Рішення

від 23.12.2024 по справі 922/3800/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3800/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 40121452) до Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" (62489, Харківська область Харківський район, смт Безлюдівка(з), Мостобудівників в`їзд, 13-А, код ЄДРПОУ 39402730) про стягнення 5 149,65грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 32 591,16грн, збитки від інфляції в розмірі 916,86грн, 3% річних в розмірі 245,77грн, пеню в розмірі 2 141,57грн. Судові витрати зі сплати судового збору та інші витрати, пов`язані з розглядом даної справи позивач просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 в частині здійснення своєчасної оплати за поставлений позивачем природний газ за квітень 2024 року. В якості правових підстав, позивач посилається на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Ухвалою суду від 28.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідач у відзиві на позов проти позову заперечує, посилаючись на те, що у його діях не має вини щодо несвоєчасної оплати заборгованості за спожитий газ, оскільки в квітні 2024 року позивачем акт прийому-передачі газу і рахунок за квітень 2024 року було надіслано не існуючому підприємству на хибну адресу. Як зазначає відповідач, позивачу з 03.06.2024 достовірно було відомо, що п.4.3 типового договору не виконано з їх вини, позивач мав усі можливості за номером ЄДРПОУ 39402730 в Державних реєстрах дізнатись про дійсного споживача природного газу, його юридичну та поштову адреси.

На думку відповідача, позивач намагається притягнути його за одне й те саме порушення з економічно невигідними наслідками грошового характеру за начебто несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договірною господарсько-правовою відповідальністю (подвійна ставка НБУ) та за ч.2 ст.625 (індекс інфляції та 3% річних) Цивільного кодексу України до цивільно-правової відповідальності компенсаційного характеру чотири рази, в порушення ст.61 Конституції України та норм законів та загальних засад цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності.

Як вважає відповідач, одночасне застосування штрафу і пені за невиконання грошового зобов`язання є притягненням до господарсько-цивільної відповідальності двічі. Крім того, відповідач зазначає, що свобода договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" обмежена законодавством. Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання природного газу та типовим договором передбачено відповідальність за невиконання грошового зобов`язання у вигляді пені, та не передбачено нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач у відповіді на відзив, не погоджуючись із запереченнями відповідача, посилається на те, що бездіяльність та саме невиконання обов`язків відповідачем за договором призвело до несвоєчасної оплати заборгованості. При цьому оплата повинна відбуватися за постачання газу і не може ставитися у залежність від отримання чи не отримання рахунку на оплату. Крім цього, порядок здійснення оплати визначений п.4.4 договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Щодо спростування подвійної відповідальності відповідача, позивач зазначає про те, що штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф - ні. У даному випадку нарахування пені відповідачу передбачено п.4.5 типового договору та її розмір узгоджується з нормами чинного законодавства України. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Нарахування збитків від інфляції на суму боргу та 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України. Таким чином, на думку позивача, одночасне стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат узгоджується з умовами типового договору та/або з чинним законодавством України.

05.11.2024 та 06.11.2024 на адресу суду від позивача через систему "Електронний суд" надійшли заяви про зменшення розміру позовних вимог, в яких просить суд прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог, здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням даної заяви та стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 345,49грн, 3% річних в розмірі 384,68грн та збитки від інфляції в розмірі 1419,48грн. Судовий збір та інші витрати, пов`язані з розглядом даної справи позивач просить покласти на відповідача.

Заява про зменшення розміру позовних вимог обґрунтована тим, що 23.10.2024 відповідачем здійснено оплату суми основного боргу в розмірі 32 591,16грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 21.10.2024 № 39 (оплату проведено 23.10.2024). При цьому, позивач збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат на дату остаточного розрахунку (тобто, на 22.10.2024), у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 3345,49грн, 3% річних в розмірі 384,68грн та збитки від інфляції в розмірі 1 419,48грн.

Відповідач просить суд критично оцінити заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та відмовити в її задоволенні в повному обсязі на підставі доказів справи та обґрунтувань, наведених у відзиві на позовну заяву підприємства відповідача.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, виходячи із її змісту, дослідивши доводи та заперечення учасників справи, викладені ними у відповідних заявах, суд зазначає, що ця заява за своєю правовою природою є одночасно заявою про зміну предмету позову та заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, з огляду на наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Зміна предмета позову означає зміну вимоги або вимог, з якими позивач звернувся до відповідача.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

За приписами п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а відповідно до ч.3 цієї статті до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

При цьому, суд звертає увагу, що ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Таким чином, зміна предмету позову (в тому числі й вилучення однієї із позовних вимог), а також збільшення розміру позовних вимог є безумовним правом позивача, яке він може реалізувати протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача про зміну предмета позову, збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням відповідної заяви.

Також відповідачем надано до суду клопотання про долучення доказів, яке судом долучено до матеріалів справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник "останньої надії") відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За змістом п.26 ч.1 ст.1 Закону України від 09.04.2015 № 329-VIII "Про ринок природного газу" (далі - Закон № 329), постачальник "останньої надії" - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Стаття 1 Закону № 329 визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини

Крім того, за приписами ч.1, ч.3 ст.12 Закону № 329 постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються Законом № 329, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015р. (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб-підприємців, юридичних осіб та операторів ГРМ/ГТС.

Так, відповідно до п.1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

За приписами п.1 р.VI Правил, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених п.3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.

Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Оскільки згідно з інформаційною платформою Оператора ГРМ (як споживача природного газу) у Комунального підприємства Безлюдівської селищної ради "Комуненерго" (відповідач) були відсутні постачальники природного газу на підставі укладеного договору (не перебував у реєстрі споживачів будь-якого із постачальників), то у відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС такого споживача Оператором ГРМ було автоматично включено (зареєстровано) в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", тобто позивача.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір, як між постачальником "останньої надії" та споживачем, до такого договору застосовуються положення Цивільного кодексу України.

Положеннями абзацу 11 п.2 гл.5 вказаного розділу Кодексу ГТС визначено, що дата початку постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначається в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі.

Тож, Оператором ГТС об`єми природного газу, спожитого відповідачем автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - позивача і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до абз.1 п.1 гл.2 р.IV Кодексу ГТС, з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб`єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об`єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб`єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).

Так, відповідно до підп. 4.2 розділу IV договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Абзацом 2 п.1 гл.2 р.IV Кодексу ГТС визначено, що для кодування використовується ЕІС-код, при цьому згідно з абзацом 4 вказаного пункту глави 2 розділу IV Кодексу ГТС кожному суб`єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код. Зазначене обумовлює відсутність в інформаційній платформі найменувань споживачів, у зв`язку з чим їх ідентифікація здійснюється виключно за присвоєними ЕІС-кодами.

Враховуючи викладене, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ00013В6КA002 (відповідач) був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач) у т.ч. у період з 16.04.2024 по 27.04.2024.

Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В), у період з 16.04.2024 по 27.04.2024 становить 1,47104тис. м.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача, як постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС від 19.09.2024 № ТОВВИХ-24-14351 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ00013В6КA002, а також довідкою форми 10, видною ТОВ "Газорозподільні мережі України".

Ціна та умови оплати за договором врегульовані розділом 4 договору.

За умовами п.4.3 договору позивач зобов`язався надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між позивачем та відповідачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Порядок здійснення оплати визначений п.4.4 договору, яким передбачено, що відповідач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий позивачем відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

До матеріалів справи позивачем надано рахунок на оплату (природний газ) № 15893 від 10.05.2024 з доказами його направлення засобами поштового зв`язку на адресу Комуненерго КП Харківської РР: вул. Горького, 1, Харківська область, Харківський район, Хорошеве, 62466, а також на електронну пошту.

Позивач у квітні 2024 року поставив відповідачу природний газ в загальному об`ємі 1,47104тис.куб.м на суму 32 591,16грн.

Даний факт підтверджується, належними доказами, наявними у справі.

17.06.2024 позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача вимогу про оплату заборгованості в розмірі 32 591,16грн.

Відповідач, відповідно до копії платіжної інструкції № 39 від 21.10.2024, здійснив оплату природного газу, поставленого позивачем у квітні 2024 року, в розмірі 32591,16грн, оплата казначейством проведена 23.10.2024.

Оскільки відповідач здійснив оплату заборгованості в розмірі 32 591,16грн 23.10.2024, позивач на суму основного боргу здійснив нарахування 3% річних в розмірі 384,68грн, збитків від інфляції в розмірі 1419,48грн та пені в розмірі 3345,49грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.1 ст.193 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань відповідно до ст.ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та за приписами ст.629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями п.п.3, 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України закріплено принципи свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності.

Зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Суд звертає увагу, що кожна сторона у відповідних правовідносинах має поводити себе добросовісно, обачливо й розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію, що випливає зі ст.3 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що за умовами п.4.3 договору позивач зобов`язався надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між позивачем та відповідачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

У п.4.4 договору, сторони погодили, що відповідач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий позивачем відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Таким чином, сторони у договорі погодили обов`язок відповідача сплачувати природний газ згідно виставлених позивачем рахунків.

Враховуючи викладене, до предмету доказування у даній справі входить встановлення факту виставлення позивачем відповідачу рахунку на оплату природного газу.

Доказів направлення рахунку на оплату природного газу на адресу відповідача позивачем не надано, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Суд звертає увагу на те, що у п.11.5 договору сторони погодили, що усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.

Наданий позивачем рахунок на оплату (природний газ) № 15893 від 10.05.2024 з доказами його направлення відповідачу не є належним доказом та судом не приймається, оскільки цей рахунок направлено позивачем засобами поштового зв`язку на адресу Комуненерго КП Харківської РР (який не є відповідачем у даній справі та стороною договору): вул. Горького, 1, Харківська область, Харківський район, Хорошеве, 62466.

Даний факт підтверджується списком № 11.05.24 Акти 34 ПОН. Рекомендовані листи, п.8 рекомендований лист № 0600918944009, наданим позивачем до матеріалів справи.

Відповідач також заперечує факт отримання рахунку на оплату природного газу за квітень 2024 року, посилаючись на те, що позивач зобов`язання за договором своєчасно не виконав, рахунок на оплату природного газу на юридичну адресу відповідача не направив, чим порушив умови п.4.3 договору.

Також судом не приймаються докази направлення позивачем даного рахунку на електронну адресу відповідача, оскільки п.4.3 договору передбачено можливість направлення рахунку через електронний кабінет споживача, якщо сторонами це окремо обумовлено. Доказів того, що сторони погодили у своїх взаємовідносинах електронний документообіг матеріали справи не містять, як і не має офіційної заяви відповідача про те, що він зазначає свою електронну адресу для можливості листування.

Дана обставина позивачем не спростована, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на ці обставини, саме на позивача покладено обов`язок довести суду належними та допустимими доказами факт направлення на адресу відповідача рахунку, тоді як відповідач заперечує факт його отримання.

Оскільки, позивач неправильно зазначив адресу одержувача, то відповідно дане відправлення не могло бути вручене відповідачу, а тому позивачем не доведено факту належного направлення рахунку відповідачу.

Суд погоджується з доводами позивача, що обов`язок зняття своїх фактичних показників лічильника, оформлення та надсилання акту приймання-передачі покладено саме на відповідача, проте визнає помилковим посилання позивача на те, що оплата повинна відбуватись в силу постачання газу і не може ставитись у залежність від отримання чи не отримання рахунку на оплату, оскільки сторони у договорі чітко визначили порядок здійснення оплати, а саме: до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу відповідачем здійснюється оплата саме рахунку, наданого позивачем відповідно до п.4.3 цього договору, в якому сторони і обумовили обов`язковість направлення рахунку для оплати.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу Кодексу).

У пунктах 8.15-8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За приписами ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки позивач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного направлення на адресу відповідача рахунку не виконав, чим порушено умови п.4.3 договору, саме неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором стало причиною несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині здійснення ним оплати природного газу в розмірі 32 591,16грн, суд дійшов висновку про відсутність вини в діях відповідача та відповідно про відсутність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене, суд в задоволенні позову відмовляє.

Витрати зі сплати судового збору, згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.129, 237, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "23" грудня 2024 р.

СуддяТ.А. Лавренюк