Рішення

від 23.12.2024 по справі 917/1699/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 Справа № 917/1699/24

м. Полтава

Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., при секретарі судового засідання Дерій Ю.В.

розглянувши матеріали за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозернохолдінг», код ЄДРПОУ 39706683, бульвар Шевченка, 170/01, м. Черкаси, 18001

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Баландіна Сергія Сергійовича, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 893 971,83 грн

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до cт. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 893 971,83 грн збитків, з яких: 827 526,28 грн - вартість втраченого (знищеного) вантажу; 63 541,55 грн авансовий платіж відповідачу за договором транспортного перевезення №05/12/23 від 05.12.2023; 1800,00 грн послуги з митного декларування вантажу, сплаченого ТОВ «Норі-Н»; 1 104,00 грн послуги ТОВ «Автотранслогістика» за реєстрацію, охорону та організацію митного огляду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається, що 05.12.2023 між сторонами був укладений договір транспортного перевезення № 05/12/23. Відповідно до п.1.1. Договору Відповідач зобов`язувався надати Позивачу послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених цим Договором, а також у випадку перевезень за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), автомобільним транспортом, а Замовник прийняти й оплатити виконані Перевізником послуги по перевезенню.

Відповідно до митної декларації №24UA902020200132U4 від 08.01.2024 року Відповідач прийняв до перевезення вантаж - «Олія соняшникова сира нерафінована, що не відповідає специфікації. Не для кормів і харчових продуктів. Тільки для технічного використання» у кількості 22,17 метричних тон загальною вартістю 18 179,40 Євро для доставки його покупцю - Green Oil Recycling BV (Нідерланди) у м. Заандам (Нідерланди).

16 січня 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася на автомобільній дорозі А12 неподалік міста Беннеком (Нідерланди) вищезазначений вантаж було повністю втрачено (знищено).

На думку позивача, оскільки відповідач не забезпечив збереження вантажу, то він зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у відповідності до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Ухвалою від 10.10.2024 суд залишив без руху позовну заяву відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України, надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

14.10.2024 суд отримав від позивача через систему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків позовної заяви (сформована в системі «Електронний суд» 12.10.2024).

Ухвалою від 21.10.2024 суд визнав справу малозначною, прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою суд встановив процесуальні строки: відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду, та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та надання йому можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв`язку на його юридичну адресу, (яка зазначена у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) направлено копію ухвали від 21.10.2024 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, яка повернулась на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Відомостей про наявність у відповідача іншої адреси матеріали справи не містять.

За змістом п. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22 викладено висновок, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20 тощо).

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - https://reyestr.court.gov.ua/Review/122428313, та знаходиться у вільному доступі.

Додатково про відкриття провадження у справі суд повідомив учасників справи шляхом опублікування 11.11.2024 оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, вебсторінці господарського суду Полтавської області в розділі «Новини» https://pl.arbitr.gov.ua/.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

З урахуванням викладеного, судом було вчинено всі можливі за даних обставин дії щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається, відповідач, в розумінні вимог ст. 120, 242 ГПК України, вважається таким, що належним чином повідомлений про такий розгляд.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач у встановлений судом строк не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки необхідних для вирішення спору доказів у справі достатньо, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

05 грудня 2023 року між позивачем та відповідачем був укладений договір транспортного перевезення № 05/12/23 (далі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору відповідач зобов`язувався надати позивачу послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених цим Договором, а також у випадку перевезень за межами України відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), автомобільним транспортом, а Замовник прийняти й оплатити виконані Перевізником послуги по перевезенню.

Конкретні умови по перевезенню оформлюються заявками Замовника на перевезення Вантажу, в яких передбачаються умови для належного виконання Договору (п. 1.2. Договору).

Заявка на перевезення Вантажу повинна бути складена в письмовій формі і скріплена печатками та підписами Замовника та Перевізника, та г невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.3. Договору).

В заявках на перевезення зазначити такі конкретні умови перевезень вантажів, які с невід`ємними частинами даного Договору: дата завантаження; маршрути; данні про рухомий склад; кількість та різновид вантажу; місце завантаження, контактні телефони, контактні особи; місце митного оформлення в країні відправлення (в разі потреби); місце митного оформлення в країні призначення (в разі потреби); місце розвантаження вантажу (найменування складу, адреса, телефон, контактна особа); узгоджена фрахтова сума по заявці (вартість перевезення); додаткові данні по заявці ( в разі потреби); вантажовідправники та вантажоодержувачі; строк доставки вантажу; митні переходи (в разі потреби) (п. 2.1.2. Договору).

На Вантаж, який надається на перевезення, Замовник своєчасно організовує і забезпечує оформлення товарно-транспортних накладних та інших супроводжувальних документів в залежності від виду Вантажу і його специфічних особливостей (ветеринарні та санітарні свідоцтва, свідоцтві/про якість (відповідність), довідки, паспорти та ін.) (п. 2.1.6. Договору).

Якщо водій транспортного засобу Перевізника, поданого під завантаження згідно заявки Замовника не має можливості перевірити правильність записів, він має право записати в накладну (СМR) застереження, які він повинен обґрунтувати (п. 2.2.7 Договору).

Вважається, що Перевізник виконав свої зобов`язання по перевезенню Вантажу належним чином з моменту передання Вантажу вантажоодержувачу і отримання свого примірника СМR або товарно-транспортної накладної (п. 2.2.9. Договору).

06.01.2024 сторонами був підписаний та скріплений печатками Договір-заявка№ 1-06/01/24 на перевезення вантажу за маршрутом Україна, м. Миколаїв, Миколаївська область - Noorder IJ- en Zeeweg 5, 1505 HG Zaandam, Нідерланди, в якому у відповідності до п. 1.2., 1.3., 2.1.2. Договору передбачалися конкретні умови для належного виконання Договору (а.с. 35).

Факт укладення договору перевезення з відповідачем, прийняття ним вантажу та здійснення його перевезення з перетином державного кордону України 10.01.2024 року підтверджується міжнародною товаро-транспортною накладною (CMR) № 744225 від 08.01.2024 року (а.с. 31-32).

Відповідно до митної декларації №24UA902020200132U4 від 08.01.2024 року відповідач прийняв до перевезення наступний вантаж: «Олія соняшникова сира нерафінована, що не відповідає специфікації. Не для кормів і харчових продуктів. Тільки для технічного використання» у кількості 22,17 метричних тон загальною вартістю 18 179,40 Євро для доставки його покупцю - Green Oil Recycling BV (Нідерланди) у м. Заандам (Нідерланди) (а.с. 12).

На виконання умов договору транспортного перевезення № 05/12/23 від 05.12.2023 та договору-заявки на автоперевезення до нього №1-06/01/24 від 06.01.2024 року позивач на підставі рахунку №3 від 06.01.2024 року здійснив авансовий платіж у розмірі 50% від вартості транспортних послуг в сумі 63 541,55 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №98 від 08.01.2024 року (а.с. 30).

16 січня 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася на автомобільній дорозі А12 неподалік міста Беннеком (Нідерланди) вищезазначений вантаж було повністю втрачено (знищено).

Втрата вантажу відповідачем підтверджується доданими позивачем до позовної зави листами Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» від 07.02.2024 року та 02.04.2024 року, адресованими Відповідачу, так і адвокатським запитом адвоката Більди В.В. від 15.06.2024 року на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

Позивач посилається, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу були завдані збитки на загальну суму 893 971,83грн., яка складається з: вартості втраченого (знищеного) вантажу в сумі 827 526,28 грн. (18 179,40 Євро х 45,52 грн. (курс НБУ Євро/грн. на дату подачі позову); авансового платежу Відповідачу за договором транспортного перевезення № 05/12/23 від 05.12.2023 року в сумі 63 541,55 грн; послуг з митного декларування вантажу в сумі 1 800,00 грн., сплачені ТОВ «Норі-Н»; послуги ТОВ «Автотранслогістика» за реєстрацію, охорону та організацію митного огляду в сумі 1 104,00 грн.

При розгляді спору по суті суд враховує наступні обставини.

ФОП Баландін С.С. транспортним засобом DAF з реєстраційний № НОМЕР_2 , перетнув державний кордон України 10.01.2024 з товаром - «Олія соняшникова сира нерафінована, що не відповідає специфікації. Не для кормів і харчових продуктів. Тільки для технічного використання», що підтверджується CMR №744225 від 08.01.2024 з відміткою Чернівецької митниці від 10.01.2024 (а.с. 31).

16 січня 2024 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася на автомобільній дорозі А12 неподалік міста Беннеком (Нідерланди) вищезазначений вантаж було повністю втрачено (знищено).

Втрата вантажу підтверджується як листами Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» від 07.02.2024 року та 02.04.2024 року, адресованими відповідачу, так і адвокатським запитом адвоката Більди В.В. від 15.06.2024 року на адресу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

Під час розгляду по суті позовних вимог судом приймається до уваги таке.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року.

Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України).

За приписами ст. 908 Цивільного кодексу України ( далі ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

В силу ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України ( далі ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції (товарів).

За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч.1 ст. 919 Цивільного кодексу України).

Статтею 920 ЦК України встановлено, що, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 № 57-V, Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 в м. Женеві (далі - Конвенція).

За змістом ст. 1 Конвенції, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст. 4 Конвенції, Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, до якої вносяться відомості про відправника, одержувача вантажу та перевізника (ст. 6 Конвенції).

Ч. 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Враховуючи викладене, відповідно до умов ЦК, ГК України та Конвенції, сторонами в договорі перевезення є відправник, одержувач та перевізник, зазначені в перевізному документі, яким у випадку здійснення міжнародного перевезення є міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR).

Як було встановлено судом, у CMR № 744225 від 08.01.2024, складеної на виконання Договору транспортного перевезення № 05/12/23 від 05.12.2023, відправником є Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОЗЕРНОХОЛДІНГ», одержувач - Green Oil Recycling BV (Нідерланди); перевізник - ФОП Баландін С.С.

Враховуючи викладене, спірні правовідносини між сторонами по справі є такими, що виникли з договору про надання послуг з перевезення.

Відповідно до частини 2 статті 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином (частина 5 статті 308 ГК України).

Частиною 1 статті 313 ГК України передбачено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (частина 1). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (частина 2).

За п. 2.2.9 Договору вважається, що Перевізник виконав свої зобов`язання по перевезенню Вантажу належним чином з моменту передання Вантажу вантажоодержувачу і отримання свого примірника СМR або товарно-транспортної накладної.

Проте, як встановлено судом, вказаний вантаж не був доставлений перевізником ФОП Баландіним С.С. одержувачу - Green Oil Recycling BV (Нідерланди).

Предметом позову є відшкодування збитків замовнику внаслідок втрати перевізником вантажу.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідності до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому, необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Строк доставки вантажу сторони в СМR накладній не визначили.

Проте, згідно з ч. 1 ст. 20 Конвенції міжнародного автомобільного перевезення вантажів той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що автомобіль перевізника після проходження митного контролю - митного оформлення вантажу прибув за погодженою адресою замовника, яка вказана у CMR № 744225, що відповідачем не заперечується.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 20 Конвенції міжнародного автомобільного перевезення вантажів, строк виконання відповідачем зобов`язання по доставці вантажу замовнику сплив.

Оскільки вантаж був прийнятий перевізником 08.01.2024 згідно з CMR № 744225, строк виконання зобов`язання з доставки товару є таким, що настав (08.01.2024 + 60 днів), прострочка виконання настала з 09.03.2024.

Враховуючи той факт, що вантаж не був доставлений відповідачем позивачу протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, позивач має право на цій підставі вважати його таким, що втрачений перевізником у розумінні статті 20 Конвенції та вимагати компенсацію за втрату вантажу на підставі приписів ст. 20, 23 Конвенції.

Відповідно до ст. 23 Конвенції, на яку позивач посилається у позовній заяві, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ч. 2 ст. 17 Конвенції).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1 ст. 924 ЦК України).

Як встановлено судом на підставі долучених позивачем до матеріалів справи документів, вартість втраченого вантажу склала 827 526,28 грн, а отже вказана сума підлягає стягненню з відповідача як компенсація за втрату вантажу, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом ч. 4 ст. 23 Конвенції, при повній або частковій втраті вантажу перевізник зобов`язаний компенсувати плату за перевезення, мито, а також інші платежі, пов`язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає.

Позивачем був здійснений на користь відповідача авансовий платіж за договором транспортного перевезення № 05/12/23 від 05.12.2023 року, за перевезення, під час якого мала місце втрата вантажу. Так, згідно з платіжною інструкцією № 98 від 08.01.2024 позивач перерахував відповідачу 63 541,55 грн (а.с. 30) за транспортні послуги згідно з рахунком №3 від 06.01.2024. Наданий позивачем рахунок № 3 від 06.01.2024 містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти за транспортні послуги по маршруту: Україна, м. Миколаїв, Миколаївська обл. Noorden IJ- en Zeeweg 5, 1505 HG Zaandam, Нідерланди, ДАФ НОМЕР_3 ВІ0122ХF, водій ОСОБА_1 ) .

За таких обставин, вказані кошти в розмірі 63541,55 грн авансового платежу підлягають стягненню з відповідача.

Понесення позивачем витрат на послуги ТОВ «Автотранслогістика» за реєстрацію, охорону та організацію митного огляду автомобіля ДАФ НОМЕР_4 в сумі 1 104,00 грн, підтверджуються Актом здачі /прийняття робіт (надання послуг) №000104 від 08.01.2024 (а.с 9) та платіжною інструкцією № 79 від 08.01.2024 (а.с. 13), тому підлягають стягненню з відповідача.

В задоволенні заявлених позивачем 1 800,00 грн витрат на послуги з митного декларування вантажу ТОВ «Норі-Н» суд відмовляє, оскільки до позовної заяви позивачем не додані докази, які б свідчили про фактичне понесення таких витрат.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позов було подано в електронній формі за допомогою системи «Електронний Суд», у даному випадку підлягає застосуванню норма ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а відповідний розмір ставки судового збору підлягає пониженню із застосуванням коефіцієнту 0,8.

Таким чином, розмір судового збору за подання даної позовної заяви становить 10727,66 грн (893971,83 грн*1,5% * 0,8).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 126, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно та підлягають стягненню з відповідача в сумі 10706,06 грн витрат по сплаті судового збору (згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» застосовано коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).

Враховуючи оплату судового збору позивачем у розмірі, що є більшим, ніж встановлено законом, останньому підлягає поверненню з Державного бюджету 2681,92 грн судового збору. Суд роз`яснює, що із врахуванням положень п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» для повернення судового збору позивачу необхідно подати до суду відповідне клопотання, оскільки за його відсутності суд позбавлений права на здійснення такої процесуальної дії.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із наступного.

Як свідчить судова практика Верховного Суду, вирішуючи питання про види витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд керується, зокрема, положеннями частини другої статті 126 ГПК України і статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві позивачем зазначено, що він очікує понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, їх детальний розрахунок буде надано в ході розгляду справи.

Разом з тим, позивачем не вказано, яким чином було визначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, чи буде надана відповідна правова допомога саме адвокатом та яким саме; чи є вказана сума гонораром адвоката у фіксованому розмірі, або вона складається з вартості окремих послуг; не зазначено перелік послуг адвоката, які мають бути надані по справі, вартість години роботи адвоката, кількість годин, які орієнтовно будуть витрачені адвокатом на надання певної послуги.

В позовній заяві відсутнє посилання на договір, укладений з адвокатом, і такий договір не додавався до позовної заяви.

За таких обставин, суд констатує, що саме по собі зазначення позивачем у позові про те, що очікуваний розмір витрат на правову допомогу складає 10 000 грн, не є розрахунком суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в розумінні ч. 1 ст. 124 ГПК України.

Згідно ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Враховуючи вищевказане, суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Керуючись статями 73, 74, 76, 77-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Баландіна Сергія Сергійовича, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозернохолдінг», код ЄДРПОУ 39706683, бульвар Шевченка, 170/01, м. Черкаси, 18001 827 526,28 грн вартості втраченого вантажу; 63 541,55 грн авансового платежу; 1104,00 грн послуг за реєстрацію, охорону та організацію митного огляду; 10706,06 грн витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Пушко