Рішення

від 23.12.2024 по справі 914/2459/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 Справа № 914/2459/24

м.Львів

за позовом: Приватного підприємства «Укрінженермереж», м.Тернопіль

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд 2», м.Сколе, Львівської області

про стягнення 278852,59 грн заборгованості.

Суддя Кітаєва С.Б.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Укрінженермереж» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львів-Буд 2»про стягнення заборгованості в у розмірі 278852,59 грн, з якої: 219740,86 грн основного боргу, 48199,54 грн пені, 10912,19 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Вказаною ухвалою відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, а позивачу відповідь на відзив, у строки встановлені ухвалою від 14.10.2024.

Відповідна ухвала надсилалася сторонам в електронний кабінет.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

Згідно із частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального суду України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що відповідач зареєстрував електронний кабінет, відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України ухвала суду вручалася йому в електронній формі шляхом направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі від 14.10.2024 була доставлена в кабінет системи «Електронний суду» 15.10.2024 17:36 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та можливість подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із частиною 2 статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частин п`ятої та восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Оскільки до суду не надходило жодних клопотань учасників справи або одного з них, по суті спору (відповідач відзив не подав, проти позову не заперечив), які не перешкоджають можливості вирішення справи по суті, враховуючи наданий процесуальним законом строк для розгляду відповідної справи за правилами спрощеного позовного провадження, який встановлений законом у 60 календарних днів, суд дійшов висновку розглянути спір по суті.

Частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що 21.01.2021 року між ним та ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» було укладено договір №ЛБ-21-1/21

Свої зобов`язання по договору ПП «УІМ» виконало, що підтверджується актами виконаних робіт за листопад 2021 та жовтень 2022. Однак, ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» було порушено виконання зобов`язань по договору, розрахунки в повному обсязі вчасно не були проведені.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача до Договору становить 219 740,86 грн.

Також, позивач зазначає, що ним було направлено претензію ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» з вимогою оплатити заборгованість, проте відповіді відповідач не надав, свої зобов`язання по договору виконав частково, здійснивши оплату позивачу 03.06.2024 у розмірі 15000 грн.

Позивач зазначає про те, що ним нараховано пеню, суму інфляційних та судові витрати по справі.

Таким чином, ПП «УІМ» просить суд стягнути з ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» 219 740,86 грн. боргу, 48199,54 грн. пені, 10912,19 грн. інфляційних нарахувань.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив.

Обставини справи.

21.01.2021 року між Приватним підприємством «Укрінженермереж» («Підрядник») та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 2» («Замовник») укладено договір «ЛБ-21-1/21.

Відповідно до п.1.1. Договору, Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується виконати у відповідності до умов давного договору роботу, а Замовник зобов`язується прийняти цю роботи та оплатити її: Роботи, котрі виконує Підрядник: Внутрішні електромонтажні роботи на об`єкті замовника: Будівництво групи житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземними паркінгами та спортивно-адміністративного комплексу за адресою: вул. Генерала Тарнавського, 7 м.Тенопіль , що складається з 8 черг будівництва, а саме: 1-7 черги-житлові будинки, 8 черга-спортивноз-адміністративний комплекс. 1 черга будівництва.

Вартість виконання робіт за цим Договором визначається згідно Договірної ціни-Додаток №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною. Договірна ціна є динамічна. ( п.2.1. Договору).

Вартість виконаних робіт за цим договором Замовник сплачує Підряднику на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт, підписаних обома Сторонами, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання обома Сторонами відповідного акта здавання-приймання виконаних робіт і отримання Замовником оригіналу виставленого Підрядником рахунку на оплату виконаних робіт. ( п.2.3. Договору).

Здача-приймання робіт за умовами цього Договору здійснюється за Актом здачі-приймання, чи іншим аналогічним документом. Роботи за цим Договором вважаться виконаними, переданими та прийнятими з моменту підписання Сторонами відповідного Акту здачі-приймання, іншого аналогічного документу. ( п.2.4. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору, Термін виконання робіт-60 робочих днів з моменту письмового повідомлення Підрядника про готовність об`єкта до виконання робіт.

Здача-приймання виконаних робіт здійснюється Сторонами за актом протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання Акту. У разі не підписання Замовником у п`ятиденний термін Акту здачі-приймання, без надання Підряднику з цього приводу мотивованої письмової відмови, акт здачі-приймання робіт вважається погодженим Замовником. ( п.3.4. Договору).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань винна Сторона несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України та даним Договором. ( п.5.1. Договору).

У випадку порушення «Замовником» погоджених термінів підписання актів виконаних робіт та проведення оплати згідно даного Договору, останній сплачує «Підряднику» на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення/затримки у виконанні взятих на себе зобов`язань з урахуванням її розміру, що діяла на час такого прострочення/затримки до моменту їх повного та належного виконання. ( п.5.3. Договору).

Виплата передбачених за цим Договором штрафних санкцій та відшкодування збитків не звільняє Сторони від виконання зобов`язань за даним Договором. (п.5.6. Договору).

Договір вступає в силу з часу його підписання Сторонами і діє до моменту його остаточного виконання сторонами зобов`язань за цим Договором, а в частині виконання гарантійних зобов`яазнь Підрядником Договір діє до закінчення гарантійного терміну, передбаченого п.3.5. цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «УІН» свої зобов`язання за Договором виконало, що підтверджується актом приймання виконаних робіт за листопад 2021 у розмірі 51 827,37 грн., та актом виконаних робіт за жовтень 2022 рік у розмірі 182 913,49 грн.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №87 від 14.12.2023 року за Договором №ЛБ-21-1/21 від 21.01.2021 в розмірі 234 740,86 грн., у тому числі ПДВ: 39 123,48 грн.

18.12.2023 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №18/1/23/1, в якій просив забезпечити безумовне виконання умов договору, перерахувати ПП «УІМ» 234 740,86 грн. боргу, а також дати відповідь на дану претензію.

Відповідач відповіді на претензію не надав, однак, 03.06.2024 здійснив часткову оплату по Договору у розмірі 15000 грн.

Таким чином, як зазначив позивач, заборгованість ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» за Договором №ЛБ-21-1/21 становить 219 740,86 грн.

Відповідно до п.5.3. Договору, позивачем нараховано пеню за порушення договірних зобов`язань у розмірі 48 199,54 грн. Крім того, також нараховано суму інфляційних нарахувань у розмірі 10 912,19 грн.

Відтак, Приватне підприємство «Укрінженермереж» («Підрядник») просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 2» 219 740,86 грн. боргу, 48199,54 грн. пені, 10912,19 грн. інфляційних нарахувань.

Оцінка суду.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України).

В силу положень ст.173, абз.3 ч.1 ст.174, абз.1 п.4 ст.179 Господарського кодексу країни, сторони укладають договір на умовах вільного волевиявлення сторін, а такий договір вважається укладеним в разі досягнення згоди між сторонами стосовно всіх його істотних умов.

Як вбачається із змісту договору №ЛБ-21-1/21 від 21.01.2021 року, він є договором підряду.

Відповідно до умов ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно до ч.1 ст,843 Цивільного кодексу України, у договорі підряду встановлюється ціна роботи або спосіб її визначення.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до норм ст.193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.1, 2 ст.854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, сторонами в п.2.3. Договору визначено, що вартість виконаних робіт за цим договором Замовник сплачує Підряднику на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт, підписаних обома Сторонами, протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання обома Сторонами відповідного акта здавання-приймання виконаних робіт і отримання Замовником оригіналу виставленого Підрядником рахунку на оплату виконаних робіт.

Як вже зазначалось вище, позивач надав відповідачу акт приймання виконаних робіт за листопад 2021 у розмірі 51 827,37 грн. та акт виконаних робіт за жовтень 2022 у розмірі 182 913,49 грн.

Суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було підписано Акт звірки взаємних розрахунків січень 2021-лютий 2024р. за Договором ЛБ-21-1/21 від 21.01.2021, в якому підтверджується сума заборгованості в розмірі 234 740,86 грн., тобто відповідач наявність суми боргу не заперечив.

В силу норм ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт порушення відповідачем своїх зобов`язань підтверджується актами виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД 2» так і не виконав покладені на нього зобов`язання зі своєчасної та повної оплати виконаних робіт, передбачених п.2.3. Договору, лише частково здійснив оплату у розмірі 15000,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 219 740,86 грн.

Обставини, викладені позивачем у позові, відповідачем не спростовані.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором на суму 219 740,86 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені та інфляційних нарахувань.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 48199,54 грн. пені та 10 912,19 грн. інфляційних нарахувань, з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що пунктом 5.3. Договору сторони передбачили, що у випадку порушення «Замовником» погоджених термінів підписання актів виконаних робіт та проведення оплати згідно даного Договору, останній сплачує «Підряднику» на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення/затримки у виконанні взятих на себе зобов`язань з урахуванням її розміру, що діяла на час такого прострочення/затримки до моменту їх повного та належного виконання.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 уточнила правову позицію, викладену у справі № 911/634/19, вказавши, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

У пунктах 88, 91, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначено про те, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості/погашення боргу", "протягом року/усього періоду існування заборгованості" тощо. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу). У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Суд встановив, що у пункті 5.3. Договору сторони погодили, що «Замовник» сплачує «Підряднику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення/затримки до моменту їх повного та належного виконання.

Тобто, дана умова договору містить певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості), до якої позивач може здійснювати нарахування пені за несвоєчасну оплату виконаних робіт.

Отже, положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями в даному випадку не підлягають застосуванню, адже у пункті 5.3. Договору сторони продовжили термін нарахування пені до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача пені розмірі 48199,54 грн.

Що стосується інфляційних нарахувань, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Згідно з розрахунком позивача за прострочення відповідачем зобов`язань за договором, стягненню з відповідача підлягає 6180,86 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період за період з червня 2024 по серпень 2024 рік

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі 6180,86 грн.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або .заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на відповідача в розмірі 4182,79 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 2» (82600, Львівський обл, м. Сколе, вул.Івана Франка, буд.№38, кв.6, код ЄДРПОУ 41972518) на користь Приватного підприємства «Укрінженермереж» (46000, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Вербицького, 22, прим. 277, код ЄДРПОУ 34041689) 219 740,86 грн. боргу, 48 199,54 грн. пені, 10 912,19 грн. інфляційних нарахувань, 4 182,79 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. підписано 23.12.2024.

Суддя Кітаєва С.Б.