Рішення

від 20.12.2024 по справі 185/13696/24

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/13696/24

Провадження № 2-о/185/472/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бабія С. О.,

за участю секретаря судового засідання Вакули В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті, -

встановив:

20 грудня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , про встановлення факту смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженця міста Самарканд, Узбекистан, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Донецьк.

Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який на день смерті проживав в місті Донецьку, що в свою чергу є тимчасово окупованою територією України. Для можливості державної реєстрації, заявнику в судовому порядку необхідно встановити факт смерті фізичної особи.

Заявницяу судове засідання не з`явилась, подала до суду письмову заяву, у якій просила розглянути справу без її участі, заявлені вимоги підтримала.

Представник заінтересованої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно абз.2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи.

На підтвердження факту смерті заявником подано копію свідоцтва про смерть, виданого установою, що розташована на окупованій території, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Донецьк. Крім того, заявником надано суду копію довідки про причину смерті, виданої медичною установою, що розташована на окупованій території, згідно якої ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина смерті атеросклеротична хвороба серця.

Оцінюючи письмові докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Донецьку.

На підставі вищевикладеного, а також враховуючи те, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, суд приходить до висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті, що надасть можливість заявнику отримати свідоцтво про смерть у відповідному державному органі реєстрації України.

Напідставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.293,294,315,317 ЦПКУкраїни,суд

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити факт смерті фізичної особи, а саме те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, який народився в місті Самарканд, Узбекистан, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Донецьку, причина смерті атеросклеротична хвороба серця.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Копію рішення направити до Павлоградського відділудержавної реєстраціїактів цивільногостану уПавлоградському районіДніпропетровської областіПівденного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (м.Одеса) для державної реєстраціїфакту смерті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя С. О. Бабій