Рішення

від 16.12.2024 по справі 921/110/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/110/23(921/490/24)

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеанда"

про визнання недійсним договору поставки та стягнення 6 153 940,00 грн

в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА"

за участі представників сторін:

позивача: Демчан О.І., ліквідатор (в режимі відеоконференції);

відповідача: Решетов В.В., адвокат (в режимі відеоконференції).

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіерра" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ТОВ "Алеанда" про визнання недійсним договору поставки та стягнення коштів.

Судом розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що при укладенні оспорюваного правочину у сторін були відсутні наміри його реального виконання, з огляду на підписання Додаткової угоди про розірвання Договору поставки, а вказаний договір учинявся з метою виведення активів ТОВ "Тіерра" та завдання шкоди іншим кредиторам останнього.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що Товариство належним чином виконало свої договірні зобов`язання, з огляду на що відсутні підстави для визнання спірного правочину недійсним на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 42 КУзПБ. Вважає, що оспорюваний договір немає ознак фраудаторності, а доводи позивача про невиконання ним перед ТОВ "А.Т. Смарт Трейдинг" зобов`язань не підтверджені належними та допустимими доказами, як і доводи щодо відсутності будь-якої економічної мети у зарахуванні 80 відсотків вартості товару в рахунок оплати оренди за користування ним. Разом з тим відповідач зазначає, що позов не містить доказів того, що за відсутності тяжкої обставини спірний правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

У відповіді на відзив б/н від 30.09.2024 (вх. №7534), позивач зазначає, що погодившись на умови спірного правочину покупець, замість отримання майна у власність та його подальшого використання у господарської діяльності, або продажу для погашення існуючої кредиторської заборгованості, сплатило ТОВ "Алеанда" значні кошти за оренду устаткування, не набувши у власність жодного активу.

У запереченнях на відповідь на відзив б/н від 28.10.2024 (вх. №8241), відповідач зазначає, що після укладення спірного договору, позивач оплатив на рахунок ініціюючого кредитора у справі про банкрутство майже 83,1 млн грн та іншим контрагентам 25 673 808,85 грн, при цьому більша частина коштів сплачена в 2021 році, що підтверджується банківськими виписками та виключає ознаки фраудаторності спірного правочину, як і тяжких обставин, які змусили укласти його на невигідних умовах для ТОВ "Тіерра".

11.12.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 11.12.2024 (вх. №9502) в яких просить врахувати викладені обставини.

Справа розглядалась з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/23 про банкрутство ТОВ "Тіерра", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

Постановою господарського суду від 25.06.2024 ТОВ "Тіерра" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

На даний час провадження у справі №921/110/23 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною яких є боржник, за правилами, визначеним ГПК України.

У постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22) зазначено, інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Зважаючи на перелічені правові норми, зазначений спір вирішується господарським судом в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА".

Так, судом встановлено, що 19.04.2021 між ТОВ "Алеанда" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Тіерра" (Покупець) укладено Договір поставки №19/04-21/245/ОЖ (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених в цьому Договорі, передати у власність Покупцю вживану спецтехніку - ресайклер Wirtgen WR2400, 2009 р. в., с. н. НОМЕР_1 , (далі - Устаткування), а Покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених в цьому Договорі, прийняти і оплатити вартість придбаного Устаткування.

Відповідно до п. 2.1 даного правочину, постачання здійснюється ТОВ "Алеанда" у строк 18 робочих днів після сплати Покупцем першого внеску у розмірі 40% згідно із п. 3.7.1 Договору.

Передача і приймання Устаткування здійснюється шляхом підписання сторонами акту прийому - передачі на складі Постачальника у день відвантаження (п. 2.2 Договору).

Згідно з п.2.3 спірної угоди, право власності на Устаткування переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання Акту прийому-передачі після 100 відсоткової оплати вартості на рахунок Постачальника.

У розділі 3 укладеного правочину сторони погодили ціну і порядок розрахунків. Так, ціна на Устаткування формується з вартості Устаткування в Євро, яка становить 231 000 (двісті тридцять одна тисяча) Євро (в еквіваленті, по курсу передбаченому цим Договором) і встановлюється в українській гривні та становить сім мільйонів сімсот сімдесят чотири тисячі сімсот грн. нуль коп., в тому числі ПДВ - 1 297 450,00 грн та сплачується згідно з безготівковим курсом Приватбанку, в еквіваленті, по курсу Євро на день такої оплати та рахунку, що надається Постачальником. Оплата здійснюється в національній валюті України у відповідності до наведеної формули за відрахуванням раніше здійснених платежів (п. 3.1 Договору).

За досягнутими у п. 3.7 спірного правочину домовленостями, оплата за Устаткування здійснюється частинами. Так, Покупець перший внесок в розмірі 55 000 Євро (в еквіваленті, по курсу передбаченому цим Договором, що встановлюється в українській гривні та становить 1 853 500,00 грн) зобов`язується здійснити платежем у гривні на протязі двох банківських днів з моменту підписання Договору відповідно до рахунку, що надається Постачальником (п. 3.7.1 угоди). Другий внесок в розмірі 55 000 Євро (в еквіваленті, по курсу передбаченому цим Договором, що встановлюється в українській гривні та становить 1 853 500,00 грн) Покупець зобов`язується сплатити платежем в гривні, у термін до 15 травня 2021 року, відповідно до умов даного Договору та рахунку, що надається Постачальником (п. 3.7.2 угоди. Третій платіж в сумі 121 000 Євро, що в еквіваленті становить 4 077 700,00 грн сплачується рівними частинами, платежем в гривні, протягом 5 (п`яти) місяців з моменту підписання Акту прийому-передачі, у встановлені пунктом 3.7.3 Договору терміни.

В свою чергу, у пункті 3.8 Договору його контрагенти обумовили, що якщо платежі не були здійснені у зазначений строк, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 1% від вартості Устаткування, за кожен прострочений день оплати.

Окрім того, у пункті 3.9 спірного правочину учасники договірних відносин погодили, що якщо платежі не були остаточно оплачені протягом двадцяти робочих днів після закінчення терміну їх сплати то Постачальник залишає в себе попередню суму всіх отриманих оплат, які сплачені згідно Договору, як такі, що сплачені за оренду Устаткування. При цьому Устаткування повертається Постачальнику за рахунок та силами Покупця. У випадку виявлення Постачальником його поломок, Покупець зобов`язується компенсувати вартість ремонтних робіт.

Відповідно до п.8.7 даного Договору, він вступає в силу з моменту його підписання обома Сторонами і діє до моменту повного виконання ними своїх зобов`язань по ньому.

07.02.2022 між контрагентами укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №19/04-21/245/ОЖ від 19.04.2021, у якій Сторони прийшли до взаємної згоди розірвати Договір поставки з моменту підписання даної Додаткової угоди (п.1); з моменту набуття чинності даної Угоди сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками (п.2); дана Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору поставки №19/04-21/245/ОЖ від 19.04.2021 та вступає в силу з моменту її підписання (п. 3). Сторони погодили, що всі платежі які були здійснені на рахунок відповідача згідно Договору поставки, залишаються у повному обсязі у ТОВ "Алеанда", як такі, що сплачені за оренду Устаткування (п. 4 Додаткової угоди).

Позивач стверджує, що ТОВ "Тіерра" 20.04.2021 здійснило перший платіж відповідно до умов Договору в сумі 1 853 500,00 грн та 15.05.2021 другий платіж в сумі 1 853 500,00 грн. В подальшому, відповідно до п. 3.7.2 спірного правочину, ТОВ "Тіерра" сплачувало платежі наступним чином: 02.07.2021 - 815 540,00 грн; 28.07.2021 815 540,00 грн; 06.01.2022 - 816 000,00 грн.

З наведеного позивач зазначає, що оплата за Устаткування проведена ним з порушенням умов п. 3.7.3 Договору, однак жодних претензій на адресу Товариства від відповідача щодо порушення умов Договору (п. 5.3.) та/або нарахування Постачальником пені за прострочення платежу за кожен день прострочення не надходило.

При цьому, позивач вказує на те, що ТОВ "Алеанда" відповідно до п. 3.9. спірного правочину вправі залишити сплачені за оренду Устаткування кошти, виключно за умови дотримання графіку погашення платежів ТОВ "Тіерра", що визначено п. 3.7.3 Договору та спливу 20 робочих днів після закінчення терміну їх сплати.

З наведеного в сукупності у позивача наявні підстави вважати, що договір поставки №19/04-21/245/ОЖ від 19.04.2021 вчинено без наміру його реального виконання, з огляду на підписання Додаткової угоди №1, оскільки це унеможливило здійснення Товариством його господарської діяльності для отримання прибутку і відповідно відновлення платоспроможності для розрахунку з кредиторами, що з урахуванням обставин, передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Також, на переконання позивача оспорюваний договір є фраудаторним та спрямованим на завдання шкоди кредиторам. Адже ТОВ "ТІЕРРА" до відкриття провадження у справі про банкрутство взяло на себе зобов`язання по оплаті ресайклера, без наміру реального набуття його у власність з огляду на умови договору, внаслідок чого стало неплатоспроможним та виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, які уже на той момент існували, повністю або частково стало неможливим. До того ж ТОВ "ТІЕРРА" фактично оплатило послуги з оренди спецтехніки за цінами, очевидно вищими від ринкових, при цьому в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів. Крім цього, ТОВ "ТІЕРРА у період, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, сплатило ТОВ "Алеанда" кошти за майно, право власності на яке так і не набуло. Таким чином, у спірних правовідносинах правочин було вчинено з метою зловживання ТОВ "ТІЕРРА" своїми правами та завдання шкоди кредиторам, шляхом виведення коштів без набуття у власність цінного майна, за рахунок якого могла бути погашена в майбутньому уже наявна у боржника заборгованість перед іншими кредиторами.

Наведені обставини слугували підставою для звернення ТОВ "Тіерра" до суду із відповідним позовом.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення, доводи учасників справи, суд прийшов до наступних висновків.

Предметом даного судового розгляду є, заявлені в межах справи про банкрутство, вимоги ліквідатора ТОВ "Тіерра" до юридичної особи про визнання недійсним договору, з підстав, що обумовлені у ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

В силу частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, які застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі.

На відміну від вимог ЦК України та ГК України, законодавство про банкрутство (стаття 42 Кодексу України з процедур з банкрутства) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Крім того поряд з закріпленими у законодавстві підставами, суд досліджує наявність підстав для визнання недійсними договорів, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №906/204/16.

Зокрема, суд касаційної інстанцій відзначив, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Фраудаторні правочини в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема, Кодексом України з процедур банкрутства.

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від д 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Оскільки, період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, нормами Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаних у Кодексі про банкрутство строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведених норм.

Таким чином, підлягають перевірці судом обставини укладення оспорюваного договору на наявність ознак, визначених ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права її обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили".

За своєю правовою природою оспорюваний у даній справі правочин є договором поставки.

В силу законодавчих приписів, що такі правовідносини регламентують, зокрема 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

У спірних правовідносинах, на виконання досягнутих контрагентами домовленостей, що викладені у Договорі, позивачем від Постачальника на підставі Акту приймання - передачі майна (без набуття права власності) від 02 червня 2021 року було отримано спецтехніку-ресайклер Wirtgen WR2400, 2009 р. в., с. н. 05WR0174.

В подальшому, на підставі Договору суборенди № 01/07/21 від 01.07.2021, ТОВ "ТІЕРРА" це устаткування було передано за плату в суборенду ТОВ "БМБУД".

Даючи правову оцінку подібним обставинам, у п. 66 постанови від 21.03.2024 по справі №907/935/22(907/958/22) Верховний Суд зазначив, що укладення та виконання спірного договору поставки свідчить про справжність намірів сторін правочину створити правові наслідки, обумовлені ним.

Наведеним в сукупності, спростовуються викладені у позовній заяві доводи про те, спірний правочин є фіктивним оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним.

В свою чергу, позивачем, у період з 20.04.2021 по 06.01.2022 було частинами проведено оплату за це Устаткування на загальну суму 6 153 940,00 грн , що підтверджується банківськими виписками та учасниками цього спору визнається.

Поряд із цим, за даними банківських виписок, що долучені позивачем до матеріалів справи разом із відповіддю на відзив слідує, що уже після укладення спірного правочину, ТОВ "Тіерра" сплатило кредитору у справі про банкрутство, ТОВ "А.Т.Смарт Трейдинг", платежів на суму більше 83 млн. грн. Як наслідок, судом критично оцінюються доводи про те, що уклавши спірний Договір із відповідачем на суму 7,8 млн. грн позивач став неплатоспроможним та виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, які уже на той момент існували, повністю або частково стало неможливим. До того ж, судом не приймається до уваги долучений позивачем до матеріалів справи Акт звірки взаємних розрахунків за 2 квартал 2021 року між ТОВ "Тіерра" та ТОВ "А.Т. Смарт Трейдинг", на підтвердження існуючих зобов`язань перед останнім в сумі 20 841 405,15 грн в спірний період, у зв`язку з відсутністю будь-яких підписів та печаток на ньому. Більше того, за даними ухвали Господарського суду Тернопільської області від 01.08.2023р. у справі № 921/110/23, якою були визнані кредиторські вимоги ТОВ "А.Т. Смарт Трейдинг" слідує, що із загальної суми кредиторських вимог основний борг складав лише 5,6 млн. грн, решта сум становлять штрафні санкції, інфляційні та річні. При цьому, зазначена вище сума боргу виникла у боржника як за зобов`язаннями, що вже існували станом на 19.04.2021року (дата укладення спірної угоди) так і за новими зобов`язаннями, які виникли у позивача перед зазначеним кредитором уже після укладення Договору із відповідачем.

Не знайшли свого підтвердження в ході судового засідання також доводи позивача про те, що зарахування сплачених сум за придбану спецтехніку в рахунок орендних платежів було здійснено без будь - якої економічної мети, з ціллю виведення активів ТОВ "ТІЕРРА".

Так, із матеріалів справи слідує, що спецтехніка у володінні позивача перебувала від 02 червня 2021 року по 07.02.2022 року. Відповідач, посилаючись на дані із сайту компанії Platis Ukraine вказує на те, що вартість оренди менш функціональної, але подібної за призначенням спецтехніки за 250 днів мала б складати 6 млн. грн, що є співставною із сумою, що одержана в рахунок орендних платежів за спірним правочином. У листі ТОВ "ТЕХНО-БУД-ЦЕНТР" від 25.10.2024 №617 зазначено про те, що вартість години роботи аналогічної спецтехніки вартує 9800 грн маш/год, що значно перевищує суму орендних платежів. Натомість, заперечуючи вказані доводи, та посилаючись на те що ТОВ "ТІЕРРА" фактично оплатило послуги з оренди спецтехніки за цінами, очевидно вищими від ринкових, ні одного доказу для підтвердження цього позивач не навів та до матеріалів справи не долучив.

Більше того, суд враховує, що Устаткування позивачем було передано в суборенду ТОВ "БМБУД" із щомісячним орендним платежем в сумі 150 000, 00 грн. Тобто, максимальна вартість, яку Товариство могло б отримати за умови належного виконання ТОВ "БМБУД" своїх зобов`язань становить не більше 1 050 000,00 грн. Натомість Товариство оплатило за оренду даного устаткування 6 153 970,00 грн.

Водночас, долучені до матеріалів справи письмові докази (публікації ТОВ "БМБУД" в ЗМІ, матеріали публічних закупівель) вказують на те, що вартість отриманих ТОВ "БМБУД" коштів від експлуатації цієї спецтехніки значно перевищують не лише суму орендних платежів визначених договором суборенди, а й суму платежів, що перераховані позивачем на підставі спірного правочину.

При цьому суд констатує, що у обранні варіанта добросовісної поведінки кожен контрагент зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

У спірних правовідносинах позивач не надав та не навів ні одного доказу завищення орендних платежів сторонами за спірним договором. Натомість матеріали справи вказують на те, що відсутність економічної мети в діяннях позивача мала місце не у договірних стосунках з Постачальником, а у його відносинах із суборендарем спірного Устаткування. Однак наведене не може слугувати підставою для висновку про те, що фраудаторним є саме спірний Договір.

Більше того, умови пункту 3.9, що викладені у іншому договорі, а саме №11/06-21/245/ОЖ1 від 11.06.2021 року, який був укладений між цими ж сторонами , вказують на те, що домовленості щодо зарахування здійснених оплат за устаткування в рахунок орендних платежів у разі не проведення розрахунків у повному обсязі були звичними у договірних стосунках цих двох контрагентів. Оплата за цим правочином проведена у повному обсязі, відтак майно було передано у власність ТОВ "ТІЕРРА".

В свою чергу, договір поставки №19/04-21/245/ОД підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, а вчинені контрагентами дії на його виконання, вказують на справжність намірів сторін правочину створити правові наслідки, які ним обумовлювалися. Разом з тим, беручи до уваги, що позивач не повністю розрахувався за отримане Устаткування, а відповідач залишив усі платежі, як такі, що сплачені за його оренду, як то передбачено спірним правочином та Додатковою угодою №1 від 07.02.2022, не дає підстав вважати спірний правочин фраудаторним, а тим більше укладеним з метою підготовки підприємства ТОВ "Тіерра" до майбутнього банкрутства та унеможливлення задоволення вимог кредитора ТОВ "А.Т.Смарт Трейдинг" у справі про банкрутство ТОВ "Тіерра".

В силу статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Зі змісту цієї правової норми слідує, що для задоволення позову із наведених правих підстав необхідно довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тобто саме загроза банкрутства мала б змусити позивача вчинити спірний правочин на невигідних умовах. В той же час, суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що послідуюча передача придбаної спецтехніки в суборенду всього за 150 000 грн в місяць, спростовує доводи позивача, що ця дороговартісна спецтехніка придбавалася ТОВ "Тіерра" саме з метою відвернення загрози банкрутства.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 27.06.2024 р. у справі № 910/17359/23 зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту наявності тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Проте, ТОВ "Алеанда", за твердженням останнього, не було поінформовано про нібито наявність тяжких обставини у ТОВ "Тіерра" (загроза банкрутства), щоб скористатися такими обставинами і прописати у договорі нібито вкрай невигідні умови. Іншого судом не встановлено.

В той же час, в силу положень статей 14,74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника таких вимог. Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину. що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Ураховуючи вищенаведене, дотримуючись зазначеного стандарту доказування, суд у задоволенні позовних вимог відмовляє повністю.

При цьому слід зазначити, що інші, долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76, 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 23.12.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко