Рішення

від 19.12.2024 по справі 207/4149/24

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/4149/24

№ 2/207/1264/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Подобєд О.К.

при секретарі Бакуліні І.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 6851, ними було придбано у спільну сумісну власність подружжя квартиру АДРЕСА_1 . Після смерті чоловіка ОСОБА_6 вона успадкувала 1/4 частку зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 09.04.2024 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №662. Іншу 1/4 частку квартири успадкувала донька померлого чоловіка ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2024 року зареєстрованого в реєстрі за № 663. На теперішній час їй належить 3/4 частки зазначеної квартири. 18.01.2008 року в квартирі було зареєстровано її онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент звернення з позовом є неповнолітнім. Батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22.03.2019 року по справі №207/3998/18 шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було розірвано. З моменту реєстрації, ОСОБА_4 фактично в квартирі не проживає. Також, в даній квартирі не проживають його батьки. ОСОБА_4 знаходиться на утриманні його матері ОСОБА_7 та проживає разом з нею. З 02.07.2020 року в зазначеній квартирі зареєстрований тільки ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї №001283169 від 22.04.2024 року. Таким чином, реєстрація відповідача порушує її право, як власника житлового приміщення та позбавляє можливості в повній мірі реалізувати своє право власності.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.

Законний представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов. Просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що вона разом із неповнолітнім сином на теперішній час мешкає у орендованій квартирі, батько дитини - син позивачки взагалі не цікавиться життям сина та не сплачує аліменти тривалий час. Вважає, що неповнолітній онук позивачки ОСОБА_4 має право на обмежене користування спірною квартирою (житловий сервітут), бо задоволення його потреб у житлі не може бути задоволено іншим способом.

Представники третіх осіб - Служби у справах дітей Кам`янської міської ради, Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, в судове засідання не з`явились, надали заяви про розгляд справи без їх участі, просили вирішити питання на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суду не повідомила.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, дійшов до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.09.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Красношлик Л.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 6851, належить квартира АДРЕСА_1 .

Після смерті чоловіка ОСОБА_6 , позивачка ОСОБА_3 успадкувала 1/4 частку зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 09.04.2024 року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №662.

Іншу 1/4 частку квартири успадкувала донька померлого чоловіка ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2024 року зареєстрованого в реєстрі за № 663.

Як вбачається з акту про не проживання № 1122 від 04.06.2024 року, відповідач - ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , прописаний але не проживає з 2016 року.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У Цивільному кодексі України право членів сім`ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім`ї власника житла. Таким чином, суб`єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член сім`ї. Встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь яким іншим способом.

Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №645/8985/15-ц, провадження №61-10118св18, та від 14 листопада 2018 року у справі №209/6568/13-ц, провадження №61-38153св18.

18.01.2008 року в зазначеній квартирі було зареєстровано онука позивачки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є неповнолітнім.

З 02.07.2020 року в зазначеній квартирі зареєстрований тільки ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї №001283169 від 22.04.2024 року.

Позивачкою ОСОБА_3 суду надано лише один акт №1122 від 04.06.2024 року про те, що неповнолітній ОСОБА_4 не мешкає у зазначеній вище квартирі з 2016 року.

Але на думку суду позивачкою, в силу покладеного на неї процесуальним законом обов`язку, не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Подібний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц.

Частинами 2 та 3 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 19 СК України визнано обов`язковість участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

Так, відповідно до ч.4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Частиною 5 статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В силу ст. 160 СК України, місце проживання дитини визначається місцем проживання батьків. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає. Права неповнолітньої дитини є похідним від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Жодна дитина не може бути об`єктом самовільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 вказаної Конвенції).

Неповнолітній відповідач ОСОБА_4 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітній набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є їх процесуальним обов`язком. Несплата дитиною коштів за користування житлово-комунальними послугами також не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, оскільки заявники (за доведеності понесення ними таких витрат одноособово) не позбавлені можливості ставити питання про їх відшкодування до законних представників (батьків) неповнолітньої дитини.

Дані висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.11.2019 року по справі №368/750/16-ц, що не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі, її проживання в іншому місці, з одним із батьків, відповідно до рішення суду про визначення місця проживання дитини, оскільки дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.

У принципі 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Таким чином, судом не встановлено факту створення позивачем як власником квартири неповнолітньою дитиною перешкод у здійсненні ними права користування своїм майном.

Окрім того, суд враховує те, що ані мати неповнолітнього відповідача, ані сам відповідач ОСОБА_4 не мають у приватній власності житлового приміщення.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , буде суперечити його інтересам, а тому, суд не може визнати обґрунтованими вимоги позивачки і приходить до висновку про необхідність відмови у їх задоволенні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, як у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст. 3-13, 76-89, 141, 223, 235, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей Кам`янської міської ради, Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади міста Кам`янської міської ради, ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 грудня 2024 року.

Суддя Подобєд О.К.