Рішення

від 16.12.2024 по справі 917/904/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 Справа № 917/904/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест 2018", пров.Перекопський, 8, кв.2, м.Охтирка, Сумська область,42700

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСВ Капітал", вул.Котляревського, 22б, м.Полтава, 36000

про стягнення грошових коштів

Суддя Кльопов І.Г.

Секретар судового засідання Назаренко Я.А.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвест 2018" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСВ Капітал", в якій просить суд стягнути 1 105 136,35грн., у т.ч. заборгованість за рахунком №1 від 14.03.2024 в сумі 1 103 960,00грн. та 3% річних у розмірі 1 176,35грн.

В обгрунтування позову, позивач посилається на те, що позивачем перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 1 103 960,00 грн., а відповідач не здійснив поставку товару.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.06.2024 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 11.07.2024.

19.09.2024 за вхід. № 12364 від відповідача надійшов відзив на позов. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Так, відповідач зазначає, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки мінеральних добрив № 04/03/24, датований 4 березня 2024 року, який підписаний директором ТОВ «АСВ Капітал» та засвідчений печаткою товариства. Хоча договір не був підписаний «АГРОІНВЕСТ-2018», позивач частково виконав його умови, оплативши виставлений рахунок. Це свідчить про те, що ТОВ «АГРОІНВЕСТ-2018» фактично прийняло умови договору і приступило до його виконання, визнавши його дійсним. Так, договором поставки мінеральних добрив між позивачем та відповідачем було передбачено, що умови поставки товару мають бути погоджені сторонами після готовності товару до відправки. На виконання умов договору, відповідно до яких постачальник зобов`язаний повідомити покупця про готовність товару до поставки, 3 квітня 2024 року ТОВ «АСВ Капітал» направило на адресу покупця, ТОВ «АГРОІНВЕСТ 2018», через засоби поштового зв`язку офіційне повідомлення про готовність товару до відправки. У зв`язку з тим, що між сторонами у справі не було підписано договір про надання послуг з перевезення вантажів, а покупець самостійно не здійснив вивезення товару, що є предметом договору поставки від 4 березня 2024 року, мінеральні добрива (агрохімікати) продовжують знаходитись у розпорядженні постачальника і можуть бути отримані покупцем у будь-який момент.

24.09.2024 за вхід. № 12672 від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що договір між сторонами підписано не було, відповідачем не підтверджено факт направлення договору поставки, оформленного та підписаного належним чином згідно законодавства України, Що стосується направлення відповідачем на адресу ТОВ «АГРОІНВЕСТ 2018» повідомлення про готовність товару до поставки через засоби поштового зв`язку, то позивач такого повідомлення не отримував, як і договору про надання послуг з перевезення вантажів для організації транспортування.

Ухвалою суду від 24.10.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 03.12.2024.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСВ КАПІТАЛ» виставило Товариству з обмеженою відповідальністю «АГРОІНВЕСТ 2018» рахунок на оплату №1 від 14.03.2024на суму 1 103 960,00 грн. за поставку товару «карбамід» у кількості 50,18 т.

15.03.2024 Позивачем було перераховану відповідачу попередню оплату у розмірі 1 103 960,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №572 від 15.03.2024. У призначенні платежу зазначено: оплата за карбамід згідно рах. №1 від 14.03.2024.

10.05.2024 Позивачем було направлено на адресу відповідача лист №10/05-24, в якому просив терміново протягом 48 годин з моменту отримання листа, але не пізніше 15.05.2024поставити мінеральні добрива карбамід, згідно рахунку на оплату №1 від 14.03.2024, на склад за адресою: Сумська область, м. Охтирка, вул. Перемоги, 127.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку попереднього оплаченого товару та не повернув суму сплачених позивачем коштів, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 103 960,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 176,35 грн.

При прийнятті рішення судом враховано наступне.

За змістом частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписами ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно положень ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У відповідності до частини першої, шостої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощеному порядку, в результаті чого виникли правовідносини щодо поставки товару, у яких відповідач, що надавши позивачеві рахунок на оплату № 1 від 14.03.2024 року на суму 1 103 960,00 грн., виступив у якості продавця, а позивач, оплативши зазначений рахунок відповідно до платіжної інструкції № 572 від 15.03.2024 року, виступив у ролі покупця, вчинивши конклюдентну дію з оплати запропонованого відповідачем товару.

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи відповідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві, є видаткова накладна, яка має бути сторонами належним чином оформлена та підписана.

Тобто, саме цей документ є первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком на оплату та відповідно до здійсненої позивачем попередньої оплати, здійснена не була.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу заявленої до стягнення суми коштів у розмірі 1 103 960,00 грн. як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до відповідача листом від 10.05.2024 вих. № 10/05-24 з проханням терміново протягом 48 годин з моменту отримання цього листа, але не пізніше 15.05.2024 поставити мінеральні добрива карбамід, згідно рахунку на оплату №1 від 14.03.2024, на склад за адресою: Сумська область, м. Охтирка, вул. Перемоги, 127.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги суду не надано.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 1 103 960,00грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 103 960,00грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1 176,35грн., то суд відмовляє в цій частині позову враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року в справі № 921/266/13-г/7 та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц.

Так, лист позивача від 10.05.2024 за вих. № 10/05-24 направлений відповідачу не містить вимоги про повернення сплачених коштів

Разом із тим, документально підтверджене волевиявлення позивача щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки (вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати) фактично було виражене у пред`явленні позову про стягнення суму боргу в загальному розмірі 1 105 136,35грн, з яких: 1 103 960,00грн. основного боргу (повернення попередньої оплати) та 1 176,35 грн. 3 % річних.

Отже, першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 1 103 960,00грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є звернення до суду), з урахуванням вихідних днів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення зобов`язання відповідача щодо поставки товару трансформувалося у прострочене грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару саме після звернення позивача до суду із даним позовом, тоді як річні позивачем безпідставно нараховані з 17.05.2024 року по 29.05.2024 року, тобто за період прострочення поставки товару (а не грошового зобов`язання).

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару чи повернення означеної суми передоплати покупцеві.

Так, відповідачем не підтверджено факт направлення договору поставки, оформленого та підписаного належним чином згідно законодавства України, що відповідає вимогам електронного документа, а доданий скріншот не підтверджує факт його отримання.

Додана до матеріалів справи Квитанція (експрес-накладна) № 59001128981754 від 03.04.2024, як доказ направлення повідомлення про готовність товару до поставки та договору про надання послуг з перевезення вантажів для організації транспортування є неналежним доказом, оскільки вона не засвідчує, що саме направлялося даним відправленням. Дане відправлення не містить опису вкладення, а отже, не може бути належним доказом.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 1 103 960,00 грн. основного боргу з повернення попередньої оплати.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у цій справі, до яких включає витрати на оплату судового збору у сумі 16577,05 грн. та 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що при подачі позову позивач сплатив 16577,05 грн. судового збору.

Беручи до уваги те, що позовні вимоги в даній справі задоволено частково, судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачем в сумі 16559,40 грн

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В ч. 3 ст. 126 ГПК України вказано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 15.05.2024, укладеного між позивачем (клієнтом) та Адвокатським об"єднанням "Веріта Груп", сторони домовилися про наступне: адвокат приймає на себе зобов`язання обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність Адвоката згідно з умовами цього Договору з усіма, без обмежень, правами представника, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України, у зв`язку із зверненням Клієнта до суду. Правова допомога заданим договором надається у спорі Клієнта і ТОВ «АСВ КАПІТАЛ» з приводу стягнення заборгованості ( п.1.1 Договору)

Всього гонорар Адвокатського об"єднання складає 15000,00грн. та складається із вартості консультування, вивчення документів для підготування участі у справі, участь у судових засіданнях, складаннях та поданнях документів по суті спору тощо ( п.4.2. Договору).

В підтвердження повноважень адвоката Фідірко Я.С. представляти інтереси позивача у цій справі надано ордер на надання правничої допомоги від 28.05.2024

В підтвердження оплати професійної правничої допомоги позивач надав копію рахунку на оплату № 35 від 21.05.2024 та платіжну інструкцію №700 від 28.05.2024, за якою позивач сплатив Адвокатському об"єднанню 15000,00 грн. за надання правничої допомоги.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

Відповідно до частин 4-5 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які під лягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Нормами ч. 6 ст. 126 ГПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц) (п. 5.40 постанови ВП ВС від 15.10.2019 в справі № 904/4507/18).

Заявлений позивачем розмір судових витрат у суму 15000,00 грн. не є завищеним та неспіврозмірним. Суд встановив, що вказані судові витрати пов`язані з розглядом цієї справи; їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін.

За п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача в сумі 14984,03 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСВ Капітал" ( вул.Котляревського, 22б, м.Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 36066045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест 2018" ( пров.Перекопський, 8, кв.2, м.Охтирка, Сумська область,42700, код ЄДРПОУ 42153580) 1 105 136,35грн. основного боргу, 16 559,40 грн. витрат по сплаті судового збору, 14984,03 грн. витрати на професійну правничу допомогу

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

4.В іншій частині відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається а порядку та строки, визначені ст.ст.256-257 ГПК України.

Повне рішення складено 20.12.2024

Суддя Кльопов І.Г.