Рішення

від 20.12.2024 по справі 308/17039/23

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/17039/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Молдован Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В:

29.09.2023, шляхом надсилання поштовою кореспонденцією, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 у справі №308/277/23 звільнення позивача з посади торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» визнано незаконним і його поновлено судом на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022. Дане рішення залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31.07.2023, відтак, набрало законної сили 31.07.2023.

Питання стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах справи №308/277/23 судом не було вирішено.

При ознайомленні з наказом про поновлення позивач зауважив, що він не містив відповідної вказівки про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому позивач змушений звернутися до суду для вирішення даного питання.

Як вбачається із матеріалів справи №308/277/23, незаконне звільнення відбулося 16.11.2022, а рішення про поновлення ухвалено судом 10.03.2023, отже, період вимушеного прогулу через незаконне звільнення тривав з 17.11.2022 по 10.03.2023, включно.

Зауважує, що оскільки це вже повторне незаконне звільнення, що відбулося відразу після поновлення позивача на роботі на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 05.07.2022 у справі №308/8429/19, то в період з 21.06.2019 по 15.11.2022 позивач знаходився у вимушеному прогулі. Оскільки відповідач на письмове звернення позивача щодо надання інформації про розмір посадового окладу торговельного агента підприємства надіслав письмову відмову, позивач був змушений заявляти клопотання про витребування відповідних доказів у межах іншої цивільної справи №308/16939/22 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в період з 21.06.2019 по 15.11.2022, що знаходиться у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Ухвалою суду від 05.06.2023 у справі №308/16939/22 суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та на виконання даної ухвали ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» надіслало належним чином засвідчені документи, в тому числі й наказ №02 від 03.01.2022 та наказ №320 від 15.09.2022, відповідно до яких посадовий оклад торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 01.01.2022 становив 6700 грн., а з 01.10.2022 - 6900 грн.

Нижченаведені розрахунки середньої заробітної плати здійснені, виходячи з розміру посадового окладу на підставі наказу №02 від 03.01.2022, наказу №320 від 15.09.2022, наданих ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево», та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Незаконному звільненню позивача у листопаді 2022 року передували місяці вересень та жовтень. Отже, посадовий оклад у вересні становив 6700 грн., а у жовтні - 6900 грн. Водночас у вересні та жовтні 2022 року було 43 робочі дні. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу на кількість місяців розрахункового періоду, проте, в даному випадку, оскільки в жовтні 2022 року відбулося підвищення посадового окладу і, відповідно, розмір посадових окладів у вересні та жовтні відрізняються, то шляхом додавання: 6700 + 6900 = 13600 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 13600 : 43 = 316,30 грн. Кількість днів вимушеного прогулу за період з 17.11.2022 по 10.03.2023, включно, складає 82 робочих днів (2022 рік: листопад - 10, грудень - 22; 2023 рік: січень - 22, лютий - 20, березень - 8). 316,30 x 82 = 25936,60 грн. На підставі здійснених розрахунків відповідач за час вимушеного прогулу з 17.11.2022 по 10.03.2023, включно, має сплатити позивачу 25936,60 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі позивач зазначає, що хоча рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/277/23 було ухвалено 10.03.2023 (набрало законної сили 31.07.2023) та підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися, проте відповідачем це було проігноровано. Тому позивач був змушений звернутися 17.08.2023 із заявою до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області для отримання виконавчого листа. 02.09.2023 позивач отримав лист за вих. №37 від 31.08.2023, яким відповідач висловлював занепокоєння щодо відсутності останнього на робочому місці, хоча про існування наказу про поновлення позивач не був обізнаний і навіть в даному листі була відсутня будь-яка інформація про цей наказ. Тільки після отримання відповідачем відповіді позивача на даний лист поштовим відправленням 8960013066569 позивачем отримано 07.09.2023 о 19-й год. наказ №123-К від 10.03.2023 про поновлення на роботі. Цим же листом було отримано «Повідомлення щодо наказу про поновлення на роботі та про необхідність негайно з`явитися на робоче місце для виконання робочих обов`язків» від 04.09.2023.

Вказує, що вищевказаним листом директор підприємства Яковенко О.В. також повідомив позивача, що законом не передбачено обов`язку підприємства доводити до відома працівника інформацію про видання наказу про поновлення на роботі. Проте усталена практика Верховного Суду вказує на протилежне (постанови від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, від 16 листопада 2022 року у справі №709/1465/19, від 27 березня 2023 року у справі №297/377/18, від 30 травня 2023 року у справі №297/1013/22).

08.09.2023 о 10-й год. позивач у супроводі працівників патрульної поліції прибув на підприємство, проте, на територію його не пустили. До нього вийшла співзасновниця ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» ОСОБА_3 , яка одночасно є і головним бухгалтером підприємства, та на прохання працівника внести відповідний запис про поновлення до його трудової книжки повідомила, що не може відразу цього зробити. Вона забрала трудову книжку і в присутності працівників патрульної поліції пообіцяла надіслати її поштою, проте, станом на день подання даної позовної заяви трудова книжка все ще не повернута позивачу. В цей же день позивачем було подано заяву на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6-ти років у зв`язку із потребою дитини в домашньому догляді. Все це зафіксовано на бодікамери працівників патрульної поліції. Позивач витребував відповідний запис заявою від 15.09.2023, у відповідь на яку 28.09.2023 від Управління патрульної поліції в Закарпатській області позивачем був отриманий лист №К-624/41/15/01-2024 з додатком на 1 СD-диску.

Наголошує, що очевидним є те, що, дізнавшись про існування наказу №123-К від 10.03.2023 про поновлення на роботі 07.09.2023 о 19-й год. позивач отримав реальну можливість виконувати свої попередні обов`язки тільки з 08.09.2023, хоча навіть в цей день його не пустили на територію підприємства. Проте, оскільки позивачем було подано заяву на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6-ти років у зв`язку із потребою дитини в домашньому догляді, а Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2021 року у справі №487/8206/18 зазначила, що даний вид відпусток надається в обов`язковому порядку, незалежно від бажання керівника, то з 08.09.2023 позивач вважається таким, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6-ти років.

Отже, за твердженням позивача, не викликає сумніву той факт, що саме небажання відповідача повідомити позивача про видання ним наказу №123-К від 10.03.2023 і спричинило затримку фактичного виконання рішення суду.

Рішення суду про поновлення було ухвалено 10.03.2023, а працівника було ознайомлено з відповідним наказом 07.09.2023, тобто, саме в цей день відбулося фактичне виконання рішення суду (аналогічний висновок зроблено і у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №461/7423/21). Отже, період затримки виконання рішення суду складає 129 робочих днів (березень - 15, квітень - 20, травень - 23, червень - 22, липень - 21, серпень - 23, вересень - 5). Середньоденна заробітна плата становить 316,30 грн. Виходячи з цих даних: 316,30 x 129 = 40802,70 грн. Відповідач за час затримки виконання рішення суду з 11.03.2023 по 07.09.2023, включно, повинен сплатити позивачу 40802,70 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд: стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.2022 по 10.03.2023, включно, в сумі 25936,60 грн.; стягнути з ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 11.03.2023 по 07.09.2023, включно, в сумі 40802,70 грн.; допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 головуючою суддею було визначено Лемак О.В.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.10.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

06.11.2023 від представника відповідача ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» - Степанюк О.А. до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

У поданому відзиві представник відповідача зазначає, що у рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 у справі №308/277/23 було вказано, що в частині поновлення на роботі воно підлягало негайному виконанню. Враховуючи вказане, ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» винесло наказ №123-К від 10.03.2023, яким поновило ОСОБА_1 на посаді торговельного агента з 16.11.2022 на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/277/23 від 10.03.2023. Крім того, в п. 2 наказу № 123-К від 10.03.2023 було зазначено, що у зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі з 16.11.2022 на основі ст. 2, 25 Закону про відпустки та ч. 6 ст. 179 КЗпП України було наказано вважати ОСОБА_1 таким, що на підставі заяви від 15.11.2022 перебуває v відпустці без збереження заробітної плати з 16.11.2022 до 30.08.2023 по догляду за дитиною, яка має потребу у домашньому догляді на основі довідки №4/83 від 30.08.2022, виданої Ужгородською міською дитячою клінічною лікарнею.

Вказує, що у своїй діяльності ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» керується виключно Конституцією, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Частиною 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено процедуру виконання рішення про поновлення на роботі, зокрема, передбачено, що рішення вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі. Вказана редакція ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» набула чинності згідно з із Законом №1217-ІХ від 05.02.2021 і до цього часу змінена не була. Діюче законодавство не визначає інших обов`язкових дій роботодавця щодо поновлення на роботі працівника, зокрема, не передбачає, що рішення суду про поновлення вважається виконаним з моменту вручення працівнику наказу про поновлення. Враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» не зобов`язане робити те, що не передбачено законодавством України. Звертає увагу на той факт, що позовна заява також не містить посилання на норму закону або підзаконного акту, який би порушило ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево», не надіславши позивачу копію наказу від 10.03.2023, тим більше в період, коли цей працівник офіційно перебував у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною. Вважає, що постанови Верховного Суду не є джерелом права в Україні, в тому числі Верховний Суд не наділений правом тлумачити закони України та може їх лише застосовувати при розгляді конкретних справ.

ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» не створювало для ОСОБА_1 жодних перешкод у доступі до роботи і для реалізації його можливості перебувати у неоплачуваній відпустці по догляду за дитиною.

Розраховуючи для суду суми своїх втрат по заробітній платі позивач умисно приховав від суду ту обставину, що в період з 16.11.2022 за його власним бажанням - ОСОБА_1 перебував і до цього часу перебуває у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.

Представник відповідача наголошує, що у даному випадку суду важливо встановити, яку саме заробітну плату втратив або не отримав або збирався отримати ОСОБА_1 у період з 16.11.2022 по 30.08.2023, якщо він за власним бажанням перебував і мав потребу у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.

Щодо обставин перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати представник відповідача зазначає, що 16.11.2022 ОСОБА_1 особисто подав до ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» заяву від 15.11.2022 про надання йому відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати та надав довідку №4/83 від 30.08.2022 про потребу його дитини у домашньому нагляді до 30.08.2023.

Крім того, під час оскарження наказу №387-К від 16.11.2022 «Про внесення змін до наказу №248-К від 20.06.2019» у іншій цивільній справі №308/277/23, у своїй позовній заяві ОСОБА_1 спеціально наполягав на тому, що він автоматично перебуває з 16.11.2022 у відпустці по догляду за дитиною, оскільки подав відповідну заяву від 15.11.2022 та довідку №4/83 від 30.08.2022, тобто виконав всі необхідні умови для отримання такої відпустки.

Як підтвердила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №487/8206/18, діюче законодавство не передбачає, що видача роботодавцем наказу про надання відпустки або вручення працівнику копії даного наказу є обов`язковими умовами для отримання такої відпустки працівником. В даному випадку важливими юридичними фактами для отримання такої відпустки є обов`язкове виконання трьох умов: заява працівника; медичний висновок про хворобу дитини; повідомлення працівником роботодавця про своє бажання отримати таку відпустку. Всі три умови були дотримані ОСОБА_1 для отримання відпуски з 16.11.2022, що було взято до уваги відповідачем.

Звертає увагу на той факт, що ОСОБА_1 не відкликав свою заяву від 15.11.2022 по наданню йому відпустки та жодним чином не інформував відповідача про своє бажання перервати відпустку або вийти на роботу. І лише під час підготовки позовної заяви у даній справі ОСОБА_1 вирішив «заднім числом» змінити свій підхід до своєї заяви від 15.11.2022 та почав заперечувати своє перебування у відпустці за власним бажанням в період з 16.11.2022 без збереження заробітної плати. Більше того, у 2023 році ОСОБА_1 продовжив свою відпустку та надав до відповідача нову заяву від 08.09.2023, в якій знову попросив надати йому відпустку без збереження заробітної плати з 08.09.2023 до 30.08.2024 по догляду за дитиною, яка має потребу у домашньому догляді на основі довідки №3/88 від 22.08.2023, виданої Ужгородською міською дитячою клінічною лікарнею. До відзиву додаються засвідчені копії заяви від 08.09.2023 та довідки №3/88 від 22.08.2023. Згідно із заявою ОСОБА_1 від 08.09.2023 видано наказ №344-К від 08.09.2023 про надання йому нової відпустки без збереження заробітної плати. Додатковим підтвердженням того, що ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» обґрунтовано вважало позивача таким, що перебуває у відпустці з 16.11.2022 до 30.08.2023, є також лист відповідача №37 від 31.08.2023, в якому підприємство підтвердило факт відпустки і висловило занепокоєння відсутністю позивача на робочому місці після закінчення відпустки 30.08.2023.

Щодо безпідставності позовної вимоги по стягненню середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення представник відповідача вказує, що ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» винесло наказ №123-К від 10.03.2023, яким поновило ОСОБА_1 на посаді торговельного агента з 16.11.2022 на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 у справі №308/277/23. Таким чином, відповідач повністю виконав вимоги ст. 65 Закону «Про виконавче провадження», якою спеціально передбачено, що рішення вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі. Натомість, позовна вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час нібито затримки виконання судового рішення базуються виключно на даті отримання позивачем копії самого наказу про поновлення на роботі. Проте, норми Кодексу законів про працю не передбачають підстав для стягнення середнього заробітку за час не отримання працівником рішення про його поновлення на роботі.

Щодо пропуску строку позовної давності для звернення до суду представник відповідача наголошує, що позивач дізнався 10.03.2023 про рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 у справі № 308/277/23, оскільки саме в цей день позивач був присутній на проголошенні цього рішення і суд вручив йому під розпис вступну та резолютивну частину даного рішення. Тобто, з 10.03.2023 позивач був достеменно обізнаний про рішення суду щодо його поновлення на роботі, яке підлягало негайному виконанню в цій частині. Для стягнення заробітку за час вимушеного прогулу важливим є сам факт поновлення на роботі на підставі рішення суду, а не факт вручення роботодавцем копії наказу про поновлення працівника. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю (зі змінами, які набрали чинності 19.07.2022 на підставі Закону №2352-ІХ) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Натомість, позовна заява у даній справі подана 03.10.2023, тобто через 6 місяців і 23 дні після того, як ОСОБА_1 отримав рішення 10.03.2023 про поновлення його на роботі. За ці 6 місяців і 23 дні позивач, нібито будучи переконаний у порушенні своїх трудових прав, не вживав жодних заходів для звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, хоча за такий тривалий час у позивача було достатньо часу та можливостей для подання відповідної позовної заяви. Аналогічна ситуація має місце із пропуском позовної давності щодо вимоги про стягнення середнього заробітку нібито за час затримки виконання судового рішення. Позивач стверджує, що нібито вперше дізнався про своє порушене право щодо невчасного поновлення його на роботі 07.09.2023, тобто в день вручення йому наказу про поновлення від 10.03.2023. Одночасно з цим, позивач у позовній заяві детально описує судову практику Верховного Суду та наполягає на тому, що до вручення йому наказу про поновлення його на роботі він нібито не міг приступити до роботи і тому рішення суду не могло вважатися виконаним, що свідчить про порушення його прав як працівника. Тобто, з однієї сторони позивач в період з 10.03.2023 по 07.09.2023 нібито не знав про порушення свого права, бо не отримував копії наказу про поновлення, а з другої сторони - позивач заявляє, що весь цей період страждав від порушеного права, адже не міг приступити до роботи, бо кожен день очікував саме на наказ про поновлення його на роботі. Абсолютно очевидно, що позивач не міг 6 місяців і 23 дні (в період з 10.03.2023 по 07.09.2023) щоденно страждати від порушення його прав відповідачем через не поновлення на роботі і при цьому вперше дізнатися про своє порушене право дише 07.09.2023. Той факт, що позивач отримав копію наказу про поновлення на роботі 07.09.2023 не спростовує того факту, що позивач протягом багатьох місяців вважав своє право порушеним і протягом цього часу цілеспрямовано не звертався до суду. Тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю дає підстави для висновку, що позовна заява ОСОБА_1 із вимогою щодо стягнення середнього заробітку пред`явлена по проходженню трьохмісячного строку для пред`явлення такої позовної вимоги.

В контексті застосування наслідків пропуску строків позовної давності відповідач додатково зазначає, що постановою КМУ від 27 червня 2023 р. №651 було відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Навіть сам факт запровадження карантину не свідчив про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. В будь-якому випадку, три місяці після скасування формального карантину закінчилися 01.10.2023, натомість позовну заяву позивач подав до суду 03.10.2023. Позовна заява не містить жодних пояснень з приводу того, які поважні причини заважали позивачу подати позовну заяву щодо нібито своїх порушених прав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу або за час не отримання ним наказу про поновлення на роботі.

20.11.2023 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якому зазначає, що аргументи відзиву зводяться до помилкового та суб`єктивного трактування відповідачем норм матеріального права та вказують на вибіркове ставлення відповідача до реалізації трудових прав та гарантій, передбачених законодавством. На підставі викладеного, просить задовольнити позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі у повному обсязі.

28.11.2023 від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких, враховуючи доводи відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву, вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу за даним позовом до судового розгляду по суті.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2024 головуючим суддею визначено Бедя В.І. у зв`язку із звільненням з посади судді ОСОБА_4 у відставку.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, при цьому його представник - ОСОБА_2 подала до суду заяву, згідно з якою просить розглянути справу без їх участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримуються та просять задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» у судове засідання не з`явився, при цьому його представник - Степанюк О.А. подала до суду заяву, відповідно до якої проти позовних вимог заперечують у повному обсязі, просять розглянути справи за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31.07.2023, скасовано наказ ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» №387-К від 16.11.2022, поновивши ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022 (а.с. 9).

Як вбачається із змісту судового рішення у справі №308/277/23, питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не вирішувалося.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону №108/95-ВР, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19.

Факт незаконності звільнення позивача відповідачем встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31.07.2023, яким визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з 16.11.2022. Оскільки у справі №308/277/22 не вирішувалося питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим роботодавцем, то за цієї обставини позивач звернувся 29.09.2023 із даним позовом до суду, який подано поштовим відправленням (а.с. 32).

Таким чином, оскільки позивача було незаконно звільнено 16.11.2022, у зв`язку з чим він поновлений на займаній посаді відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 17.11.2022 до 10.03.2023, включно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому, за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 760/2881/19 вказано, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку №100. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата. Абзацом другим пункту 8 вказаного Порядку встановлено, що в разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Визначаючи розмір середньомісячної зарплати позивача у відповідності до вимог Порядку №100, суд виходить з наступного.

Відповідно до наказів відповідача №02 від 03.01.2022 та №320 від 15.09.2022 посадовий оклад торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 01.01.2022 становив 6700 грн., а з 01.10.2022 - 6900 грн. (а.с. 13, 14).

Незаконному звільненню позивача у листопаді 2022 року передували місяці - вересень та жовтень.

Отже, посадовий оклад у вересні становив 6700 грн., а у жовтні - 6900 грн.

У вересні та жовтні 2022 року було 43 робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 13600 (6700 + 6900) / 43 = 316,30 грн.

Кількість днів вимушеного прогулу за період з 17.11.2022 до 10.03.2023, включно, складає 82 робочих днів (2022 рік: листопад - 10, грудень - 22; 2023 рік: січень - 22, лютий - 20, березень - 8).

Відтак, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за період з 17.11.2022 до 10.03.2023, включно, становить 25936,60 грн. (316,30 x 82 = 25936,60).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, суд дійшов наступного висновку.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №308/277/23 ухвалено 10.03.2023, набрало законної сили 31.07.2023, та підлягало негайному виконанню в частині поновлення позивача на роботі.

17.08.2023 позивач звернувся із заявою до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про видачу виконавчого листа у справі №308/277/23 (а.с. 15).

02.09.2023 позивач отримав від ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» лист за вих. №37 від 31.08.2023, у якому відповідач повідомив, що згідно із заявою позивача від 15.11.2022 він просив надати відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 6 років тривалістю з 16.11.2022 по 30.08.2023 (термін дії довідки ЛКК). 31.08.2023 позивача був зобов`язаний з`явитися на робочому місці або повідомити про причини своєї відсутності. Колективний договором ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево», з яким його було ознайомлено при прийняті на роботу, в Додатку 1 «Правила внутрішнього трудового розпорядку», обумовлено режим роботи підприємства, який він порушив, не з`явившись на роботу о 09:00. Також, колективним договором передбачено, що позивач був зобов`язаний повідомити підприємство про причини невиходу на роботу 31.08.2023. Станом на 16:10 год. 31.08.2023 позивач жодним чином не повідомив підприємство про причини своєї відсутності на робочому місці 31.08.2023, в базі Пенсійного фонду відсутня інформація про оформлення ним електронного листка непрацездатності. Для уникнення можливих непорозумінь щодо порушення позивачем трудової дисципліни, відповідач вимагав негайно офіційно повідомити ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» про причини своєї відсутності на робочому місці 31.08.2023 шляхом направлення на електронну адресу yakovenko_sm@upi-m.com з обов`язковим направленням їх на юридичну адресу підприємства наступних документів: письмових пояснень (повідомлення) щодо причини відсутності на робочому місці 31.08.2023 в проміжок часу з 09:00 год. 16:10 год. (оформлених згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»); будь-яких документів, що підтверджують поважність його відсутності (неявки) на робоче місце в проміжок часу з 09:00 год. до 16:10 год. (завірених ним згідно із Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг) (а.с. 17, 18).

У відповідь на зазначений лист позивач повідомив відповідача, що станом на день отримання листа за вих. №37 від 31.08.2023 рішення суду так і не було виконано добровільно, тому 17.08.2023 ним було подано заяву до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області про видачу виконавчого листа для примусового виконання відповідного рішення суду. Проте з наказом про поновлення його по сьогоднішній день не ознайомлено, поштове відправлення 8960013065295, яким було надіслано лист за вих. №37 від 31.08.2023, даного наказу теж не містило. Враховуючи зазначене, до його фактичного поновлення на посаді, в нього відсутній обов`язок надавати будь-які пояснення, а тим більше оригінал довідки ЛКК, яка видається в одному екземплярі. Вважає безпідставним посилання на його заяву від 15.11.2022 про надання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до 6 років та на довідку ЛКК, які відсутні на підприємстві, а, отже, і жодних наказів про надання відпустки на підставі цих документів апріорі не могло бути видано. Припущення про те, що він був зобов`язаний з`явитися на підприємство саме 31.08.2023 є помилковим та не містить під собою жодного законного підґрунтя (а.с. 19, 20).

07.09.2023 позивач поштовим відправленням отримав від відповідача копію наказу №123-К від 10.03.2023 «Про поновлення на роботі» та повідомлення щодо наказу про поновлення на роботі та про необхідність негайно з`явитися на робоче місце для виконання робочих обов`язків від 04.09.2023 (а.с. 21-25).

Згідно з наказом №123-К від 10.03.2023 «Про поновлення на роботі» позивача поновлено на посаді торговельного агента з 16.11.2022 на виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.03.2023 у справі № 308/277/23, яке підлягає негайному виконанню частині поновлення на роботі. У зв`язку з поновленням ОСОБА_1 на роботі 16.11.2022 на основі ст. 2, 25 Закону про відпустки та ч. 6 ст. 179 КЗпП України зважати ОСОБА_1 таким, що на підставі заяви від 15.11.2022 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати з 16.11.2022 30.08.2023 по догляду за дитиною, яка має потребу у домашньому догляді на основі довідки №4/83 від 30.08.2022, виданою Ужгородською міською дитячою клінічною лікарнею.

У наказі №123-К від 10.03.2023 міститься запис, що позивач ознайомлений з цим наказом 07.09.2023 о 19:08 год., з п. 2 не згідний.

У повідомлені щодо наказу про поновлення на роботі та про необхідність негайно з`явитися на робоче місце для виконання робочих обов`язків від 04.09.2023 відповідачем зазначено, що ч. 2 ст. 65 Закону «Про виконавче провадження» передбачено процедуру виконання рішення про поновлення на роботі, зокрема, передбачено, що рішення вважається виконаним з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення працівника на роботі. Інших дій роботодавця щодо поновлення на роботі працівника діюче законодавство України не визначає. Тому, на виконання резолютивної частини рішення суду у справі №308/277/23 від 10.03.2023 в частині негайного поновлення на роботі - ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» винесло наказ №123-К від 10.03.2023 про поновлення позивача на посаді з 16.11.2022 і у зв`язку із цим поновленням було підтверджено його перебування у відпустці по догляду за дитиною до 6 років тривалістю з 16.11.2022 по 30.08.2023 (термін дії довідки ЛКК) на підставі заяви від 15.11.2022. Повідомлено, що станом на 04.09.2023 згідно з кадровою документацією позивач перебуває у трудових відносинах з підприємством, адже поновлений на посаді з 16.11.2022. Крім того, з 16.11.2022 до 30.08.2023 він вважався працівником, який реалізовував гарантоване державною право на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною згідно із заявою від 15.11.2022, тобто перебував у відпустці. Враховуючи вказане, проінформовано, що починаючи з 31.08.2023 позивач зобов`язаний виходити на роботу.

08.09.2023 позивач у супроводі працівників патрульної поліції прибув до ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево», однак на територію товариства його не впустили. Представниця ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» Яковенко С.М. на прохання позивача внести відповідний запис про поновлення до його трудової книжки повідомила, що не може відразу цього зробити, при цьому забрала від позивача трудову книжку і пообіцяла надіслати її поштою. В цей же день, 08.09.2023, позивачем було подано заяву на ім`я директора ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» Яковенка О.В. про отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до шести років у зв`язку із потребою дитини в домашньому догляді з 08.09.2023 до 30.08.2024, яку отримано 08.09.2024 (а.с. 26).

Вищевказані обставини підтверджується дослідженим судом відеозаписом з нагрудної камери працівника патрульної поліції, що міститься на компакт-диску, який надано у відповідь на заяву позивача листом Управління патрульної поліції в Закарпатській області №К-624/41/15/01-2024 від 28.09.2023 (а.с. 27, 28, 31).

З матеріалів справи вбачається, що наказом ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» від 08.09.2023 №344-К торговельному агенту підприємства ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною, що потребує домашнього догляду батька з 08.09.2023 до 30.08.2024, на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.09.2024 та довідки №3-88 від 22.08.2023, виданої Ужгородською міською дитячою клінічною лікарнею (а.с. 60-64).

Таким чином, з 08.09.2023 позивач вважається таким, що перебуває у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до шести років.

Як встановлено судом, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22 ухвалено поновити ОСОБА_1 на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022. Цим же рішенням ухвалено допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Наказ №123-К про поновлення позивача на роботі було винесено відповідачем 10.03.2023, однак ознайомлено з таким наказом 07.09.2023.

Виходячи з наведеного та встановлених у справі обставин, суд вважає, що саме 07.09.2023 відбулося фактичне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №501/4019/21-ц, провадження №61-9103св22).

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).

Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц.

Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Норма статті 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії. Поновлюючи судовим рішенням особу на посаду, суд накладає обов`язок на роботодавця виконати таке рішення без жодних умов чи дій зі сторони працівника.

Таким чином, період затримки виконання рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22 складає 129 робочих днів (березень - 15, квітень - 20, травень - 23, червень - 22, липень - 21, серпень - 23, вересень - 5).

Середньоденна заробітна плата становить 316,30 грн.

Відтак, з відповідача на користь позивач підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 11.03.2023 до 07.09.2023, включно, який становить 40802,70 грн. (316,30 x 129 = 40802,70).

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на дату звернення із цим позовом до суду).

Частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України було доповнено главою XIX «Прикінцеві положення».

Відповідно до пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 нього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дана норма закону не передбачає виконання будь-яких додаткових умов, як, наприклад, подання клопотання про поновлення строку, адже цей строк вважається автоматично продовженим на весь час дії карантину.

Згідно з правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №489/5441/21, відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 233 КЗпП України на час дії карантину продовжуються автоматично, а, відповідно, особа яка звертається до суду поза межами вказаних строків у період карантину не повинна звертатися до суду з відповідним клопотанням про поновлення їй такого строку.

Постановою Кабінет Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивач подав до суду дану позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі засобами поштового зв`язку 29.09.2023, а тому тримісячний строк для звернення до суду у даному випадку не пропущено.

Заперечення відповідача про те, що позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною з 16.11.2022 суд вважає неспроможними, оскільки як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2022 позивач дійсно подавав відповідачу заяву від 15.11.2022 на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до шести років у зв`язку із потребою дитини в домашньому догляді, долучивши до неї копію свідоцтва про народження дитини та оригінал довідки ЛКК від 30.08.2022 №4/83 (а.с. 64-66).

Однак, відповідно до повідомлення відповідача від 23.11.2024 позивачу було повідомлено, що він на підставі наказу №387-К від 16.11.2022 на момент отримання його заяви про надання відпустки за свій рахунок не перебував у трудових відносинах з підприємством, у зв`язку з чим наведені документи (заява, копія свідоцтва про народження та медична довідка) повернуті йому без розгляду (а.с. 81, 82).

Разом з тим, при зверненні 05.01.2023 позивача до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу №387-К від 16.11.2022, поновлення на посаді торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» з 16.11.2022, ним одночасно було заявлено вимогу про зобов`язання ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» в особі директора Яковенко О.В. видати наказ про перебування торговельного агента ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до 6 років у зв`язку із потребою дитини в домашньому догляді з 16.11.2022 року на підставі його заяви від 15.11.2022.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10.03.2023 у справі №308/277/22, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 31.07.2023, у задоволенні зазначеної вимоги було відмовлено та констатовано, що за обставинами справи така заява позивача роботодавцем не була розглянута, останній вважав, що на момент подання такої заяви не перебував з ОСОБА_1 в трудових відносинах, відповідно у задоволенні такої заяви ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» відмовлено не було. До того ж позивач обрав неналежний спосіб захисту, реальним і вірним способом захисту порушеного права позивача було б зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву, оскільки у спірних правовідносинах суд не вправі зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 відпустку для догляду за дитиною, так як суд не може своїм рішенням підміняти орган, на який законом покладено обов`язок прийняття такого наказу.

Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву, суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Матеріали справи не містять доказів об`єктивної неможливості додержання ТОВ «Укрпромінвест-Мукачево» вимог закону щодо своєчасного поновлення порушених трудових прав працівника, або щодо наявності реальних перешкод, які б унеможливлювали виконання роботодавцем такого свого обов`язку.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази як в підтвердження позовних вимог, так і в їх заперечення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За таких обставин, слід допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 6800 грн. ((6700 + 6900) = 13600 / 2 = 6800).

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

Керуючись статями 2, 4, 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 254, 355, 430 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі - задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.11.2022 до 10.03.2023, включно, у сумі 25936 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість) гривень 60 коп., з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків і зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 11.03.2023 до 07.09.2023, включно, у сумі 40802 (сорок тисяч вісімсот дві) гривні 70 коп., з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків і зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 суми середньомісячної заробітної плати у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень, з обов`язковим перерахуванням до державного бюджету сум податків і зборів, нарахованих з даної суми у розмірах та порядку, встановлених чинним законодавством.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвест-Мукачево», код ЄДРПОУ 22080910, місцезнаходження: урочище Няроші, 7, с. Кольчино, Мукачівський район, Закарпатська область.

Дата складення повного судового рішення - 20 грудня 2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В.І. Бедьо