Постанова

від 23.12.2024 по справі 636/1566/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 636/1566/24 Головуючий суддя І інстанції Гуменний З. І.

Провадження № 22-ц/818/3862/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :

головуючого Яцини В.Б.,

суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши упорядку письмовогопровадження безповідомлення учасниківсправи апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 серпня 2024 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Зміївського районного суду Харківської області та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб,

встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зміївського районного суду Харківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб Балаклійського ВП Ізюмського УП, Балаклійського відділу Лозівської місцевої прокуратури та Зміївського районного суду Харківської області, в якому просить стягнути за рахунок державного бюджету в рахунок відшкодування моральної шкоди 53680 грн. та 15 % від стягнутої моральної шкоди перерахувати на рахунок КНП «Балаклійська клінічна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» для лікування поранених, а також стягнути затрати на професійну правничу допомогу в сумі 16750,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що ухвалою від 08.09.2023 його заарештовано Зміївським районним судом Харківської області за клопотанням прокурора Балаклійського відділу Лозівської місцевої прокуратури Євсюкової Я.М. на 60 діб до 06.11.2023, яка за його апеляційною скаргою 15.11.2023 скасована Харківським апеляційним судом як така, що базувалась на припущеннях прокурора. Син позивача, дізнавшись, що батько в тюрмі, вліз в борги та вніс за нього заставу і 15.10.2023 позивач був звільнений з ізолятора, але ухвалу про повернення застави суддя Овдієнко В.В. під різними приводами виносити не бажав, незважаючи на дисциплінованість позивача і скасування ухвали. І тільки після наполегливих вимог позивача, нарешті, 29 листопада винесено ухвалу про повернення застави. Також вказує, що 08.06.2023 його оголошено в розшук, при цьому не в міжнародний, хоча знали, що він виїхав за кордон, а лише на території Балаклії, а повернувся він в Україну 20.07.2023. До того ж ні на електронну пошту, ні на обидві адреси, ні на Vibег йому ухвала не приходила і взагалі про її існування він випадково дізнався лише 04.09.2023 в застосунку «Дія».

Зазначає, що потім зрозумів, що це була помста за його пост весною 2023 року в соціальній мережі Фейсбук, де він розповів про методи роботи Балаклійської поліції. Оскільки він не ховався, то його не потрібно було й розшукувати. Крім того, житловий будинок знаходиться напроти будівлі поліції. 08.09.2023 до нього завітали співробітники поліції і сказали, що оскільки він в розшуку, то з ним хоче поговорити начальник слідства. Але вчинили, як завжди, підступно. Спочатку зі ним грубо спілкувався заступник начальника капітан ОСОБА_3 , йому не вдалось залякати, а позивач йому заявив, що згідно ст. 3 Конституції я ОСОБА_4 та порадив йому проявити героїзм в гвардії наступу. Потім прийшов його ламати підполковник, який назвати себе відмовився, лаявся грубими москальськими словами, ображав, погрожував, на що позивач йому теж натякнув, що його місце в гвардії наступу. Потім йому підсунули протокол затримання і він почав вимагати адвоката, на що подзвонили адвокатові Водяну, але той їхати відмовився за станом здоров`я. Далі, йому підсунули клопотання прокурора, знову без адвоката, а потім з`явилася й сама прокурор Євсюкова, яка проторохтіла клопотання, без адвоката, запропонувала його взяти і після відмови його підписали дві особи, що були в цей час в кімнаті, позивача запевнили, що вже є адвокат Міщенко І.І., але вона приїде безпосередньо в Зміївський районний суд, а позивача туди відвезуть. Там виявилося, що на позивача чекає конвойна машина і він поїхав в ній, а спереду сиділи три озброєні поліціанти. У дворі суду на позивача вирішили одягти кайданки, мовляв інструкція, і знову без адвоката, на що позивач був категорично проти. Тоді вони втрьох накинулись на позивача, одягли кайданки силоміць, розбили йому лоба і ще дві години він сидів у клітці в суді, чекав адвоката.

Також зазначає, що цинізм прокурора виявився безмежним, вона прекрасно знала, що заява про кримінальне правопорушення була неправдивою, не було попередження заявника про відповідальність згідно ст. 383 КК України, справа сфальсифікована, і прокурор брала в цьому активну участь, це була помста йому за цивільний позов до директора школи та начальниці відділу освіти стосовно відновлення порушених трудових прав, справа № 610/3355/18. Прокурор безпідставно перекваліфікувала ч. 1 ст. 137 КК України, на ч. 2 цієї статті, тому що судмедекспертиза не вказувала на провину позивача, щоб був привід замовити судову інженерно-технічну експертизу з охорони праці, яка була замовлена й сфальсифікована, і на її основі базується обвинувальний акт, але при цьому в справі відсутні матеріали розслідування нещасного випадку.

На день постанови прокурора про перекваліфікацію існував наказ Міністерства освіти і науки від 31.08.2001 № 616 «Про затвердження Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально- виховного процесу в навчальних закладах», який був виданий на виконання Законів України «Про освіту», «Про охорону праці», але ніякого розслідування нещасного випадку в період з 5 по 11 березня 2019 року не було, не складався й обов`язковий акт за формою Н-1, принаймні, позивача з ним не знайомили.

За 9 місяців 2021 року, в ході розгляду справи по суті прокурор спромоглася забезпечити лише одного свідка, та й той «поплив» на перехресному допиті, а всі інші свідки її просто ігнорували, не бажаючи повторно давати неправдиві свідчення, а затягування процесу вона приписала позивачу.

Позивач зазначає, що суддя Овдієнко В. В., тоді ще голова Зміївського районного суду, вів себе по відношенню до позивача «пихато», не давав можливості надати свої докази невинуватості по справі, тричі відхиляв клопотання про відвід прокурора, хоча вони були вмотивовані, а потім, незважаючи на всю надуманість клопотання прокурора та в інтересах Балаклійської поліції виніс злочинну ухвалу про позбавлення позивача волі. Взагалі, і слідство, і кримінальне провадження мало стикується з Конституцією України та Кримінальним процесуальним кодексом і все це нагадує сюжет роману «Процес» Франца Кафки.

Вважає, що його арешт є сумісним корупційним витвором Балаклійської поліції, Балаклійської прокуратури та Зміївського районного суду, а мета, крім можливого особистого збагачення, - принизити позивача та помститися: з боку Балаклійської поліції - за розвінчування їх корупційних дій; з боку прокурора - за відмову прийняти обвинувальний акт, за два повернення їй обвинувального акту Балаклійським районним судом, п`ять його клопотань про її відвід, відмову від проведення допиту свідків у режимі відео конференції (щоб вони й далі давали свідчення під тиском), небажання взяти чужу провину на себе; з боку судді - за його спротив проти його методів правосуддя та спроби пришвидшити розгляд справи.

Також позивач вказує, що в інтересах прокурора, суддею Овдієнком В.В. були порушені пункти 5.2 і 5.3 «Бангалорських принципів поведінки суддів».

У зв`язку з незаконними діями працівників Балаклійської поліції, Балаклійської прокуратури та Зміївського районного суду позивач вважає, що був позбавлений конституційних прав згідно ст. ст. 3, 15, 28, 29, 33, 55, 56 і 62 Конституції України. Перебування в місцях позбавлення волі призвело до приниження позивача, як Людини, порушення нормальних життєвих зав`язків, моральних страждань родичів, погіршення здоров`я через нелюдські умови тримання під вартою. Крім того, позивача змусили пройти принизливу процедуру фотографування та зняття відбитків пальців, як справжнього злочинця. Незаконною й неадекватною в умовах військового стану ухвалою Зміївського районного суду, а також злочинними діями праовохоронних органів - Балаклійської поліції та Балаклійського відділу прокуратури - позивачу завдано моральної шкоди, пов`язаної з наклепами та припущеннями, незаконним арештом та позбавленням волі, яку він оцінює сумою в розмірі 53680 грн.

Оскільки адвокат Міщенко фактично самоусунулась від його захисту, цим зайнявся адвокат Мазницький М.М., який допоміг 12 вересня 2023 року скласти апеляційну скаргу в слідчому ізоляторі, 15 вересня 2023 року оформлював документи в територіальному управлінні Державної судової адміністрації у Харківській області для звільнення його під внесену заставу, потім прибув до ДУ «Харківський слідчій ізолятор», де позивача незаконно утримували, і документально оформив його визволення. Також, він захищав позивача двічі в апеляційному суді - 23 жовтня та 15 листопада 2023 року, тому суму витрат на професійну правову допомогу згідно доданих пояснювальних документів на 29 листах складає 16750 грн.

Головою Зміївського районного суду Харківської області ОСОБА_5 надані письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (постанова ВП ВС від 27 березня 2019 року, справа № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18), № у реєстрі 81139265. Також зазначено, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України і відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Судом до участі у справі залучено у якості співвідповідача Державну казначейську службу України.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 05 серпня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючисьз вказанимрішенням судупершої інстанції,06 вересня 2024 року та 10 вересня 2024року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16750,00 грн.

Вказав, що безпідставне притягнення його до кримінальної відповідальності, спричинила йому моральну шкоду, яку він оцінив, враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини, у розмірі 53680,00 грн. Та в суді були додатково понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16750,00 грн.

Зазначив, що згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та ухвалою апеляційного суду був визнаний факт незаконного взяття і тримання під вартою доведений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_6 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зазначив, що отже ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.11.2023 по справі №610/15/20, було встановлено факт незаконного взяття і тримання під вартою ОСОБА_6 .

Відзив на скаргу не надійшов.

Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційніх скарг вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, недоведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підставивідповідальності зазавдану шкодупередбачені статтею1167ЦК України,відповідно доякої моральнашкода,завдана фізичнійабо юридичніособі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Статтею 23 ЦК України, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

В роз`ясненнях, що містяться у змісті пунктів 3-5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами), зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що 08.06.2023 Зміївським районним судом Харківської області в ході розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 137 КК України, за клопотанням прокурора Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури оголошений розшук ОСОБА_1 та надано дозвіл на його затримання з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, виконання якого доручено ВП № 1 Ізюмського РУП ГУКНГП в Харківській області, зі строком дії ухвали суду до 08.12.2023. 08.09.2023 обвинувачений ОСОБА_1 був розшуканий та затриманий на підставі ухвали суду від 08.06.2023 і доставлений до суду. Судом 08.09.2023 задовольнити клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу - тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 і до нього застосовано запобіжний захід - тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор" до 06 листопада 2023 року, з визначенням розміру застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 53680,00 грн., яка може бути внесена протягом строку тримання під вартою; у разі внесення застави звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 з під варти та покласти на нього наступні обов`язки: не відлучатися з м. Балаклія Ізюмського району Харківської області без дозволу суду; повідомляти суд про своє фактичне місце проживання та засоби зв`язку; прибувати за кожним викликом до суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон; у разі невиконання обов`язків ОСОБА_1 застава звертається в дохід Державного бюджету України та може бути застосовано інший запобіжний захід.

15.11.2023 Харківським апеляційним судом апеляційні скарги захисника та обвинуваченого задоволені, ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 08 вересня 2023 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 скасовано, клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Згідно наданої довідки про звільнення Серія ХАР № 00449, ОСОБА_1 перебував під вартою на підставі ухвали Зміївського районного суду Харківської області від 08.09.2023 з 08.09.2023 по 15.09.2023, звідки звільнений з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на підставі ухвали Зміївського районного суду Харківської області по сплаті застави у сумі 53680,00 грн.

За повідомленням ТУ ДСА у Харківській області від 15.09.2023, застава у сумі 53680,00 грн. надійшла на депозитний рахунок за підозрюваного ОСОБА_1 , платником ОСОБА_7 .

Відповідно до позову, ОСОБА_1 зазначає, що 29 листопада заставу йому було повернуто.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 передбачено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяти, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Крім того, в п. 9 вказаної постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд мас .виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12.07.2007).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять розумність та справедливість при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях Тома проти Люксембургу, Калок проти Франції (2000) та Недбала проти Польщі, Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних стражданнях.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 686/3471/17, від 11.12.2018 у справі № 607/10827/1 6-ц, від 14.01.2019 у справі № 686/5801/17, від 24.01.2019 у справі № 137/49/17, від 19.06.2019 у справі № 206/4148/17- ц, від 21.10.2019 у справі № 641/7804/15-ц.

Правовою підставою для відмови у задоволенні його позову стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.

З матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа Зміївським районним судом Харківської області не розглянута та не прийнято рішення по суті то позивач не позбавлений права діяти в процесуальний спосіб в рамках даного провадження. В ході розгляду справи були досліджені всі докази надані учасниками судового розгляду, судом не було встановлено порушень діючого законодавства з боку відповідачів, тому відсутні підстави для задоволення даного позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.

Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність достатніх правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди.

Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19, від19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21.

Згідно з частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт протиправних (незаконних) дій відповідачів при застосуванні запобіжного заходу, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідного вироку суду, або постанови про закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав, які є необхідними доказами для підтвердження протиправності дій відповідача, - у справі відсутні (див. з цього приводу аналогічні правові висновки, які були висловлені у постановах ВП ВС від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).

Оскарження позивачем процесуальних рішень органів досудового слідства та суду в порядку кримінального судочинства є механізмом реалізації права на судовий контроль за додержанням прав особи в кримінальному провадженні та скасування таких рішень в судовому порядку не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а задоволення його вимог про визнання потерпілим є достатньою сатисфакцією (див. з цього приводу аналогічні висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 336/5519/18).

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуальногозакону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ятастатті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційних скарг, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційних скарг без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно достатті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положеннястатті 141 ЦПК Українита керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційні скарги залишено без задоволення, тому підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 05 серпня 2024 року, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Повний текст судового рішення складений 23 грудня 2024 року.

Головуючий В.Б.Яцина

Судді О.В.Маміна

Н.П.Пилипчук