Ухвала

від 23.12.2024 по справі 638/14361/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення позовної заяви

23 грудня 2024 року

м. Харків

Справа № 638/14361/24

Провадження № 2/638/5400/24

Суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Яковлева В.М., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , особа, яка не заявляє самостійних вимог: Ізюмська міська військова адміністрація, Харківський обласний державний нотаріальний архів про визнання права власності на нерухоме майно,-

встановив:

06 серпня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 серпня 2024 року, визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) Яковлеву В.М.

Матеріали справи передані в провадження судді Яковлевої В.М. 07 серпня 2024 року.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 серпня 2024 року позовна заява була залишена без руху та надано позивачу строк для виконання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України протягом десяти днів з дня вручення копії даної ухвали.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 13 ЦПК України цивільне судочинство ґрунтується на принципі диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до загальних норм процесуального Кодексу права та обов`язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд та обов`язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів.

Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки, виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

Такі висновки також виклав Верховний Суд в постанові від 31 січня 2019 року в справі № 753/21967/15-ц.

Також, слід зазначити, що саме звернення особи до суду з позовною заявою не спричиняє безумовне відкриття провадження у справі. Адже суддя, відкриваючи провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала позовну заяву, порядку здійснення права на звернення до суду. Процесуальним наслідком недотримання позивачем умов реалізації права на звернення до цього суду з позовною заявою є залишення її без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

З огляду на викладене суддя може вирішити питання про відкриття, повернення чи відмову у відкритті провадження по справі, яка не була належним чином оформлена та містила недоліки, лише після їх усунення. При цьому у ЦПК України відсутні винятки з указаного порядку.

Здійснивши аналіз норм законодавства, можна зробити висновок, що особа, яка подала позовну заяву, наділена низкою процесуальних прав та обов`язків. Зокрема, в разі подання особою позовної заяви оформленої з порушенням вимог статей 175 і 177 ЦПК України, або без сплати судового збору за подання такої позовної заяви суддя зобов`язаний постановити ухвалу про залишення позову без руху із зазначенням його недоліків.

Також слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення у справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції»).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).

Пунктами 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що копія ухвали про залишення заяви без руху від 12 серпня 2024 року направлялась на адресу позивача ОСОБА_1 12 серпня 2024 року та повторно 17 вересня 2024 року, 14 жовтня 2024 року, що підтверджується поштовими рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу Дзержинського районного суду м. Харкова з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому про зміну місця проживання позивач ОСОБА_1 суд не повідомляв. Дані щодо будь-якої іншої адреси місця проживання, в матеріалах справи також відсутні.

Довідка поштового відправлення з позначкою про неможливість вручення судового рішення у зв`язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про наявність судового рішення у справі. Зазначене свідчить про умисне неотримання поштового повідомлення.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23).

Станом на 23 грудня 2024 року недоліки позовної заяви позивачем не усунуто, відповідні докази на підтвердження усунення недоліків суду не надано, позивач рухом справи не цікавиться.

Частиною третьою статті 185 ЦПК України визначено, що у разі якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно з частиною сьомою статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Відповідно ч. 6 ст. 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.

Враховуючи зазначені обставини, оскільки вимоги ухвали від 12 серпня 2024 року позивачем повністю не виконані, згідно частини 3 статті 185 ЦПК України, матеріали позовної заяви вважаються неподаними і повертаються позивачеві.

Одночасно суддя роз`яснює, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 185, 258, 260, 261 ЦПК України, суд -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , особа, яка не заявляє самостійних вимог: Ізюмська міська військова адміністрація, Харківський обласний державний нотаріальний архів про визнання права власності на нерухоме майно визнати неподаною та повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею, відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за вебадресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному вебпорталі судової влади України.

Повний текст ухвали складено 23 грудня 2024 року.

Суддя В.М. Яковлева