Рішення

від 23.12.2024 по справі 922/3467/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3467/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікспак" (49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 11-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 30) про стягнення 42504,31 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікспак" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" про стягнення 42504,31 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 17512,14 грн., пеня у розмірі 17408,52 грн., 3% річних у розмірі 1353,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 6230,65 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором постачання №М-5008 від 01.11.2017 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

18.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області зареєстровано позовну заяву з усуненими недоліками (вх. №25678), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України до суду не надходило.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено спосіб належного повідомлення сторони про розгляд справи в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.

Матеріали справи свідчать, що сторони зареєстрували "Електронний кабінет" в ЄСІТС, а тому ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 було доставлено до зареєстрованого "Електронного кабінету" сторін, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, які долучено судом до матеріалів справи.

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 по справі №922/3467/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи положення статті 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Обставини справи свідчать, що 01.11.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікспак" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кростінді" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір постачання №14-5008 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що на підставі дійсного договору з метою організації довгострокового співробітництва між постачальником та покупцем встановлюються прямі тривалі відносини з питань постачання разової посуди та витратних матеріалів.

Умовами пункту 2.1. договору погоджено, що постачальник приймає на себе зобов`язання поставити, а покупець сплатити та отримати товар на умовах дійсного договору в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у рахунках-фактурах та накладних, які є Специфікаціями та невід`ємною частиною дійсного договору.

Відповідно до пункту 2.2.договору сторони зобов`язуються проводити звірку взаємних фінансових зобов`язань за перше число кожного місяця з оформленням акта звіряння, підписаного представниками покупця та постачальника і завіреного круглими печатками.

Пунктом 3.1. договору погоджено, що ціна на товар, що постачається, встановлюється в національній валюті України та вказується в накладних, які підписуються сторонами.

Згідно з пунктом 3.2. договору загальна вартість договору складається з суми всіх накладних до дійсного договору, які є невід`ємною частиною дійсного договору.

Відповідно до пункту 5.3. договору поставка товару здійснюється протягом двох банківських днів з моменту отримання замовлення від покупця на підставі накладної, яка відповідає замовленню. Відхилення у накладній від змісту замовлення допускається в межах сум заявки за погодженням з покупцем.

Пунктом 5.5. договору погоджено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару та підписання останніми накладних.

Умовами пункту 5.6. договору передбачено, що товар вважається зданим постачальником та одержаним покупцем за кількістю та найменуванням згідно накладної та довіреності, якщо на накладній постачальника є підпис уповноваженої особи покупця на отримання товару.

Згідно з умовами пункту 6.1. договору всі розрахунки за дійсним договором здійснюються обов`язково в національній валюті України.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що оплата товару покупцем проводиться шляхом перерахування грошових коштів на вказаний у договорі поточний рахунок постачальника.

Відповідно до пункту 6.3. договору оплата товару покупцем здійснюється у формі: 100% передплати протягом трьох днів з моменту отримання рахунку-фактури (п.п. 6.3.1.); за згодою обох сторін може бути надана відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту поставки товару та підписання видаткових накладних (п.п. 6.3.2).

Відповідно до пункту 6.4. договору сторони домовились, що сплата покупцем за товар здійснюється в наступному порядку: у першу чергу сплачується вартість товару, поставленого раніше інших і далі по кожній наступній видатковій накладній незалежно від того, що вказано у платіжному документі.

Умовами пункту 10.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє протягом 12 місяців.

Згідно з пунктом 10.2. договору термін дії цього договору автоматично продовжується кожного року у випадку, коли жодна із сторін письмово не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому договорі.

Відповідно до пункту 10.4. договору у випадку не розрахунку покупця з продавцем за поставлену згідно дійсного договору продукцію, строк дії договору продовжується до моменту повного виконання його умов.

Відповідно до видаткових накладних позивач передав, а відповідач прийняв товар: №М-020222/12 від 02.02.2022 на суму 6485,76 грн., №М-160222/8 від 16.02.2022 на суму 5101,08 грн., №М-160222/9 від 16.02.2022 на суму 161,34 грн., №М-230222/4 від 23.02.2022 на суму 5617,32 грн., №230222/5 від 23.02.2022 на суму 146,64 грн., №М-020222/9 від 02.02.2022 на суму 3805,14 грн., №М-230222/3 від 23.02.2022 на суму 2640,60 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено на користь позивача сплату вартості товару згідно платіжних інструкцій: №3313 від 16.02.2022 на суму 3096,24 грн., №3366 від 22.02.2022 на суму 3805,14 грн., №3723 від 06.03.2023 на суму 1866,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем здійснено часткову оплату за видатковою накладною №М-230222/3 від 23.02.2022 згідно платіжного доручення №3723 від 06.03.2023 на суму 1866,69 грн., а тому заборгованість за видатковою накладною №М-230222/3 від 23.02.2022 складає 773,91 грн. Крім того, позивачем зазначено, що відповідачем здійснено часткову оплату за видатковою накладною №М-020222/12 від 02.02.2022 згідно платіжного доручення №3366 від 22.02.2022 на суму 3805,14 грн. та платіжного доручення №3313 від 16.02.2022 на суму 3096,24 грн. (773,91 грн. розподілено на видаткову накладну №М-020222/12 від 02.02.2022, залишок на іншу видаткову накладну, яка не є предметом даного спору та повністю відповідачем погашена, а тому заборгованість відповідача за видатковою накладною №М-020222/12 від 02.02.2022 складає 1906,71 грн.). Відтак, позивач резюмує, що станом на дату звернення з позовною заявою до суду, заборгованість відповідача перед позивачем складає 17512,14 грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків від 10.04.2023 сальдо на користь позивача складає 17512,14 грн., який підписано між сторонами, підписи скріплено печатками сторін.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача було скеровано засобами поштового зв`язку претензії №1 від 18.07.2023, №1 від 09.08.2024, в яких з викладенням правових та фактичних підстав звернення позивач просив відповідача перерахувати наявну перед позивачем заборгованість за поставлений товар у розмірі 17512,14 грн., які залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи свідчать, що укладаючи та підписуючи договір постачання №М-5008 від 01.11.2017 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 5.5. договору погоджено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту передачі товару та підписання останніми накладних.

Умовами пункту 5.6. договору передбачено, що товар вважається зданим постачальником та одержаним покупцем за кількістю та найменуванням згідно накладної та довіреності, якщо на накладній постачальника є підпис уповноваженої особи покупця на отримання товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до видаткових накладних позивач передав, а відповідач прийняв товар: №М-020222/12 від 02.02.2022 на суму 6485,76 грн., №М-160222/8 від 16.02.2022 на суму 5101,08 грн., №М-160222/9 від 16.02.2022 на суму 161,34 грн., №М-230222/4 від 23.02.2022 на суму 5617,32 грн., №230222/5 від 23.02.2022 на суму 146,64 грн., №М-020222/9 від 02.02.2022 на суму 3805,14 грн., №М-230222/3 від 23.02.2022 на суму 2640,60 грн.

Вище вказані накладні містить підписи постачальника та покупця, які скріплено відтисками печаток. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого від позивача товару відповідно до вказаних видаткових накладних.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання №М-5008 від 01.11.2017 та поставку відповідачу товар.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар, і водночас набуває законного права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату у погоджений між сторонами строк.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Відповідно до пункту 6.3. договору оплата товару покупцем здійснюється у формі: 100% передплати протягом трьох днів з моменту отримання рахунку-фактури (п.п. 6.3.1.); за згодою обох сторін може бути надана відстрочка платежу 14 календарних днів з моменту поставки товару та підписання видаткових накладних (п.п. 6.3.2).

Відповідно до пункту 6.4. договору сторони домовились, що сплата покупцем за товар здійснюється в наступному порядку: у першу чергу сплачується вартість товару, поставленого раніше інших і далі по кожній наступній видатковій накладній незалежно від того, що вказано у платіжному документі.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем здійснено на користь позивача лише часткову сплату вартості поставленого товару згідно платіжних інструкцій: №3313 від 16.02.2022 на суму 3096,24 грн., №3366 від 22.02.2022 на суму 3805,14 грн., №3723 від 06.03.2023 на суму 1866,69 грн. При цьому з матеріалів справи убачається, що видаткові накладні №М-020222/12 від 02.02.2022 та №М-230222/3 від 23.02.2022 частково сплачені відповідачем та заборгованість по ним складає за видатковою накладною №М-020222/12 від 02.02.2022 у розмірі 1906,71 грн. та за видатковою накладною №М-230222/3 від 23.02.2022 у розмірі 773,91 грн.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням часткових сплат складає 17512,14 грн. При цьому матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків від 10.04.2023, згідно якого сальдо на користь позивача складає 17512,14 грн., який підписано між сторонами, підписи скріплено печатками сторін.

Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, підписання уповноваженою посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе зобов`язання за договором постачання №М-5008 від 01.11.2017 та не здійснено на користь позивача оплату вартості отриманого товару на суму 17512,14 грн.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 17512,14 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 1353,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6230,65 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням інфляційних витрат на суму боргу та процентів річних виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Отже, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку 3% річних у розмірі 1353,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6230,65 грн. за кожною із видаткових накладних з урахуванням положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що при здійсненні розрахунків допущено арифметичну неточність при визначенні суми 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням наведених положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що правомірним та обґрунтованим до стягнення є 3% річних у розмірі 1352,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6225,30 грн. В іншій частині заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 17408,52 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).

Пунктом 7.4., 7.5. договору передбачено, що у випадку порушення термінів оплати товару, визначених у п. 6.3.2. дійсного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати від суми несплаченої накладної на отриманий товар. Нарахування штрафних санкцій здійснюється до фактичного виконання зобов`язань винною стороною.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем детального розрахунку пені за кожною із видаткових накладних у розмірі 17408,52 грн. з урахуванням наведених положень законодавства, погоджених між сторонами умов договору, встановлених обставин справи, суд зазначає, що правомірним та обґрунтованим до стягнення є пеня у розмірі 17357,12 грн. В іншій частині заявленої до стягнення пені слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Водночас суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять будь-якого листування претензійного характеру між сторонами щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і не містять контррозрахунку позовних вимог.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кростінді" (61057, м. Харків, вул. Римарська, буд. 30, код ЄДРПОУ 37188192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікспак" (49041, м. Дніпро, вул. Стартова, буд. 11-А, код ЄДРПОУ 32502186) основну заборгованість у розмірі 17512,14 грн., 3% річних у розмірі 1352,80 грн., інфляційні втрати у розмірі 6225,30 грн., пеню у розмірі 17357,12 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3023,94 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "23" грудня 2024 р.

СуддяГ.І. Сальнікова