Рішення

від 23.12.2024 по справі 916/2092/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2092/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2092/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкреін» (вул. Залізнична, № 72, кв. 9, смт. Великодолинське, Овідіопольський р-н, Одеська обл., 67832, код ЄДРПОУ 42824065)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ума-Агро» (вул. Транспортна, № 3, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 39888129)

про стягнення 121 956,12 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкрейн» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ума-Агро», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 121956,12 грн.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати послуг за договором транспортного експедирування № 74-Р від 25.11.2023, згідно якого позивач, як експедитор, зобов`язався за плату та за рахунок відповідача, як клієнта, надати визначені цим договором послуги, пов`язані з організацією і забезпеченням перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта.

При цьому, позивач звертає увагу, що за умовами договору зобов`язався надати відповідачу усі види допоміжних і супутніх послуг, пов`язаних з належним здійсненням транспортного експедирування і перевезенням вантажів, в тому числі, роботи та послуги, пов`язані з прийомом, накопиченням, подрібненням, сортуванням, складуванням, зберіганням вантажу, організацією спеціалізованої охорони вантажу, його супровід силами експедитора тощо. В свою чергу, 01.02.2023 укладено з відповідачем додаткову угоду № 1/2023, в якій сторонами було погоджено тарифні ставки за розміщення і зберігання вантажів відповідача та транспортно-експедиторську діяльність за договором.

Як вказує позивач, у період з 25.09.2023 по 10.10.2023 відповідач засобами електронного зв`язку направив позивачу заявки на експорт по букінгу 231820033 та букінгу 231332562, а останнім було прийнято на зберігання контейнери відповідача згідно переліку, що підтверджується копіями тальманських описів, а факт їх подальшої передачі зі зберігання підтверджується відповідними річковими коносаментами.

Відтак, на переконання позивача, факт надання позивачем послуг відповідачу пов`язаних із зберіганням експортних послуг вантажів відповідача є підтвердженими та беззаперечними.

Водночас позивач акцентує, що за умовами договору з урахуванням додаткової угоди № 1/2023 якщо строки зберігання не перевищують 14 календарних днів з моменту прийняття експортних вантажів відповідача на зберігання, то відповідно позивач не стягує з відповідача жодних сум за такий період зберігання експортних вантажів, проте експортні вантажі відповідача знаходились на зберіганні більше 14 календарних днів (періоду безоплатного знаходження на зберіганні), у зв`язку із чим, останньому відповідно до узгоджених тарифів була нарахована плата за зберігання експортних контейнерів.

Між тим, враховуючи договірні умови, позивач наголошує, що відповідач отримавши 01.11.2023 засобами електронного зв`язку від позивача рахунок-фактуру № СФ-0003621 від 01.11.2023 на суму 121956,12 грн, зобов`язаний був здійснити оплату на користь позивача у строк до 06.11.2023 включно, проте у вказаний строк оплата не була здійснена і починаючи з 07.11.2023 ТОВ «Ума-Агро» почало порушувати договірні зобов`язання.

За ствердженням позивача, ним належним чином були направлені оригінал рахунку-фактури з відповідними додатками та акт здачі-прийняття (надання послуг), а відповідач, в свою чергу, не висловив жодних заперечень щодо направлених документів, як і не повернув позивачу підписаний зі своєї сторони один примірник акту, внаслідок чого за ним утворилась заявлена до стягнення сума боргу, однак відповідачем вимоги позивача щодо погашення наявної заборгованості за спірним договором були проігноровані повністю та залишені без виконання.

Відповідач відзив на позов до суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 позовна заява вх.№ 2144/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

15.05.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 2144/24 від 10.05.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2092/24. Справу № 916/2092/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Також, даною ухвалою суду зобов`язано позивача надати до суду переклад на українську мову річкового коносаменту № 14 від 28.10.2023 за букінгом 231820033 та коносаменту № BERERO/3650 від 30.10.2023 за букінгом 231332562 та засвідчити вірність перекладу цих документів нотаріально.

23.05.2024 від ТОВ «Мотор-Авто Юкреін» до суду надійшло клопотання (вх. № 20900/24), до якого на виконання ухвали суду від 15.05.2024 позивачем додано відповідні переклади. Дане клопотання було прийняте судом до розгляду та долучено до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

12.11.2024 позивач звернувся до суду з додатковими поясненнями (вх. № 40890/24), зокрема, щодо подібності правовідносин у даній справі та справі № 916/2296/24, а також стосовно надання доказів понесених судових витрат протягом п`яти днів з моменту ухвалення судового рішення у цій справі. Вказані додаткові пояснення судом були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Позивачу - ТОВ «Мотор-Авто Юкреін» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.05.2024 була надіслана до його електронного кабінету та доставлена 15.05.2024.

Відповідачу - ТОВ «Ума-Агро» ухвала суду про відкриття провадження у справі від 15.05.2024 була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу: вул. Транспортна, № 3, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Отже, оскільки ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою відповідача і повернута поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») здійснено офіційне оприлюднення оголошення від 14.06.2024.

Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 15.05.2024, судом направлялось процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача od.gcgr@gmail.com (вказана електронна пошта зазначена позивачем на титульному аркуші позовної заяви), а також секретарем здійснено спробу передати відповідачу телефонограму за номером телефону, що визначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте за повідомленням оператора вказаний номер тимчасово відключений або не є дійсним.

При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ доставлено до електронної скриньки 16.05.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом розгляду справи висловити свою правову позицію у даному спорі.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/2092/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

23.12.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

25.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкреін» (експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ума-Агро» (клієнт, відповідач) укладено договір транспортного експедирування № 74-Р (далі - договір), за п. 1.1. якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта надати визначені цим договором послуги, пов`язані з організацією і забезпеченням перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта (надалі по тексту - «послуги»).

Згідно з п. 1.2. договору експедитор надає клієнту на умовах, передбачених даним договором, усі види допоміжних і супутніх послуг, пов`язаних з належним здійсненням транспортного експедирування і перевезенням вантажів, в тому числі, проте не обмежуючись, виконує роботи, пов`язані з прийомом, накопиченням, подрібненням, сортуванням, складуванням, зберіганням вантажу; здійснює облік руху вантажу по маршруту його руху; організує спеціалізовану охорону вантажу, а також його супровід силами експедитора; здійснює перевірку й оформлення товаросупровідної документації, а також її розсилку за належністю; здійснює інші види супутніх послуг.

Зміст умов і особливостей конкретного перевезення, послуг експедитора, пункти відправки і доставки вантажу, термін виконання перевезення, а також інші умови, пов`язані з виконанням даного договору, такі як кількість, вид і найменування вантажу, вартість договору, сторони узгоджують в цьому договорі, заявці та/або додатку, які є невід`ємною частиною даного договору. Такі умови можуть також узгоджуватись в додатковій угоді або іншому документі до даного договору (п. 1.4. договору).

Відповідно до 1.5. договору експедитор зобов`язується протягом одного робочого дня з моменту надання клієнтом заявки надати підтвердження прийняття заявки до виконання (в тому числі, але не виключно, електронним листом), або у вказаний в цьому пункті договору строк направити на електронну адресу клієнта відмову від прийняття заявки до виконання (з обґрунтуванням причин неможливості виконання заявки клієнта). В будь-якому випадку, у разі прийняття заявки до виконання, експедитор зобов`язується підписати та повернути клієнту один примірник підписаної сторонами заявки.

Протягом всього терміну надання послуг експедитором право власності на вантаж залишається у клієнта (п. 1.6. договору).

Обов`язком експедитора відповідно до п/п 2.1.2. п. 2.1. договору є представлення інтересів клієнта у взаємовідносинах з перевізниками, портами, залізницями, митними органами та іншими підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності з усіх питань щодо виконання умов цього договору, в т.ч. щодо здійснення перевезення, завантаження (вивантаження), зберігання тощо належного клієнту вантажу.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що експедитор також зобов`язаний:

- інформувати клієнта про всі обставини, що перешкоджають виконанню експедитором обов`язків, встановлених цим договором (п/п 2.1.9.);

- за дорученням та за рахунок клієнта організовувати розміщення і зберігання вантажів клієнта на складі в зоні митного контроля, а також проходження та оплату всіх формальностей від імені та за рахунок клієнта, пов`язаних із зберіганням вантажів на складі в зоні митного контроля (п/п 2.1.11.);

- інформувати клієнта про терміни проведення всіх майбутніх формальностей, пов`язаних з оформленням вантажу, вантажно-розвантажувальних робіт і статусу їх виконання, дати виходу і прибуття судна в порт, надавати акти приймання вантажу з фотозвітом про стан вантажу перед завантаженням в контейнер і при отриманні вантажу, а також у разі розформування контейнера по прибуттю вантажу в порт призначення (п/п 2.1.12.);

- своєчасно надавати клієнту рахунки для здійснення оплати за надані послуги за даним договором (п/п 2.1.14.).

В свою чергу, клієнт згідно з п. 2.2. договору зобов`язаний, зокрема:

- не пізніше ніж за 2 (два) робочих дні до початку надання послуг за цим договором (в т.ч. здійснення перевезення вантажу клієнта) надсилати експедитору заявку на надання послуг (в т.ч. на здійснення перевезення вантажу) із зазначенням інформації, що вказана в п. 1.2 цього договору. Завчасно інформувати експедитора про розрахунковий час прибуття вантажу в порт або готовності вантажу в пункті відвантаження (п/п 2.2.1.);

- оплачувати витрати за стивідорні, вантажно-розвантажувальні роботи і ТЕО вантажів клієнта, а також вартість послуг по договору відповідно до умов розділу 3. «Порядок розрахунків» та додаткових угод до нього (п/п 2.2.5.);

- протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписати вказаний акт або надіслати/надати експедитору відмову від підписання акту (лист із зазначенням причин відмови) (абзц. 5 п/п 2.2.6.).

Як встановлено п. 3.1. договору, всі розрахунки по даному договору здійснюються в національній валюті, якщо сторонами не узгоджено інше. Послуги експедитора, а також витрати та інші платежі, що здійснюються експедитором в інтересах клієнта і пов`язані з виконанням даного договору, сплачуються клієнтом на умовах 100% передплати або за фактом надання послуг на підставі виставленого експедитором рахунку.

Відповідно до п. 3.2. договору вартість послуг експедитора за даним договором узгоджується сторонами шляхом підписання заявки або додатків до даного договору. Вартість послуг експедитора за даним договором, що визначена в заявках та/або додатках на надання послуг, зазначається в актах виконаних робіт, рахунках-фактурах та інших документах, узгоджених сторонами.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що клієнт сплачує рахунки експедитора протягом 3-х банківських днів з дати отримання рахунку. Рахунок вважається отриманим клієнтом в день його відправлення експедитором з використанням засобів електронного зв`язку або мобільних додатків/сервісів.

Клієнт сплачує експедитору демередж (плату за понаднормативний простій контейнерного обладнання), простій, зберігання вантажу по факту виникнення даних витрат й виставлення відповідного рахунку контрагентом експедитора (п. 4.17. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору вся кореспонденція за даним договором направляється письмово за місцезнаходженням сторін даного договору, а також засобами електронного зв`язку на електронну адресу, узгоджену сторонами в договорі. Всі повідомлення по оперативній роботі, передані по електронній пошті приймаються до уваги.

При цьому, пунктом 6.3. договору сторони погодили, що у випадку зміни адреси, банківських реквізитів, адреси електронної пошти відповідна сторона даного договору зобов`язана в 10-ти денний строк повідомити про це іншу сторону в письмовій формі й вказати нові реквізити. В іншому випадку повідомлення протилежної сторони будуть вважатися отриманими адресатом, якщо вони відправлені по відомим стороні відправника реквізитам.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2023 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що виникли відповідно до чинного договору. Якщо жодна з сторін даного договору за 30 днів до спливу терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмові формі про розірвання даного договору, він вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. п. 9.1., 9.3. договору).

Всі зміни, доповнення та додаткові угоди до договору мають юридичну силу, якщо вони підписані уповноваженими представниками обох сторін у письмовій формі та скріплені печатками обох сторін (п. 10.2. договору).

01.02.2023 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1/2023 до договору, згідно з п. 1 якої сторони у відповідності до пунктів 3.1. та 3.2. договору узгодили тарифні ставки за розміщення і зберігання вантажів клієнта та транспортно-експедиторську діяльність за договором.

При цьому, як вбачається з п/п 1.2.2. п. 1.2 додаткової угоди № 1/2023 від 01.06.2023 до договору, ставки за зберігання експортних вантажів зазначені в таблиці 4, згідно з якою:

Вартість за контейнер на 20 футів (еквівалент у доларах США): 1 (день прибуття) - 14-та доба зберігання - вартість 0,00; 15-20 доба зберігання - вартість 4,00; 21-29 доба зберігання - вартість 10,00; за кожну наступну добу зберігання - вартість 18,00.

Вартість за контейнер на 40/45 футів (еквівалент у доларах США): 1 (день прибуття) - 14-та доба зберігання - вартість 0,00; 15-20 доба зберігання - вартість 6,00; 21-29 доба зберігання - вартість 18,00; за кожну наступну добу зберігання - вартість 34,00.

Відповідно до п. 2. додаткової угоди № 1/2023 від 01.02.2023 до договору, сторони узгодили, що розрахунок здійснюється в національній валюті України в еквіваленті гривні до долару США за середнім курсом продажу долару США в банках України, опублікованим на сайті minfin.com.ua на дату виставлення рахунку.

У період з 25.09.2023 по 01.10.2023 відповідач засобами електронного зв`язку направив позивачу заявки на експорт по букінгу 231332562, а з 09.10.2023 по 10.10.2023 відповідачем засобами електронного зв`язку були направлені позивачу заявки на експорт по букінгу 231820033.

За вказаними заявками згідно названих букінгів 231332562 та 231820033 позивачем було прийнято на зберігання наступні контейнери відповідача: MRKU8983706 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 25.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU5672750 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 25.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU5662772 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 26.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MRKU7212880 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 26.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU4085594 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 27.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); PONU0447838 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 27.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MRKU7409150 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 27.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU5182979 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 27.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MRKU9504829 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 28.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); SUDU7953702 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 28.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); PONU0030145 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 28.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); TCKU1107519 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 28.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MRKU6568500 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 28.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); BMOU1043225 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 30.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); SUDU1815521 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 30.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); TGHU1742043 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 30.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU7807181 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 30.09.2023, дата вибуття 30.10.2023); PONU0388890 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 01.10.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU5001031 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 01.10.2023, дата вибуття 30.10.2023); MSKU5941627 (тип контейнера 20DV, букінг 231332562, дата прибуття 01.10.2023, дата вибуття 30.10.2023); TRHU6190503 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 09.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); TRHU4595708 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 09.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); MRSU4061309 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 09.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); MSKU0538624 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 09.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); MSKU0987775 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 10.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); MSKU1287020 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 10.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); MRSU4215338 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 10.10.2023, дата вибуття 28.10.2023); HASU4976450 (тип контейнера 40HC, букінг 231820033, дата прибуття 10.10.2023, дата вибуття 28.10.2023).

Факт прийняття позивачем вищеперерахованих контейнерів на зберігання підтверджується копіями тальманських описів, а факт їх подальшої передачі зі зберігання підтверджується копіями річкового коносаменту № BERERO/3650 від 30.10.2023 за букінгом 231332562 та № 14 від 27.10.2023 за букінгом 231820033.

01.11.2023 позивач засобами електронного зв`язку направив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0003621 від 01.11.2023 на суму 121956,12 грн та вантажний ордер у вигляді додатку до рахунку-фактури № СФ-0003621 від 01.11.2023 з детальним описом послуг із зберігання експортних вантажів відповідача за період із 25.09.2023 по 30.10.2023 по вищезазначеним букінгам. У відповідь на даний лист позивача відповідач надіслав засобами електронного зв`язку лист від 06.11.2023, яким просив застосувати для контейнерів, які заїхали в порт до 10 жовтня, 28 днів безкоштовного зберігання. Як вбачається з переліку контейнерів, відповідачем у листі наведено список контейнерів, які позивачем були прийняті на зберігання згідно букінгу 231332562.

Окрім того, позивачем був складений акт № ОУ-0003621 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.11.2023, згідно якого позивачем були проведені роботи (надані послуги) по рахунку № СФ-0003621 від 01.11.2023 зі зберігання контейнерів на загальну суму 121956,12 грн з ПДВ. Даний акт підписаний лише з боку позивача, підпису з боку представника акт не містить.

На підтвердження реальності господарської операції щодо надання відповідачу послуг із зберігання експортних вантажів позивач також зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних по факту господарських операцій податкову накладну № 8 від 01.11.2023, що підтверджується її копією та квитанцією про реєстрацію в ЄРПН.

14.12.2023 позивач направив відповідачу вимогу щодо заборгованості по рахунку № СФ-0003621 від 01.11.2023 на суму 121956,12 грн. У вимозі позивач пропонував відповідачу для належного виконання зобов`язань по договору транспортного експедирування № 74-Р від 25.11.2022, протягом 5 (п`яти) діб з моменту її отримання сплатити суму заборгованості в розмірі 121956,12 грн. Матеріали справи містять належні докази направлення даної вимоги на адресу відповідача, зокрема, копії опису вкладення у цінний лист, поштової накладної АТ «Укрпошта» та фіскального чеку.

Матеріали справи містять копії листів позивача, направлених відповідачу засобами електронного зв`язку, згідно яких позивач повідомляв останнього, що: ним було направлено документи «Новою поштою» на адресу відповідача (до вказаного листа додано копію експрес-накладної № 59001052291679 ТОВ «Нова пошта»); ним було призупинено роботу на терміналі з ТОВ «Ума-Агро» у зв`язку з наявністю заборгованості по рахунку № СФ-0003621 від 01.11.2023; ним було виявлено, що від ТОВ «Ума-Агро» не надійшли акти виконаних робіт за 2023 рік, у зв`язку з чим позивач направив акти повторно та просив в терміновому порядку повернути екземпляри згідно вкладення.

Позивач звертає увагу, що відповідач не висловив жодних заперечень щодо направлених документів та не повернув підписані зі своєї сторони один примірник акту здачі-прийняття (надання послуг) № ОУ-0003621 від 01.11.2023 на суму 121956,12 грн.

На підтвердження невиконання зобов`язань та відсутності оплати з боку ТОВ «Ума-Агро» за надані послуги зі зберігання контейнерів згідно рахунку № СФ-0003621 від 01.11.2023, позивачем до суду надано виписку ПАТ «Банк Восток» по рахунку ТОВ «Мотор-Авто Юкреін» за період з 01.10.2022 по 10.05.2024.

Як зазначає позивач, відповідач проігнорував всі направлені йому вимоги, не оплатив рахунок та не повернув підписаний з його боку акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), у зв`язку з чим станом на 10.05.2024 у відповідача утворилася заборгованість за договором транспортного експедирування № 74-Р від 25.11.2022 на загальну суму 121956,12 грн, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, згідно зі статтею 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка якості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експерту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

За приписами ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності регулюються також спеціальними нормами права, а саме положеннями Закону України «Про транспортно-експедиційну діяльність» (№ 1995-ІV від 01.07.2004).

Відповідно до визначень, наданих у статті 1 Закону № 1995-ІV:

- транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

- транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

- експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

- клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Статтею 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб`єкти господарювання.

За змістом статті 8 Закону № 1995-ІV експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування; експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Статтею 9 Закону № 1995-ІV урегульовані вимоги до договору транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу: договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; істотними умовами договору транспортного експедирування є, з-поміж інших, розмір плати експедитору та порядок розрахунків. У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до положень статті 10 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта, а також притримувати вантаж, що знаходиться в його володінні, до моменту сплати плати експедитору і відшкодування витрат, здійснених ним в інтересах клієнта, або до моменту іншого забезпечення виконання клієнтом його зобов`язань у частині сплати плати експедитору та відшкодування вказаних витрат, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. Клієнт має право, зокрема: визначати маршрут прямування вантажу та вид транспорту; вимагати від експедитора надання інформації про хід перевезення вантажу; давати вказівки експедитору, які не суперечать договору транспортного експедирування та документам, наданим експедитору. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші права експедитора та клієнта.

Статтею 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами, за визначенням ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як клієнтом, 25.11.2022 було укладено договір транспортного експедирування № 74-Р, за яким позивач зобов`язався за рахунок відповідача надати визначені цим договором послуги, пов`язані з організацією і забезпеченням перевезень вантажів відповідача.

Договір у судовому порядку недійсним не визнавався, визнання його недійсним не входить до предмета спору, відповідно договір є підставою для виникнення між сторонами прав та обов`язків, які з нього випливають.

Так, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, та за своєю правовою природою відноситься до договорів транспортного експедирування.

Так, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

За умовами договору до обов`язків позивача входить надання усіх видів допоміжних і супутніх послуг, пов`язаних з належним здійсненням транспортного експедирування і перевезенням вантажів, в тому числі, позивач має виконувати роботи, пов`язані з прийомом, накопиченням, подрібненням, сортуванням, складуванням, зберіганням вантажу; здійснює облік руху вантажу по маршруту його руху та інші види супутніх послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 25.09.2023 по 10.10.2023 відповідач засобами електронного зв`язку направив позивачу заявки на експорт по букінгам 231332562 та 231820033, згідно з якими позивачем було прийнято на зберігання вище перелічені контейнери відповідача. В подальшому, зокрема, 28.10.2023 та 30.10.2023, вказані контейнери були передані зі зберігання позивача.

Факти прийняття позивачем вищеперерахованих контейнерів на зберігання та їх подальшої передачі зі зберігання підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, а саме копіями тальманських описів та річкових коносаментів.

Умовами договору з урахуванням додаткової угоди № 1/2023 від 01.02.2023, сторони визначили, що якщо строки зберігання не перевищують 14 календарних днів з моменту прийняття експортних вантажів відповідача на зберігання, то відповідно позивач не стягує з відповідача жодних сум за такий період зберігання експортних вантажів.

При цьому, як свідчать матеріали справи, експортні вантажі відповідача знаходились на зберіганні більше 14 календарних днів (періоду безоплатного знаходження на зберіганні), у зв`язку із чим, останньому з урахуванням узгоджених тарифів була нарахована плата за зберігання експортних контейнерів та, як наслідок, виставлений відповідний рахунок-фактура № СФ-0003621 від 01.11.2023 на оплату вказаних послуг в сумі 121956,12 грн з ПДВ, до якого також долучений детальний опис відповідних послуг.

На підставі наявних в матеріалах справи документів, суд встановив, що позивачем належним чином був направлений рахунок № СФ-0003621 від 01.11.2023 на суму 121956,12 грн та неодноразово повідомлено відповідача про необхідність сплати вказаної заборгованості, зокрема, вимогою від 14.12.2023.

01.02.2023 позивач та відповідач підписали додаткову угоду № 1/2023 до договору, якою чітко узгодили тарифні ставки за розміщення і зберігання вантажів відповідача та транспортно-експедиторську діяльність за договором.

Так, надання пов`язаних з транспортним експедируванням супутніх послуг зі зберігання вантажів випливає з умов договору № 74-Р від 25.11.2022, а саме п. 1.1., п. 1.2., п. 1.4., п/п 2.1.2., п/п 2.1.11. п. 2.1., п/п 2.2.5. п. 2.2. договору, а також з умов додаткової угоди № 1/2023 від 01.02.2023 до договору, а саме п. 1 та п/п 1.2.2. та 1.2.3. п. 1.2. вказаної додаткової угоди.

Відтак, дії сторін у цій справі щодо визначення своїх прав та обов`язків за договором транспортного експедирування, визначення тарифів за експедиторські послуги, та, зокрема, за супутні послуги зберігання вантажів, є послідовними та цілком узгодженими.

Відповідач згідно з умовами укладеного договору (п. 3.3.), в строк 3-х банківських днів з дати отримання рахунку не здійснив оплату, чим порушив свої договірні зобов`язання.

Отже, як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, надавши відповідачу експедиторські послуги на загальну суму 121956,12 грн, у тому числі послуги зберігання вантажів відповідача. У свою чергу відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання в частині оплати отриманих послуг транспортного експедирування та пов`язаних з ним послуг зберігання вантажів, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором транспортного експедирування № 74-Р від 25.11.2022 у розмірі 121956,12 грн підлягають задоволенню.

Доказів погашення відповідачем суми боргу матеріали справи не містять.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Доказів на підтвердження своєї правової позиції відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності та обґрунтованості боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, жодних доказів своєчасної оплати послуг зі зберігання контейнерів (експортних вантажів) за договором №74 транспортного експедирування від 25.11.2022 не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкреін» щодо примусового стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ума-Агро» заборгованості за отримані послуги зі зберігання експортних контейнерів в сумі 121956,12 грн обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкреін» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ума-Агро» (вул. Транспортна, № 3, м. Чорноморськ, Одеська обл., 68001, код ЄДРПОУ 39888129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор-Авто Юкреін» (вул. Залізнична, № 72, кв. 9, смт. Великодолинське, Овідіопольський р-н, Одеська обл., 67832, код ЄДРПОУ 42824065) заборгованість в розмірі 121 956 (сто двадцять одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят шість) грн 12 коп та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 грудня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський