Постанова

від 12.12.2024 по справі 456/254/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/254/22 Головуючий у 1 інстанції: Микитина В.Я.

Провадження № 22-ц/811/1963/23 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м.Львів

Справа № 456/254/22

Провадження № 22ц/811/1600/23

Провадження № 22ц/811/1963/23

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційні скарги Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 2 червня 2023 року, ухвалені у м. Стрию у складі судді Микитина В.Я. у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якої є ОСОБА_4 , до Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син», про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, усунення перешкод у здійсненні права користування земельними ділянками, -

встановив:

17 січня 2022 року ОСОБА_3 звернулась до ПП «Приватна агрофірма«Батько іСин» з позовом,уякому просить визнати недійсними договори оренди землі б/н, укладені 1 лютого 2019 року між нею та відповідачем, предметом яких є земельні ділянки площею: 0,6931 га, 0,6225 га та 0,4134 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастрові номери: 4625380800:05:000:0583, 4625380800:06:000:0603 та 4625380800:07:000:0871; усунути ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» їй (позивачу) перешкоди у здійсненні права користування зазначеними земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона ( ОСОБА_3 ) є власником вказаних земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначає, що на початку 2019 року між ними (сторонами) велися перемовини щодо укладення договорів оренди вказаних земельних ділянок. З цією метою в розпорядження відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» нею ( ОСОБА_3 ) надані у копіях правовстановлюючі документи на вказані земельні ділянки для підготовки проектів відповідних договорів, проте їх умови так і не були узгоджені сторонами, а тому далі цієї стадії при укладенні відповідних договорів сторони не дійшли, у зв`язку з чим вона (позивач) вважала пролонгованими договори оренди вказаних земельних ділянок, укладених з попереднім орендарем. На початку 2021 року їй стало відомо про існування між нею та відповідачем ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» договорів оренди належних їй земельних ділянок б/н від 1 лютого 2019 року. Стверджувала, що 1 лютого 2019 року вона ( ОСОБА_3 ) не підписувала жодних договорів оренди землі б/н та актів приймання-передачі об`єктів оренди (земельних ділянок), у зв`язку з чим ці договори оренди землі недійсними. Просила позов задовольнити.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року позов задоволено частково. Усунуто ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування належними їй на праві власності земельними ділянками площею 0,6931 га кадастровий номер: 4625380800:05:000:0583, площею 0,6225 кадастровий номер: 4625380800:06:000:0603 та площею 0,4134 га кадастровий номер: 4625380800:07:000:0871, із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованими на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, шляхом зобов`язання ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» їх повернути. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

1 травня 2023 року позивач скерувала до суду заяву про ухвалення у цій справі додаткового рішення, у якій просила стягнути з відповідача на її (позивача) користь 14338, 80 грн. судових витрат, пов`язаних із проведенням судової почеркознавчої експертизи, а також 54 880 грн. судових витрат, пов`язаних із отриманням професійної правничої допомоги, всього: 69218, 80 грн. В обґрунтування цієї заяви посилалася на те, що в ході розгляду судом цієї справи представництво ОСОБА_3 здійснював адвокат Колошкін І.А. згідно договору про надання правничої допомоги від 2 січня 2022 року та додатку № 1 до цього договору від 2 січня 2022 року. Вказує, що адвокатом виконані умови цього договору. Зазначає, що вона (позивач) протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення у справі, а саме 29 квітня 2023 року, здійснила оплату послуг адвоката в обумовленому розмірі - 54 880 грн. Також, 22 лютого 2023 року вона ( ОСОБА_3 ) здійснила оплату вартості виконання експертизи у цій справі у розмірі 14338, 80 грн.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 2 червня 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_3 . Стягнуто з відповідача на користь позивача 21809, 40 грн. на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, (витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішення суду оскаржує ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син». Вважає рішення незаконними та необґрунтованими, такими, що винесені з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Вказує, що вимоги позивача в частині визнання недійсними договорів оренди землі не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням ОСОБА_3 неефективного способу захисту, оскільки єдиним ефективним у цьому випадку способом захисту її порушеного права як власника земельних ділянок є усунення перешкод у користуванні такими, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про їх повернення. Вказує, що усунення перешкод у користуванні земельними ділянками є негаторним позовом, відповідно до змісту якого власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а однією з умов пред`явлення негаторного позову є відсутність між сторонами договірних відносин, наявність яких виключає можливість застосування зазначеного способу захисту. Вказує, що користування ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» належними ОСОБА_3 земельними ділянками площею 0,6931 га, площею 0,6225 га та площею 0,4134 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованими на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастрові номери: 4625380800:05:000:0583, 4625380800:06:000:0603 та 4625380800:07:000:0871, здійснюється на підставі договорів оренди землі б/н, укладених сторонами 1 лютого 2019 року, які не визнані у встановленому порядку недійсними/нікчемними, а також не встановлена їх неукладеність. Ці договори виконуються сторонами, а, отже, дії сторін у цих договорах свідчать про те, що вони фактично були вчиненими/укладеними. Стверджує, що виконання сторонами цих договорів, у тому числі й здійснення відповідачем орендної плати за користування земельними ділянками, стверджується рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2021 року у цивільній справі № 456/1863/21 за позовом ОСОБА_3 до ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про розірвання договорів оренди землі. Таке рішення набрало законної сили 29 листопада 2021 року.

У апеляційній скарзі на додаткове рішення суду відповідач просить це рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Вказує, що позивачем не подано суду у встановленому порядку при зверненні у суд із позовною заявою попереднього розрахунку суми судових витрат, які вона очікувала понести. Стверджує, що сторонами договору про надання правничої допомоги від 2 січня 2022 року та додатку № 1 до вказаного договору від 2 січня 2022 року, всупереч положенням ст. 137 ЦПК України, не вказано розміру або порядку обчислення адвокатського гонорару, що не дає можливості пересвідчитися у домовленості цих сторін щодо розміру адвокатського гонорару та, відповідно, наявності достатніх підстав для стягнення такого розміру витрат на професійну правничу допомогу з відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син». Зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із складністю цієї справи та виконаними адвокатом Колошкіним І.А. роботами, затраченим ним для цього часом та реальністю наданих послуг. Крім того, позивачем всупереч ст.ст. 77-80 ЦПК України, до заяви про ухвалення додаткового рішення не долучено належних й допустимих доказів на підтвердження здійснення відповідної оплати вартості виконаної у цій справі судової почеркознавчої експертизи, а тому відсутні правові підстави для стягнення вказаних витрат з відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг; колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що земельні ділянки є об`єктами оренди згідно договорів оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року, укладених строком на 15 років, сторонами у котрих є позивачка ОСОБА_3 (орендодавиця) та відповідач ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» (орендар). Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 8 317 грн. 20 коп., 7 470 грн. 4 960 грн. 80 коп. відповідно (пункти 5 договорів). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки а рік, у тому числі 998 грн. 06 коп., 896 грн. 40 коп. та 595 грн. 29 коп. відповідно, в грошовій формі або а натуральній формі (продукцією, вирощеною орендарем). У випадку, якщо орендна плата вноситься у натуральній формі, ціна продукції встановлюється на рівні ціни, за якою орендар продає аналогічну продукцію третім особам (пункти 8 договорів). Орендна плата вноситься в такі строки: щороку до 30 грудня за весь рік оренди земельної ділянки (пункти 10 договорів). На виконання зазначених договорів складені акти приймання-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки) від 1 лютого 2019 року. Крім того, за відповідачем ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» на підставі вказаних договорів 12 серпня 2019 року було зареєстровано право оренди, що стверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, індексні номери: 177205053, 177205863 та 177200018, номери записів про інше речове право: 32787217, 32787317 та 32786618.

Згідно висновку судового експерта Сапіги М.І. № 271-Е, виконаного 14 березня 2023 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цій справі, підписи від імені ОСОБА_3 , котрі знаходяться у графі «Орендодавець» під низом друкованого тексту «Громадянин ОСОБА_3 » у: - договорі оренди землі б/н, укладеному 1 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та приватним ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син», предметом котрого є земельна ділянка площею 0,6931 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:05:000:0583; - в акті приймання-передачі об`єкту оренди (земельної ділянки), складеному на виконання укладеного 1 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» договору оренди землі б/н, предметом котрого є земельна ділянка площею 0,6931 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:05:000:0583, котрий знаходиться у графі «Орендодавець»; - у договорі оренди землі б/н, укладеному 1 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син», предметом котрого є земельна ділянка площею 0,6225 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0603; - в акті приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), складеному на виконання укладеного 1 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» договору оренди землі б/н, предметом котрого є земельна ділянка площею 0,6225 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0603; - у договорі оренди землі б/н, укладеному 01.02.2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син», предметом котрого є земельна ділянка площею 0,4134 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:07:000:0871; - в акті приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), складеному на виконання укладеного 1 лютого 2019 року між ОСОБА_3 та ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» договору оренди землі б/н, предметом котрого є земельна ділянка площею 0,4134 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, кадастровий номер: 4625380800:07:000:0871, - виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, ухваленого 20 жовтня 2021 року у цивільній справі № 456/1863/21 (провадження №2/456/867/2021) за позовом ОСОБА_3 до ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про розірвання договорів оренди землі, котре 29 листопада 2021 року набрало законної сили, а також із змісту відповідної позовної заяви про розірвання договорів оренди землі, пред`явлені у вказаній справі вимоги були обґрунтовані, з-поміж іншого, також й непогодженням станом на 1 лютого 2019 року сторонами названих договорів усіх їх істотних умов та не надання позивачкою ОСОБА_3 без такого погодження відповідної згоди на їх укладення, відсутністю в сторін названих договорів належного волевиявлення, як і невиконанням/неналежним виконанням умов названих договорів, а саме систематичним нездійсненням відповідачем орендної плати орендодавцеві. За результатами розгляду вказаної справи у задоволенні позовних вимог було відмовлено за їх недоведеністю. При цьому, позивач ОСОБА_3 як на обґрунтування посилалася також й на те, що у відповідній відомості відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про отримання орендної плати, як і власне у вказаних договорах оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року та актах приймання-передачі об`єктів оренди від 1 лютого 2019 року, підпис виконаний не нею, а іншою особою, проте ця обставина тоді залишилася судом не перевіреною із застосуванням спеціальних знань у спосіб проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки призначення такої експертизи виходило за межі доказування у справі за пред`явленими позовними вимогами цивільного характеру, а саме про розірвання договорів оренди землі.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що договори оренди землі б/н від 1 лютого 2019 року позивачка ОСОБА_3 не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо названих правочинів не було, істотних умов цих правочинів вона не погоджувала,що, з-поміж іншого, суперечить основним засадам укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності, визначених Законом України «Про оренду землі», котрий у даному випадку є спеціальним, та згідно з котрим укладення таких договорів здійснюється виключно за згодою орендодавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої нстанції з врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, наведеним у ст. 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі за номером 145/2047/16-ц зроблено правовий висновок про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21) зроблено правовий висновок про те, що у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).

Суд першоїінстанції врахуваввисновки описанівище висновки Верховного Суду та прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання правочинів недійсними з підстав обрання позивачем ОСОБА_3 неефективного способу захисту у наведеній частині.

Статті 77,78,79 ЦПК Українивизначають вимоги щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20).

Суд першої інстанції вірно врахував висновок експерта та дійшов правильного висновку про задоволення позовної вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні права користування спірними земельними ділянками шляхом зобов`язання їх повернути, оскільки має місце не підписання позивачем правочинів оренди та не надання нею згоди на укладення таких.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування рішення суду не встановлені.

Колегія суддів не приймає до уваги додаткові пояснення представника відповідача від 11 грудня 2024 року, що належним способом захисту прав позивача належить вважати визнання судом відсутності у відповідача права оренди, оскільки апеляційна скарга таких доводів не містить.

В частині апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить із наступного.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Учасники справи мають право користуватися професійною правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст. 15 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-6 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Зурахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання всіх заяв та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, з урахуванням заперечень відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення заяви ОСОБА_3 та стягнення 21809,40 грн. на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи (витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що є обґрунтованими та не суперечить передбаченому законом порядку розподілу судових витрат.

Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 26 квітня 2023 року та додаткове рішення цього суду від 2 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий -

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк