про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 9 192,76 Євро.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.08.2023р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначити на 14.02.2024р. (резервна дата 13.03.2024р.), провадження у справі зупинити до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про вручення виклику до суду чи інших документів.

Процесуальні дії суду відображено в ухвалах, постановлених судом.

13.03.2024р. суд постановив ухвалу, зокрема, про призначення судового засідання (визначено також резервну дату) та одночасно зупинення провадження у справі.

02.04.2024 року судом надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів до Центрального органу запитуваної Держави - Королівства Іспанії для вручення відповідачу.

27.05.2024 року на адресу суду надійшов лист від компетентного органу Іспанії щодо невручення відповідачу виклику до суду та інших документів у зв`язку з відсутністю адресата за місцем реєстрації.

Згідно з пунктом 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03.10.2017р. (остаточне 03.01.2018р.), принцип змагальності та принцип рівності сторін є наріжним каменем справедливого судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до зазначених принципів кожна зі сторін повинна мати змогу надати власне розуміння справи. Європейський суд визнав, що дані принципи є застосованими також в частині вручення сторонам судових документів.

Відповідно до ч.2 ст.15 Конвенції зазначено, що кожна Договірна Держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої цієї статті може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови, зокрема: b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2024р., у зв`язку з призначенням справи до розгляду на 18.12.2024р. (резервна дата), провадження у справі поновлено.

Станом на 18.12.2024р. підтвердження про вручення за кордоном судових або позасудових документів на адресу Господарського суду Львівської області не надходило.

В судовому засіданні 18.12.2024 року представники сторін участі не прийняли.

Суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суть спору:

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за укладеним Контрактом, в частині оплати поставленого товару.

Позиція позивача:

В обґрунтування підстав поданого позову позивач покликається на неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов`язання по сплаті коштів за отриманий товар, визначений в рахунку №187, згідно умов, порядку та строку, визначеному в Контракті №1-11-17 від 01.11.2017р.

Позиція відповідача:

Відповідач відзиву на позов не подав.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

01.11.2017 року між ТзОВ «ІНТЕРПЕТ» (Продавець) та EXIM Global Business,S.L. (Покупець) укладено Контракт № 1-11-17.

За цим контрактом Продавець продає, а Покупець купує товар, на умовах, обумовлених Сторонами в даному Контракті. Відповідно до п. 2 Контракту оплата повинна бути здійснена на рахунок Продавця. Згідно з п. 4 Контракту товар поставляється на умовах FCA Radekhiv Ukraine (Incoterms 2010). Товар поставляється автотранспортом.

Додатковою угодою №3 від 30.12.2019 року змінено суму Контракту, продовжено термін дії контракту та змінено реквізити сторін. Оплата, відповідно до п.1.1 Додаткової угоди №4 від 19.02.2020 року до Контракту №1-11-17 від 01.11.2017року, здійснюється наступним чином: 100% передоплата за партію Товару (відповідно до узгодженої Специфікації та рахунків, виставлених продавцем).

Додатковою угодою №5 від 29.12.2020 року продовжено термін дії контракту. Додатковою угодою №6 від 14.07.2021 року змінено суму Контракту та продовжено термін дії контракту.

25.11.2022 року Продавцем виписано Покупцю Рахунок №186 до вищезгаданого контракту на суму 14 006,18 Євро. У рахунку зазначено спосіб доставки: FCA Radekhiv Ukraine (Incoterms 2010); реквізити банківського рахунку, на який має бути здійснена оплата: рахунок в АТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Товар, визначений в рахунку №186, було експортовано відповідно до митної декларації 30.11.2022 року.

15.02.2023 року Продавцем виписано Покупцю Рахунок №187 до вищезгаданого контракту на суму 9 635,90 Євро. У рахунку зазначено спосіб доставки: FCA Radekhiv Ukraine (Incoterms 2010); реквізити банківського рахунку, на який має бути здійснена оплата: рахунок в АТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Товар, визначений в рахунку №187, було експортовано відповідно до митної декларації 01.03.2023 року. Цей рахунок був оплачений Покупцем частково.

28.04.2023 року Продавець надіслав претензію про сплату безспірної дебіторської заборгованості за належним чином виконаним зобов`язанням згідно контракту. Після отримання вказаної претензії Покупець частково сплатив заборгованість.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період 01.11.2022р.-17.05.2023р., який підписано двосторонньо, заборгованість Покупця перед Продавцем становить 9 192,76 Євро.

У п.11 Контакту викладено арбітражне застереження такого змісту: «Якщо сторони не можуть досягти згоди впродовж 60 днів з дня перших переговорів, така незгода може бути врегульована в арбітражі. Рішення арбітражу є остаточним і обов`язковим для обох сторін. Суперечка вирішується в Україні, в арбітражі при Торгово-промисловій палаті в м.Львів. Цей контракт і можливі суперечки з приводу нього регулюються законом України».

Суд зауважує, що арбітражне застереження про передачу спору на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до арбітражного суду.

При цьому, обмеження права звернення до господарського суду не допускається. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019р. у справі №910/17031/17).

Суд враховує, що арбітражна угода за своєю правовою природою є автономною по відношенню до інших умов договору та повинна розглядатись незалежно від їх виконання. Проте, арбітражна угода не може розглядатись, як імунітет від регулювання державою відносин, що пов`язані з укладанням та виконанням договорів, або, як спосіб уникнення від вирішення спорів, що виникають між сторонами (правові висновки аналогічного змісту викладені у пунктах 4.20, 4.21 та 4.22 постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №916/2591/16)

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.05.2021р. у справі №911/1110/20, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи та статей 3, 15 Цивільного кодексу України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, Верховний Суд визнав, що пріоритет у розгляді спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не арбітражному суду.

Так, пунктом 11 Контракту, що укладений між позивачем та відповідачем, сторони погодили також, що цей контракт і можливі суперечки з приводу нього регулюються законом України.

На підставі викладеного, враховуючи, що сторонами в Контракті визначено право, яке підлягає застосуванню до врегульованих ним правовідносин, що стали предметом даного спору, і що місцем знаходження продавця за Контрактом, яким є позивач по справі, є Львівська обл., місто Львів, вулиця Гайдучка, будинок 5 держави Україна, до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що спір правомірно передано на розгляд до Господарського суду Львівської області. При цьому, оскільки сторонами погоджено застосування законодавства України при вирішенні спорів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальне та процесуальне право України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності можуть розглядатися судами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.377 ГК України, зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.382 ГК України, суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право» та іншими законами.

Контракт №1-11-17 від 01.11.2017року, як зовнішньоекономічний договір, визначає права та обов`язки сторін спору.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, зокрема, з договорів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до п.2 ст. 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено факт виконання позивачем зобов`язання з поставки відповідачу через митний кордон України товару, визначений в рахунку №187, вартістю 9 635,90 Євро, який не спростовано відповідачем.

Натомість відповідач за отриманий товар розрахувався частково в результаті чого заборгованість за поставлений товар склала 9 192,76 Євро.

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків за період 01.11.2022р.-17.05.2023р., який підписано двосторонньо, заборгованість Покупця перед Продавцем становить 9 192,76 Євро.

Отже, оскільки позивачем було належним чином виконано умови договору в частині поставки відповідачу товару, а відповідачем не було повністю оплачено такий товар, про отримання котрого він не заперечив, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9192,76 Євро основної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню в зазначеній сумі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про валюту та валютні операції» від 21.06.2018 року за №2473-VIII, фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Умовами контракту передбачено, що валюта договору- EUR.

За змістом статей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов`язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Як зазначалось, вартість договору визначена сторонами у євро.

У відповідності до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14-ц визначено, що суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті, суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню.

Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

За ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.

Відповідач обставин справи не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Позивач використав належний спосіб захисту свого порушеного права та його відновлення відповідно до приписів ст.ст. 15-16 ЦК України.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати за отримай товар настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, відповідно позивачем доведено факт порушення відповідачем умов договору належними та достатніми доказами, відтак позовна вимога про стягнення 9 192,76 Євро основного боргу підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №684 від 01.08.2023р. на суму 4 448,30 грн.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, станом на момент прийняття рішення, позивачем суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 4 448,30 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з EXIM Global Business,S.L. (місцезнаходження: Partida Alfatares №57,4 Ondara 03760, Spain, ESB54922257, VAT (VEIS): ESB54922257, NIF: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРПЕТ» (місцезнаходження: Україна, 79056, Львівська обл., місто Львів, вулиця Гайдучка, будинок 5; ідентифікаційний код 30492103) заборгованість у розмірі 9 192,76 Євро та 4 448,30 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 23.12.2024 р.

Суддя Король М.Р.