Рішення

від 23.12.2024 по справі 211/5385/23

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/5385/23

Провадження № 2/211/368/24

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання Бірж Д.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідача Таборовець Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом та просить встановити факту постійного проживання однією сім`єю її зі спадкодавцем ОСОБА_3 з березня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на нерухоме майно. Маючи оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, вона звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала відмову. У родинних стосунках із померлою вона не перебувала, проте проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю з березня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_1 , що підтверджується актом сусідів. Вони перебували у дружніх стосунках понад 39 років, працювали разом у виробничому підрозділі «Криворізька дистанція захисних лісонасаджень» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця», вони спільно відпочивали, подорожували, відвідували концерти, музеї, тощо. Після смерті матері позивачки, ОСОБА_3 назвалася її хрещеною матір`ю та по материнськи піклувалась про неї, а по досягненню 75-ти років у зв`язку з погіршенням здоров`я, виникла необхідність догляду за ОСОБА_3 , тому вона, позивачка, переїхала у її квартиру. Вони мали спільний бюджет, купували продукти харчування, промислові товари, ліки, сплачували комунальні платежі за квартиру, а після смерті ОСОБА_3 займалася її похованням за власний кошт, їй було виплачено допомогу на поховання за місцем роботи та пенсію ОСОБА_3 . Тому з метою оформлення спадкових прав, на підставі статті 1264 ЦК України, просить вимоги задовольнити.

У редакції уточненої позовної заяви від 18 січня 2024 року позивач просить встановити факту постійного проживання однією сім`єю її зі спадкодавцем ОСОБА_3 з березня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 та визнати за нею, позивачем, право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 березня 2024 року здійснено перехід розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 20 березня 2024 року закрито підготовче провадження.

У судовому засіданні 27 червня 2024 року позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 на вимогах наполягали з підстав, викладених в уточненому позові.

Представник відповідача Виконавчого комітету Довгинцівської районної у місті ради Таборовець Н.В. вимоги позову не визнала, посилаючись на необгрунтованість позову та відсутність доказів сумісного проживання позивача зі спадкодавцем, та доказів того, що вони мали спільний бюджет позивачем не надано. ОСОБА_3 перебувала на обліку у відділення соціальної допомоги вдома комунальної установи і отримувала послугу «догляд вдома». Просила у задоволенні позову відмовити. .

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 суду пояснила, що вона познайомилась з померлою ОСОБА_3 у серпні 1982 року, та сказала, що вона її родичка. Пропрацювала з нею, подружились, познайомились з родиною. У 2013 році вона вийшла на пенсію, ОСОБА_3 на той час було важко ходити в магазин, по дому працювати, пенсія була маленька, тому в 2014 році ОСОБА_3 запропонувала вести господарства разом, а на свято 08 березня 2015 року вона оголосила гостям, що вони будуть разом вести господарство. Вони спільно вирішували питання по господарству, у них був спільний бюджет, вони виділяли кошти на спільні потреби та були свої гроші у кожної з них. У ОСОБА_3 близьких родичів не було, її дочка та мати померли, була соціальний працівник, оскільки ОСОБА_3 зламала руку і вона їй не могла допомагати, оскільки їй потрібно було допомагати своїй сестрі, тому вона зателефонувала у соціальну службу та оформила договір на послуги соціального працівника один день в тиждень, послуги були платні. Потім оформили 3 рази в тиждень, соцпрацівники були у ОСОБА_3 до її смерті. Вона наразі проживає сама, у своїй квартирі, в квартиру ОСОБА_3 впустила на проживання переселенців. Померла ОСОБА_3 отримувала маленьку пенсію, щось близько 2700,00 грн., точніше не знає. ОСОБА_3 хворіла, у неї були діабет, подагра, онкозахворювання. З 2015 року вона проживала разом із ОСОБА_3 у її квартирі, а свою квартиру просто навідувала. Холодильник вони разом придбали за спільні кошти, обігрівач придбали, продукти харчування купляли, разом готували, прибирали, у квартирі ОСОБА_3 були її речі, вона ночувала у тої. Ввечері приходила, вранці приходила, це бачили сусіди.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що добре знала і померлу ОСОБА_3 і знає позивачку її мама познайомилась з ОСОБА_3 в 1972 році та з того часу вони всі спілкувались та товаришували. З початку 1993 року вона познайомилась з позивачкою. Вони часто приходили до неї в гості, вона знає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дружили, у ОСОБА_1 своя кімната була в квартирі ОСОБА_3 , вони жили разом з 2015 року, в березні 08-го числа вона сказала, що вони будуть жити разом. Усі побутові проблеми вони разом вирішували жили однією сім`єю, побут сумісний. Через проблеми позивачки із її сестрою, вони вирішили взяти в допомогу соціального працівника.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона сусідка по будинкам, померлу ОСОБА_3 знала по роботі, у них були дружні стосунки з нею, вони товаришували, вона додому до ОСОБА_3 приходила. Коли ОСОБА_3 почала хворіти, до неї переїхала позивачка, десь весною 2015 року, готувала для ОСОБА_3 , по господарству допомагала, у неї була окрема кімната, жила там, соціальний працівник у них був. У позивачки захворіла сестра, вона повинна була їй допомагати, тому звернулась за допомогою у соціальну службу. З 1997 року вона знайома з померлою ОСОБА_3 та позивачкою і часто ходила до них додому.

Суд, вислухавши учасників процесу, свідків, дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.

Як установлено судом та не оспорюється учасниками процесу, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , якій за життя на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1998 належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

При зверненні ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , вона отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю підтвердження родинних відносин між спадкодавцем та спадкоємцем.

Позивачем ОСОБА_1 у якості доказів на обґрунтування вимог надано до суду акт про фактичне проживання, датований 23 серпня 2023 року, зі змісту якого мешканці квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 підтвердили факт проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 у період з березня 2015 року по 06 листопада 2021 року: вони мали спільний побут, вели спільне господарство, спільний бюджет, здійснювали планування доходів та витрат, спільних покупок.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Згідно частини першої статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім`єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п`ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім`єю.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником, та оцінені судом.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 10 січня 2019 року в справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року в справі №222/1109/17.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, наданими письмовими доказами підтверджено факт організації ОСОБА_1 поховання ОСОБА_3 , отримання нею допомоги на поховання ОСОБА_3 , наявність дружніх стосунків та сумісних святкувань, тощо.

Надані копії платіжних документів про оплату комунальних послуг за адресою проживання ОСОБА_3 та банківська виписка ОСОБА_1 лише підтверджують факти таких оплат, однак не підтверджують факт спільного ведення господарства, побуту та бюджету разом із спадкодавцем.

Разом з тим судом установлено, що у червні2021року до Комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у Довгинцівському районі» КМР звернулась громадянка і повідомила, що по АДРЕСА_1 мешкає одинока громадянка ОСОБА_3 , 1940 р.н., яка не виходить з квартири та потребує допомоги соціального робітника. При обстеженні з`ясовано, що ОСОБА_3 близьких та рідних, які б могли здійснювати догляд, не має, в квартирі мешкає одна та самостійно виконувала деяку домашню роботу. 18.06.2021 ОСОБА_3 була прийнята на облік у відділення соціальної допомоги вдома комунальної установи і отримувала послугу «догляд вдома». Через погіршення стану здоров`я, з 01.09.2021 спектр соціальних послуг було доповнено наступними послугами: косметичне прибирання, винесення сміття, купання, заміна постільної білизни, надання послуг перукаря (при потребі). За період надання працівниками установи соціальних послуг, сторонніх осіб, які б мешкали разом з підопічною однією сім`єю, не було. В листопаді 2021 року ОСОБА_3 припинено надання соціальних послуг у зв`язку зі смертю ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Указане підтверджується наданим стороною відповідача повідомленням КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) у Довгинцівському районі» КМР від 11.10.2023 та спростовує факт постійного проживання позивачки разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_3 стверджувала, що є одинокою особою, близьких та рідних не має; не сприймала позивачку, як члена своєї родини.

Таким чином, доводи щодо проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини спростовується вищезазначеним.

Надання певної періодичної допомоги та піклування позивачкою про ОСОБА_3 , а також поховання останньої коштом ОСОБА_1 , не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї.

Будь-яких інших доказів, крім показів свідків, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчили б про те, що в спірний період часу позивачка та спадкодавець підтримували сімейні стосунки, та що у зазначений період вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки суду не надано.

Стосовно достатності доказів, то Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 при розгляді подібних правовідносин зазначив, що «факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем протягом 2012 - 2014 років коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведенняфакту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю».

При цьому у постанова від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 Верховний Суд при розгляді справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу зазначив, що «лише показаннями свідків за відсутності інших доказів не може бути встановлений факт спільного проживання. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні».

Судом установлено, що між позивачкою та спадкодавцем були дружні відносини, позивач допомагала за життя ОСОБА_3 , навідувала її, сплачувала комунальні послуги, тощо, однак зазначене не підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем на час відкриття спадщини , ведення спільного господарства та спільного бюджету.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачкою тверджень щодо її постійного проживання на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини з березня 2015 року.

Керуючись статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 280-288 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом повністю.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко

Повний текст рішення складено 23 12 2024