Рішення

від 02.12.2024 по справі 915/1030/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року Справа № 915/1030/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участі секретаря судового засідання Сулейманової С.М.

прокурор - Маковецький Є.В. (в залі суду)

від 1-го позивача (представник 1-го позивача) - у судове засідання не з`явився,

від 2-го позивача (представник 2-го позивача) - Покидько Є.К. (в залі суду)

від відповідача (представник відповідача) - у судове засідання не з`явився,

розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, справу

за позовом: Заступника керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону

електронна пошта: pru.mik@vppdr.gp.gov.ua

в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

електронна пошта: admou@post.mil.gov.ua

Військової частини НОМЕР_1

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С", вул.68 Десантників, буд.5, кв.1, м. Миколаїв, 54055

про: визнання недійсним договору, стягнення грошових коштів

Заступник керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №38-5-6-3701ВИХ-24 від 27.08.2024 (вх.№10314/24 від 28.08.2024) в якій просить суд:

- визнати недійсними п.2.1 Договорів від 03.10.2022 №3, від 08.11.2022 №27 та Специфікацій до них про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України, які укладені між Військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" на користь Міністерства оборони в особі Військової частини НОМЕР_1 боргу в розмірі 93 677,62 грн., з якого: - 82 833,33 грн. - безпідставно сплачені кошти; - 6 838,91 грн. - інфляційні втрати; - 4 005,38 грн. - 3% річних.

Також, просить суд стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на наступне.

24.02.2022 з 05 год. 30 хв. в Україні введено воєнний стан, який не припинено, не скасовано та який триває по теперішній час.

Після запровадження правового режиму воєнного стану в Україні між військовою частиною НОМЕР_1 та ТОВ ФІРМА "ОРБІТА-С" укладені договори про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України, а саме договір від 03.10.2022 №23 про закупівлю запасних частин для забезпечення проведення ремонту автомобільних засобів заправки та транспортування пального спеціального призначення силами штатного ремонтного підрозділу за кодом ДК 021-2015: 34330000-9 - Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів, за ДК 021-2015: 31440000-2 Акумуляторні батареї, та договір від 08.11.2022 №27 про закупівлю парко-гаражного обладнання для забезпечення ремонту АЗЗТП спеціального призначення силами штатного ремонтного підрозділу за кодом ДК 021-2015: 31720000-9 - Електромеханічне обладнання.

Пунктом 2.1. договору від 03.10.2022 №23 визначено, що загальна вартість товару складає 200 000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.

Додатком №1 "Специфікація" до договору від 03.10.2022 №23 визначено кількість та найменування товару, а також його загальну вартість, яка складає 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 33 333,33 грн.

На виконання договору від 03.10.2022 №23 ТОВ ФІРМА "ОРБІТА-С" здійснило поставку товару з оформленням господарської операції видатковою накладною від 12.10.2022 №49, згідно якої поставлено товар на суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 33 333,33 грн.

На виконання умов договору від 03.10.2022 №23 військова частина НОМЕР_1 згідно платіжного доручення від 12.10.2022 №488 перерахувала на користь ТОВ ФІРМА "ОРБІТА-С" оплату за поставлений товар на загальну суму 200 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 33 333,33 грн.

Указаний договір та складені на його виконання первинні документи свідчать про включення до вартості постачання товару за цим договором ПДВ за ставкою 20% на загальну суму 33 333,33 грн.

Пунктом 2.1. договору від 08.11.2022 №27 визначено, що загальна вартість товару складає 297 000,00 грн. (двісті дев`яносто сім тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.

Додатком №1 "Специфікація" до договору від 08.11.2022 №27 визначено кількість та найменування товару, а також його загальну вартість, яка складає 297 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 49 500,00 грн.

На виконання договору від 08.11.2022 №27 ТОВ ФІРМА "ОРБІТА-С" здійснило поставку товару з оформленням господарської операції видатковою накладною від 28.11.2022 №801, згідно якої поставлено товар на суму 297 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 49 500,00 грн.

На виконання умов договору від 08.11.2022 №27 військова частина НОМЕР_1 згідно платіжного доручення від 29.11.2022 №574 перерахувала на користь ТОВ ФІРМА "ОРБІТА-С" оплату за поставлений товар на загальну суму 297 000,00 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 49 500,00 грн.

Указаний договір та складені на його виконання первинні документи свідчать про включення до вартості постачання товару за цим договором ПДВ за ставкою 20% на загальну суму 49 500,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, прокурор зазначає, що положення договорів у частині включення ПДВ до договірної ціни правочину суперечать пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та постанові № 178. На підставі викладеного просить суд визнати недійсними п.п.2.1. договорів №23, №27 та Специфікацій, що є додатком №1 до вказаних Договорів у частині включення ПДВ до договірної ціни на підставі ст.ст.203, 215, 217 ЦК України, стягнути з відповідача кошти у розмірі 83 833,33 грн., які були перераховані військовою частиною НОМЕР_1 в якості ПДВ, як безпідставно отримані на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 01.10.2024. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті спору.

Відповідач у підготовче засідання 01.10.2024 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений ухвалою суду від 02.09.2024, яка повернулась до суду із зазначенням причин невручення "за закінченням терміну зберігання".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2024, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено підготовче засідання на 29.10.2024.

Відповідач у підготовче засідання 29.10.2024 не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений ухвалою суду від 01.10.2024, яка повернулась до суду із зазначенням причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.12.2024. Ухвалено розгляд справи здійснювати у закритих судових засіданнях.

Прокурор у судовому засіданні 02.12.2024 позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник Військової частини НОМЕР_1 в судовому засіданні 02.12.2024 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 02.12.2024 не з`явився, причини неявки не повідомив.

Як вбачається з матеріалів справи, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.09.2024 про відкриття провадження у справі, ухвалами Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2024 та від 29.10.2024 були направлені на юридичну адресу відповідача. Надіслані відповідачу поштові відправлення повернулись до суду з зазначенням причин невручення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У відповідності до ч. 7 ст.120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п.10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем) (п.5 ч.4 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов до висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача, ухвала суду надсилалась судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2024 про відкриття провадження у справі та від 04.03.2024, від 04.04.2024, від 18.04.2024, від 29.04.2024, від 16.05.2024, від 06.06.2024, від 27.06.2024, від 23.07.2024, від 22.08.2024 були оприлюднені на офіційному веб-порталі судової влади України.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Враховуючи вищевикладене та факт направлення судом ухвал на офіційну адресу відповідача у справі та їх повернення із відміткою поштового відділення "адресат відсутній за вказаною адресою", суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача у даній справі.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача Військової частини НОМЕР_1 , дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

1) 03.10.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - покупець, позивач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір № 23 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір) (а.с.30-33), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця запасні частини, для забезпечення проведення ремонту АЗЗТП спеціального призначення силами штатного ремонтного підрозділу (далі - товар) за ДК 021-2015:34330000-9 «Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів» на суму 174 500, 00 грн., за ДК 021-2015:31440000-2 - «Акумуляторні батареї» на суму 25 500, 00 грн. кількість та найменування яких зазначені в Додатку № 1 «Специфікація» до цього договору.

Відповідно до п. 10.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.12.2022, але до повного виконання всіх зобов`язань сторін.

Договір підсипаний та скріплений печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Відповідно до п. 1.2 Договору, покупець зобов`язується своєчасно оплатити вартість товару на умовах цього договору та прийняти його у власність.

Відповідно до п. 1.3 Договору покупець зобов`язується своєчасно оплатити вартість товару на умовах цього договору та прийняти його у власність.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість складає 200 000, 00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування суми, зазначеної в п. 2.1 цього договору на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 2.3 Договору покупець здійснює оплату варстості товару протягом 7 (семи) робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі та видактової накладної.

Відповідно до п. 12.1 Договору невід`ємною частаиною цього договору є наступні додатки:

1. Специфікація, на 1 аркуші.

Як вбачається з матеріалів справи між покупцем та продавцем було складено та підписано - Специфікація №1 до Договору № 23 від 03.10.2022 (а.с. 34), в якій визначено артикул/Інд. №, найменування товару, кількість, од. вим., ціна без ПДВ та сума без ПДВ.

На виконання умов договору № 23 та Специфікації №1 покупець придбав у продавця товар на загальну суму 200 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 33 333, 33 грн., що підтверджується видатковою накладною № 49 від 12.10.2022 (а.с. 35).

Вказана сума була перерахована відповідачу, що підтверджується платіжним дорученням № 488 від 12.10.2022 (а.с. 38).

2) 08.11.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - покупець, позивач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" (далі - постачальник, відповідач) укладено Договір № 27 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір) (а.с. 39-42), у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця парко-гаражне обладнання, для забезпечення проведення ремонту АЗЗТП спеціального призначення силами штатного ремонтного підрозділу (далі - товар) за ДК 021-2015:31720000-9 - Електромеханічне обладнання (електромеханічне обладнання) на суму 297 000, 00 грн., кількість та найменування яких зазначені в Додатку № 1 «Специфікація» до цього договору.

Відповідно до п. 10.1 Договору договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 01.12.2022, але до повного виконання всіх зобов`язань сторін.

Договір підсипаний та скріплений печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Відповідно до п. 1.2 Договору, покупець зобов`язується своєчасно оплатити вартість товару на умовах цього договору та прийняти його у власність.

Відповідно до п. 1.3 Договору покупець зобов`язується своєчасно оплатити вартість товару на умовах цього договору та прийняти його у власність.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість складає 297 000, 00 грн. (двісті дев`яносто сім тисяч гривень 00 копійок) з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 2.2 Договору оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування суми, зазначеної в п. 2.1 цього договору на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до п. 2.3 Договору покупець здійснює оплату варстості товару протягом 7 (семи) робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі та видактової накладної.

Відповідно до п. 12.1 Договору невід`ємною частаиною цього договору є наступні додатки:

2. Специфікація, на 1 аркуші.

Як вбачається з матеріалів справи між покупцем та продавцем було складено та підписано - Специфікацію № 1 від 08.11.2022 (а.с. 43), в якій визначено артикул/Інд. №, найменування товару, кількість, од. вим., ціна без ПДВ та сума без ПДВ.

Загальна вартість з ПДВ - 297 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 49 500, 00 грн.

На виконання умов договору № 27 та Специфікації №1 покупець придбав у продавця товар на загальну суму 297 000, 00 грн. грн., у тому числі ПДВ 49 500, 00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 801 від 28.11.2022 на суму 297 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 49 500, 00 грн. (а.с. 44). Вказана сума була перерахована відповідачу, що підтверджується платіжним дорученням № 574 від 29.11.2022 (а.с. 45).

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" з листом № 36/710 від 24.04.2023 відповідно до якого посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, просила повернути отримані ПДВ в сумі 33 333, 33 грн. за Договором № 23 від 03.10.2022 щодо поставки за ДК 021-2015:34330000-9 «Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів», з ДК 021-2015:31440000-2 - «Акумуляторні батареї»(а.с. 94).

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" з листом № 36/711 від 24.04.2023 відповідно до якого посилаючись на Постанову Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, просила повернути отримані ПДВ в сумі 49 500, 00 грн. за Договором № 27 від 08.11.2022 щодо поставки за ДК 021-2015:31720000-9 «Електромеханічне обладнання» (а.с. 93).

Миколаївська спеціалізована прокуратуру у сфері оборони Південного регіону звернулась до Головного управління Державної податкової служби України в Миколаївській області з листом від 21.08.2023 за № 5-4-2774-23, в якому, з метою з`ясування наявності підстав для захисту прокуратурою інтересів держави у суді, просила надати інформацію, чи поширюються вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" на операції з постачання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" товарів для забезпечення транспорту ЗС України, для потреб військової частини НОМЕР_1 за Договором № 23 від 03.10.2022 та Договором № 27 від 08.11.2022 про закупівлю товарів за державні кошти (а.с. 79-81).

Листом від 01.09.2023 № 7138/5/14-29-04-03-03 Головне управління Державної податкової служби України в Миколаївській області повідомило прокуратуру, про те, що нульова ставка податку на додану вартість відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу та Постанови № 178 застосовується як для операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, інші паливно - мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, акумуляторні батареї для автомобілів, автомобільні шини, колісні диски, комплектуючі, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178. ТОВ фірма "Орбіта - С" для потреб військової частини здійснило постачання запасних частин для ремонту автомобільної техніки, акумуляторних батарей та парко-гаражного обладнання,зокрема шиномонтажного верстату. Якщо постачання запасних частин, акумуляторних батарей та шиномонтажного верстату здійснено з метою забезпечення транспорту для потреб оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави отримувачам, визначеним Постановою № 178, то на операції з постачання запасних частин, акумуляторних батарей та шиномонтажного верстату поширюються норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Кодексу щодо застосування нульової ставки з податку на додану вартість та повідомило, що норми кодексу не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку (а.с.82-84).

У листі Державної податкової служби України від 28.11.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05 повідомлено, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, застосовується безпосередньо як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178 (а.с.85-87).

Враховуючи викладене та неповернення відповідачем безпідставно отриманих коштів стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, суд враховує наступне.

У відповідності до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 - 5 ст.53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої" особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави необхідність іх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17.

Прокурор вказує, що позов має на меті комплексний захист інтересів держави, які порушені внаслідок укладання та виконання спірних у частині договорів від 03.10.2022 № 23 та 08.11.2022 № 27.

Обставини вчинення цих правочинів та їх наслідки для економіки держави вказують на їх невідповідність як правовій природі та меті встановлення податкових пільг в умовах воєнного стану, так і забезпеченню обороноздатності держави. Зазначені обставини та наслідки передбачають розпорядження бюджетними коштами з недотриманням принципів максимальної економії, ефективності та результативності їх витрачання під час дії правового режиму воєнного стану, що не може визнаватись допустимим.

Крім того, як вказує прокурор, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв`язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органів уповноважених здійснювати захист даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами та забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань (стаття 10 Закону України "Про оборону України" та пункт 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671).

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період (пункт 1 Положення про Міністерство оборони України).

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оборону України" та статті 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління об`єднань, з`єднань, військових частин, установ та організацій.

Військова частина НОМЕР_1 є одним із структурних підрозділів Міністерства оборони України, що фінансується за рахунок бюджету. Збитки, які йому спричиняються, це безпосередня шкода економічним інтересам держави.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органів уповноважених здійснювати захист у даних правовідносинах (Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 ).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Отже, суд приходить до висновку, що звернення прокурора до суду з даним позовом фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання спрямованого на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.

Як вбачається з матеріалів справи, Миколаївською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 21.08.2023 скеровано до Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 повідомлення № 5-4-2785ВИХ-23 в якому повідомляє про пред`явлення Миколаївською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону позовної заяви в інтересах Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" про стягнення зайво перерахованих грошових коштів у сумі 82 833, 33 грн. (а.с.76-77).

Військова частина НОМЕР_1 листом № 36/1405 від 28.08.2023 повідомила Миколаївську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, що з тим самим предметом та з тих саме підстав військовою частиною НОМЕР_1 позову до ТОВ фірма "Орбіта - С" не подавалось та в судах на розгляді не перебуває. Вказала, що не заперечує щодо пред`явлення позову Миколаївською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону в інтересах Військової частини НОМЕР_1 позовної заяви до ТОВ фірма "Орбіта - С" (а.с.78).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 (12-72гс19), сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.

Отже, прокурор, у відповідності з вимогами ст.1311 Конституції України, ст.53 ГПК України, має всі правові підстав для звернення до суду з даним позовом з метою забезпечення належного та своєчасного захисту порушених інтересів держави.

Таким чином, прокурор правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом.

Щодо суті спору суд зазначає наступне.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ч.1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, між покупцем та продавцем виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладених Договорів про закупівлю товарів за державні кошти № 23 від 03.10.2022 та № 27 від 08.11.2022 за кошти Державного бюджету України.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 5 статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно із підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2. пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів: для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, у зв`язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента строки дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалися та станом на теперішній час воєнний стан не припинено та не скасовано.

02.03.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до пункту 1, 2 вказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Отже, чинним законодавством України передбачено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, Збройних Сил, військових частин для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Суд зазначає, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами та забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань (стаття 10 Закону України "Про оборону України" та пункт 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671).

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період (пункт 1 Положення про Міністерство оборони України).

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади покладено державою функції щодо забезпечення життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оборону України" та статті 15 Закону України "Про Збройні Сили України" фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок державного бюджету України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління об`єднань, з`єднань, військових частин, установ та організацій.

Отже, враховуючи функції та обов`язки, покладені на військові частини, всі заходи останніх спрямовані виключно на захист, оборону та недоторканість держави Україна, що не потребує документального підтвердження, оскільки таке слідує з аналізу фактичних та загальновідомих подій на території України та норм чинного законодавства.

Такими заходами, зокрема, є закупівля відповідних товарів для забезпечення транспорту військових частин в період військового стану, що, в свою чергу, можливо лише безпосередньо для виконання потреб та функцій спрямованих на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що прямо передбачено постановою КМУ №178.

Як вбачається з матеріалів справи, у листі Державної податкової служби України від 28.12.2022 № 12537/5/99-00-21-03-02-05 зазначено, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до пп. "г" пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, застосовується безпосередньо як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші пально-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтри, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо) при умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, які визначені постановою № 178 (а.с.85-87).

Судом встановлено, що Договори про закупівлю товарів за державні кошти № 23 від 03.10.2022 та № 27 від 08.11.2022, укладені між військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" після прийняття постанови КМУ №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

При цьому, пункт 2.1 зазначених договорів та Специфікації до них містять положення про те, що ціна договору включає в себе ПДВ (20 %).

Таким чином, оскільки замовником товару за вказаними вище договорами виступає Військова частина НОМЕР_1 , наведений пункт 2.1 договорів суперечать постанові КМУ №178 від 02.03.2022 у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20%, а не за нульовою ставкою.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. (ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

При цьому, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Положення договору, щодо включення ПДВ до ціни товару не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 року у справі №910/12764/20.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" № 794-VII від 27.02.2014 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2022р. №178 є обов`язковим для виконання нормативно-правовим актом.

Враховуючи положення постанови КМУ №178 від 02.03.2022 та пп. "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, якими визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_2 , тому включення до ціни договору ПДВ не за нульовою ставкою, суперечить положенням даних нормативних актів та є підставою для визнання недійсним пунктів договору та специфікації у цій частині.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 14.11.2023 по справі № 910/2416/23, у якій зокрема зазначено, що "Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині".

Враховуючи викладене вище, з огляду на укладення Військовою частиною НОМЕР_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" Договорів про закупівлю товарів за державні кошти № 23 від 03.10.2022 та № 27 від 08.11.2022 та Специфікацій до них з порушенням вищенаведених вимог чинного законодавства, вимоги прокурора щодо визнання недійсними п. 2.1 Договорів № 23 від 03.10.2022 та № 27 від 08.11.2022 про закупівлю товарів за державні кошти та Специфікацій, які є Додатком № 1 до цих договорів, укладених між військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми сплаченого ПДВ на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду, що викладений у п.37 постанови від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі ст. 1212 ЦК України.

У відповідності до ч. ч. 1-2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно ч. 3 ст.1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 10.02.2022 у справі №916/707/21.

Враховуючи отримання відповідачем коштів у вигляді ПДВ від Військової частини НОМЕР_1 за відсутності підстав для оподаткування товару та враховуючи визнання недійсними окремих положень Договорів про закупівлю товарів за державні кошти № 23 від 03.10.2022 та № 27 від 08.11.2022 та Специфікацій до них, суд дійшов висновку про безпідставність отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 82 833, 33 грн. та наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора щодо стягнення з відповідача безпідставно сплаченого ПДВ у розмірі 82 833, 33 грн.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Прокурор згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 4 005, 38 грн. за загальний період з 13.10.2022 по 20.06.2024 (за кожним договором та кожним платіжним дорученням окремо) та інфляційні втрати у розмірі 6 838, 91 грн. за загальний період з листопада 2022 року по травень 2024 року (за кожним договором та кожним платіжним дорученням окремо).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Тому, в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), якою було підтверджено аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі № 910/6053/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, зазначено, що за змістом статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Велика Палата Верховного Суду з посиланням на статтю 253 Цивільного кодексу України та встановлені у справі №910/3831/22 обставини щодо початку періоду прострочення з часу безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України вказала на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

При цьому Велика Палата Верховного Суду відхилила аргумент відповідача про те, що лише постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі № 910/17567/19 був встановлений факт безпідставного набуття ним грошових коштів та, як наслідок, обов`язок їх повернути та вказано, що як було зазначено вище, зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно (пункти 68, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22).

Крім того, у постанові від 25.08.2021 у справі № 904/5814/19 Верховний Суд вказував, що підставою для повернення коштів є лише факт їх отримання без достатньої правової підстави, а тому обов`язок з їх повернення виникає на наступний день після такого отримання.

Таким чином, обов`язок відповідача щодо поновлення порушеного права позивача шляхом повернення безпідставно отриманих коштів виник на наступний день після їх отримання.

Враховуючи викладене вище, у відповідача виникає обов`язок щодо повернення суми коштів, які набуті без достатньої правової підстави, разом із нарахованими на них згідно ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за весь час використання таких коштів, оскільки відповідач фактично неправомірно користувався грошовими коштами з моменту їх отримання.

Так, прокурор згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в загальному розмірі 4 005, 38 грн., нараховані:

- на заборгованість 33 333, 33 грн. за платіжним дорученням № 488 від 12.10.2022 за договором № 23 від 03.10.2022 за період з 13.10.2022 по 20.06.2024 в сумі 1 690, 41 грн.;

- на заборгованість 49 500, 00 грн. за платіжним дорученням № 574 від 29.11.2022 за договором № 27 від 08.11.2022 за період з 30.11.2022 по 20.06.2024 в сумі 2 314, 97грн.

Судом за допомогою програми "IpLex", з урахуванням вірного визначення періоду прострочення виконання грошового зобов`язання (в межах визначеного позивачем періоду нарахування), здійснено перерахунок 3% річних та визначено, що розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача нарахований:

- на заборгованість 33 333, 33 грн. за платіжним дорученням № 488 від 12.10.2022 за договором № 23 від 03.10.2022 за період з 14.10.2022 по 20.06.2024 в сумі 1 686, 39 грн.;

- на заборгованість 49 500, 00 грн. за платіжним дорученням № 574 від 29.11.2022 за договором № 27 від 08.11.2022 за період з 01.12.2022 по 20.06.2024 в сумі 2 308, 99 грн., складає 3 995, 38 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 10, 00 грн. (4 005, 38 грн. - 3 995, 38 грн.) задоволенню не підлягають.

Також, прокурор згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в загальному розмірі 6 838, 91 грн., нараховані:

- на заборгованість 33 333, 33 грн. за платіжним дорученням № 488 від 12.10.2022 за договором № 23 від 03.10.2022 за період з листопада 2022 року по травень 2024 року в сумі 2 902, 67 грн.;

- на заборгованість 49 500, 00 грн. за платіжним дорученням № 574 від 29.11.2022 за договором № 27 від 08.11.2022 за період з грудня 2022 року по травень 2024 року в сумі 3 936, 24 грн.

Судом за допомогою програми "IpLex", з урахуванням вірного визначення періоду прострочення виконання грошового зобов`язання (в межах визначеного позивачем періоду нарахування), здійснено перерахунок інфляційних витрат та визначено, що розмір інфляційних витрат, який підлягає стягненню з відповідача нарахований:

- на заборгованість 33 333, 33 грн. за платіжним дорученням № 488 від 12.10.2022 за договором № 23 від 03.10.2022 за період з листопада 2022 року по травень 2024 року в сумі 2 902, 64 грн.;

- на заборгованість 49 500, 00 грн. за платіжним дорученням № 574 від 29.11.2022 за договором № 27 від 08.11.2022 за період з грудня 2022 року по травень 2024 року в сумі 3 936, 36 грн. складає 6 839, 00 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягає вірно визначений судом розмір інфляційних витрат у сумі 6 838, 88 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 0, 03 грн. (6 838, 91 грн. - 6 838, 88 грн.) задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

У відповідності ч. 1 до ст. 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 12, 13, 53, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункти 2.1 Договорів від 03.10.2022 № 23 та від 08.11.2022 № 27 та Специфікацій, до них про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України, які укладені між військовою частиною НОМЕР_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С", у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" (вул. 68 Десантників, буд. 5, кв. 1, м. Миколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 30738717) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) 82 833, 33 грн. безпідставно сплаченого ПДВ, інфляційних втрат у сумі 6 838, 88 грн., 3% річних у сумі 3 995, 38 грн.

4. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Орбіта - С" (вул. 68 Десантників, буд. 5, кв. 1, м. Миколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 30738717) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 9 083, 09 грн.

5. В решті позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України

Повне рішення складено 12.12.2024.

Суддя Н.О. Семенчук