Рішення

від 12.12.2024 по справі 346/1520/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/1520/24

Провадження № 2/346/1030/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 р.м. Коломия

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретарка судових засідань - Насадик В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, у приміщенні залу судових засідань Коломийського міського суду Івано-Франківської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітетНижньовербізької сільськоїради Коломийськогорайону про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , якою просить розірвати шлюб між ними, який зареєстрований Виконавчим комітетом Великоключівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківській області, актовий запис №20 та визначити місце проживання сина: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з позивачем, яка батьком.

Аргументи сторін спору.

Позиція позивача. Під час спільного проживання у нього з відповідачем не склались відносини, внаслідок чого спільне життя та збереження шлюбу стало суперечити його інтересам, тож шлюб слід розірвати. Що стосується дитини, то оскільки вони постійно проживають із ним разом та для нього створені всі умови для проживання, освіти та виховання, його місце проживання слід визначити за місцем проживання батька, тобто із ним.

Разом з цим 11 грудня 2024 року до суду надійшла заява представника позивача в якій вона просила задовольнити позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, а в іншій частині відмовити, оскільки дитині ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилось 14 років.

Позиція відповідача. Правом на подачу відзиву на позов не скористалася, і будь-які докази суду не надала; була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, але не з`явилася без повідомлення причин.

Позиція третьої особи. Подали висновок про визначення місця проживання дитини та просили розглянути справу без їх участі.

Оцінка суду щодо розірвання шлюбу

ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) уклали шлюб, який зареєстровано між ними 14 жовтня 2010 року виконкомом Великоключівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, актовий запис № 20. Під час реєстрації шлюбу, ОСОБА_5 змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с. 7свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Разом з цим, у зв`язку із розбіжністю у поглядах на сімейне життя між подружжям спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити інтересам ОСОБА_3 , і тому він подав позов про розірвання шлюбу (а.с.1-4).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем виникли шлюбні правовідносини, в межах яких виник спір щодо права позивача, як одного з подружжя, на припинення шлюбу шляхом його розірвання за рішенням суду.

Оцінка суду щодо права.

Частина 1статті 51 Конституції Українипередбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. При цьому, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина першастатті 24 Сімейного кодексу України).

А частиною третьоюстатті 56 Сімейного кодексу Українигарантується право кожного з подружжя на припинення шлюбних відносин. При цьому, одним із способів реалізації цього права, відповідно до положень частини другої статті104, частини третьої статті105 Сімейного кодексу України, є припинення шлюбу внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до положень частини 2статті 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Тож оскільки позивач втратив бажання знаходиться у шлюбі з відповідачем, який ґрунтується на вільній згоді їх обох, суд вважає, що їх подальше спільне життя як подружжя і збереження шлюбу є неможливими, позаяк їх збереження буде суперечити інтересу позивача, що має істотне значення щодо знаходження у шлюбі при наявності вільної згоди, тобто у добровільному порядку, а тому позов в частині позовних вимог про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Оцінка суду щодо визначення місця проживання дитини.

Щодо фактів.

Як вже зазначалось, ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) уклали шлюб, який зареєстровано між ними 14 жовтня 2010 року виконкомом Великоключівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, актовий запис № 20. Під час реєстрації шлюбу, ОСОБА_5 змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с. 7свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).

Під час перебування сторін у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_8 (а.с. 14).

Згідно з висновком наданим органом опіки та піклування виконавчого комітету Нижньовербізької сільськоїради Коломийськогорайону орган опіки та піклування рекомендував визначити місце проживання вказаного сина із батьком. (а.с. 56-57).

Зміст спірних правовідносин.

Таким чином, встановлені судом обставини вказують на те, що між позивачем та відповідачем виникли сімейні правовідносини, у межах яких між ними виник спір з приводу місця проживання їх сина (оскільки вони, як батьки, стали проживати окремо один від одного).

Щодо права позивача на проживання сина із ним.

Положення частини 1 статті 32 Конституції України гарантують, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією України.

Разом з цим, частина 3 статті 51 Конституції України унормовує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. А пункт 6 частини 1 статті 92 Основного Закону України вказує на те, що засади сім`ї, охорони дитинства, материнства та батьківства визначаються виключно законами України.

Отже, право на сімейне життя, в тому числі і право проживати разом із своєю дитинною, може бути обмежене законами України.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тому, суд у першу чергу буде виходити з інтересів дитини, а не батьків. На що, звернув увагу суду і Верховний Суд (рішення від 04 квітня 2018 року, справа №756/2109/16-ц).

Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, суд вважає, що положеннями статті 9 Конвенції встановлено обмеження права батьків на сімейне життя, в аспекті права проживати разом із своєю дитиною, у тому випадку, якщо батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Тобто, як і у цій справі.

Частина 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлює право кожного на повагу до свого сімейного життя. Але частиною 2 статті 8 передбачає і обмеження такого права, зокрема, право органів державної влади втручатись у здійснення такого права, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту прав і свобод інших осіб.

Положення частини 2 статті 29 Цивільного кодексу України передбачають загальне правило, за яким, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюютьсязаконом, що також узгоджується з частиною 3статті 160 СК Українив якій значиться, що у разі якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Тож враховуючи, що ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та на момент винесення судом рішення він досяг 14 річного віку та має право на визначення свого місця проживання самостійно, позивачу в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, керуючись статтями 2,19,23,34,43,49,133-142,200,206,211,213,217,220-222,244-248,258,259,263-265,268,272,273,351,352,354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітетНижньовербізької сільськоїради Коломийськогорайону про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком - задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ), зареєстрований 14 жовтня 2010 року у виконкомі Великоключівської сільської ради Коломийського району в Івано-Франківській області, актовий запис № 20 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду безпосередньо або через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текстрішення складено23грудня 2024року.

Суддя: Коваленко Д. С.