Рішення

від 03.12.2024 по справі 925/1063/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Черкаси справа №925/1063/24

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Лисенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу

за позовом фермерського господарства «Ореол» (с.Орли, Лисянський район, Черкаська область, 19323, ідентифікаційний код 31529935)

до Лисянської селищної ради Черкаської області (пл.Миру, 30, смт.Лисянка, Звенигородський район, Черкаська область, 19301, ідентифікаційний код 26424996)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

представники сторін у судове засідання не з`явились,

27.08.2024 фермерське господарство «Ореол» звернулося у Господарський суд Черкаської області із позовом до Лисянської селищної ради Черкаської області, у якому просить суд визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою площею 12,08 га, кадастровий номер 7122881200:05:001:0342, що знаходиться в Черкаській області, Звенигородський район, адмінмежі Лисянської селищної ради. Вказана земельна ділянка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ЧР№10-73 на підставі рішення Лисянської районної ради народних депутатів Лисянського району Черкаської області №16-10 від 28.11.2001, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24 від 20.12.2001 та призначена для ведення фермерського господарства. У позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виділена земельна ділянка голові фермерського господарства ОСОБА_1 правомірно перебуває у користуванні фермерського господарства після смерті його засновника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на момент подачі позову, позивач продовжує здійснювати фермерську діяльність та використовувати спірну земельну ділянку на праві постійного користування, проте відповідач своїм листом від 31.07.2024 вимагає від позивача видати правовстановлюючі документи на земельну ділянку, або повернути земельну ділянку у власність територіальної громади. Позивач не може зареєструвати своє право користування у реєстрі речових прав після смерті засновника господарства без подання правовстановлюючого документа, а тому не має можливості повноцінно володіти та користуватися фактично належною позивачу земельною ділянкою, у зв`язку із чим позивам і був вимушений звернутися із цим позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.08.2024 суд прийняв заяву позивача до розгляду та відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою призначено підготовче засідання у справі об 11 год 30 хв 18.09.2024, встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву та усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Ухвала Господарського суду Черкаської області від 29.08.2024 про відкриття провадження у справі була направлена судом до електронного кабінету відповідача та була доставлена до його електронного кабінету 30.08.2024, що підтверджене довідкою про доставку електронного листа (а.с.71).

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.09.2024 суд призначив підготовче засідання у справі об 11 год 30 хв 02.10.2024, у зв`язку із перебуванням судді Кучеренко О.І. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті об 11 год 00 хв 12.11.2024.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12.11.2024 розгляд справи відкладено до 10 год 30 хв 03.12.2024.

Ці ухвали суду направлялись судом до електронного кабінету відповідача та були доставлені до його електронного кабінету, що підтверджено відповідними довідками про доставку електронного листа, які містяться у матеріалах справи. Проте відповідач своїм правом на подачу відзиву та участі у судовому засіданні не скористався.

Позивач (його представник) у судове засідання 03.12.2024 не з`явився, надіславши суду заяву про розгляд справи без його участі, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач (його представник) у судове засідання 03.12.2024 не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на положення частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Рішенням Лисянської районної ради №16-10 від 28.11.2001 затверджено проект відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства згідно з додатком.

На підставі цього рішення ОСОБА_1 видано Державний акт серії ЧР №10-73 на право постійного користування землею (земельною ділянкою) площею 12,08 га на території Будищенської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24.

Межі земельної ділянки площею 12,08 га встановлено в натурі, що підтверджується протоколом закріплення меж ділянки від 08.11.2001.

10.09.2001 було здійснено державну реєстрацію фермерського господарства «Ореол», номер запису 10101200000000029, що підтверджене витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Свою діяльність фермерське господарство «Ореол» здійснює на підставі Статуту господарства від 13.01.2005. Відповідно до розділу 1 Статуту засновником господарства та його головою є ОСОБА_1 , членам господарства є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Згідно з розділом 3 Статуту фермерського господарства «Ореол» господарство набуває статут юридичної особи з дня його державної реєстрації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер голова фермерського господарства «Ореол» ОСОБА_1 , що підтверджене свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 10.10.2017, яке видане виконавчим комітетом Будищенської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Спадкоємцем померлого ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_3 , якій було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 18.10.2018.

У 2018 році було затверджено нову редакцію Статуту фермерського господарства «Ореол».

Згідно з пунктами 1.2 та 1.3 Статуту засновником та головою господарства є ОСОБА_2 . Членами господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до пункту 5.1.1 Статуту до земель господарства належать, зокрема землі, які передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державним актом на право приватної власності на землю та постійного користування землею, який виданий на ім`я голови господарства.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Лисянської селищної ради №907 від 16.05.2024 фермерське господарства «Ореол» використовує земельну ділянку, площею 12,08 га, що знаходиться в Черкаській області, Звенигородському району, адмінмежі Лисянської селищної ради, та яка призначена для ведення фермерського господарства. Ділянка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на права постійного користування землею серії ЧР №10-73 на підставі рішення Лисянської районної ради народних депутатів на підставі рішення Лисянської районної ради №16-10 від 28.11.2001, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24 від 20.12.2001.

Листом №963 від 31.07.2024 Лисянська селищна рада повідомила голову фермерського господарства «Ореол», що у зв`язку із смертю ОСОБА_1 та не вирішенням питання щодо оформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, відповідно до статей 12, 27, 141 Земельного кодексу України, фермерському господарству «Ореол» необхідно повернути спірну земельну ділянку у власність об`єднаної територіальної громади або вирішити питання оренди земельної ділянки чи подання інших правовстановлюючих документів до 01.10.2024.

За доводами позивача, фермерське господарство не може зареєструвати своє право користування земельною ділянкою у реєстрі речових прав після смерті засновника господарства без подання правовстановлюючого документа, а тому не може повноцінно володіти та користуватися земельною ділянкою, у зв`язку з чим позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при прийнятті рішення та оцінка аргументів учасників справи.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання у постійне користування земельної ділянки) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на час надання у постійне користування землі) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї статті Закону на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції на час створення фермерського господарства) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У частині 1 статті 23 Земельного кодексу України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз зазначених норм свідчить, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, у тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, законодавством, чинним на час створення фермерського господарства «Ореол», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу у подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

01.08.2003 набрав чинності Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється у порядку, який передбачений Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, який встановлений законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Наведені положення Закону України «Про фермерське господарство» передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що у розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Суд зазначає, що практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, яка чинна станом на момент розгляду справи) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», та акціонерне товариство, утворене відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»; акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України", утворене відповідно до Закону України «Про суспільні медіа України».

Отже, на час розгляду справи судом право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

У пункті 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 №5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство, як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18)).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, у статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою згідно зі статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи) є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час реєстрації позивача) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (чинному на момент створення фермерського господарства «Ореол» й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина - засновника фермерського господарства - відсутня.

Правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, у тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Отже, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, яка надана для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває у користуванні такого господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

У цій справі, після отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, ним засновано юридичну особу - фермерське господарство «Ореол», тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Суд зазначає, що у контексті положень статті 92 Земельного кодексу України, Закону України «Про фермерське господарство», з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством; такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна

Отже, з моменту створення фермерського господарства «Ореол» відбулась фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Судом встановлено, що фермерське господарство «Ореол», є діючим підприємством, спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування фермерського господарства, при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства саме фермерським господарством «Ореол», яке й досі сплачує за користування нею відповідний податок. До того ж, матеріали справи не містять доказів відмови позивача від спірної земельної ділянки.

Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Отже, суд вважає, що право позивача на безстрокове використання спірної земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту шляхом визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі наведених положень з відповідача підлягає до відшкодування судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати за фермерським господарством «Ореол» (с.Орли, Лисянський район, Черкаська область, 19323, ідентифікаційний код 31529935) право постійного користування земельною ділянкою площею 12,08 га кадастровий номер 7122881200:05:001:0342, що знаходиться в Черкаській області, Звенигородський район, адмінмежі Лисянської селищної ради та призначена для ведення фермерського господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серія ЧР№10-73 на підставі рішення Лисянської районної ради народних депутатів Лисянського району Черкаської області №16-10 від 28.11.2001 та який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №24 від 20.12.2001.

3.Стягнути з Лисянської селищної ради Черкаської області (пл.Миру, 30, смт.Лисянка, Звенигородський район, Черкаська область, 19301, ідентифікаційний код 26424996) на користь фермерського господарства «Ореол» (с.Орли, Лисянський район, Черкаська область, 19323, ідентифікаційний код 31529935) 3028,00 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 20.12.2024.

Суддя О.І.Кучеренко