Ухвала

від 23.12.2024 по справі 240/8395/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

23 грудня 2024 року м. Житомир

справа № 240/8395/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про відстрочити виконання рішення, -

встановив:

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Липа В.А.) від 03.05.2024 у справі №240/8395/23, яке згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2024 залишено без змін, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково:

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за жовтень 2022 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі в бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів) або забезпеченні здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території України, за жовтень 2022 року. У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).

04 грудня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 через систему "Електронний суд" звернулася із заявою (за вх. №66979/24) про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.05.2023 у справі №240/8395/23.

В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що не може належно виконати рішення суду від 03.05.2023 у справі №240/8395/23 у зв`язку з відсутністю додаткового фінансування та просить відстрочити виконання рішення.

У зв`язку із призовом судді Липи В.А. на військову службу та у відповідності до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року №30 (із змінами та доповненнями), розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2024, призначено повторний авторозподіл справ, зокрема, даної адміністративної справи та її заяви.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2024 головуючим суддею для розгляду даної адміністративної справи визначено суддю Горовенко А.В.

Заяву призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання 18.12.2024 позивач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник позивача 16.12.2024 надіслав до суду заяву (за вх.№69495/24), у якій просить відмовити відповідачу (боржнику), у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду.

Заявник - Військова частина НОМЕР_1 , у судове засідання 18.12.2024 свого уповноваженого представника до суду не направила, у заяві про відстрочку виконання рішення суду заявник вказує про розгляд заяви без участі його представника.

Зважаючи на відсутність сторін і їх представників, та наявність у суду достатніх доказів про їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву про відстрочення виконання рішення суду у порядку письмового провадження.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд розглянувши подану заяву, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, зазначає наступне.

За приписами статті 129 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII та ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Аналогічна норма закріплена в ст. 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 зазначив, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Відповідно до положень статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити виконання рішення. Питання про відстрочення судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Підставою для відстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови. При відстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів, передбачених статтею 151 цього Кодексу.

Таким чином, процесуальне законодавство визначає підстави та порядок відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного виконання такого.

При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

Норми процесуального закону не містять конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання. Для розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу).

При цьому, питання розстрочення або відстрочення постанови суду знаходяться в площинні процесуального права.

В частині правової оцінки наведених заявником доводів, суд повинен дослідити питання про те, чи достатньо таких для прийняття рішення про відстрочення виконання судового рішення.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.

У постанові від 06.12.2019 по справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяви щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 по справі №819/150/17).

Заявник, мотивуючи заяву про відстрочення виконання рішення суду вказує, що не ухиляється від виконання рішення суду, однак, у зв`язку з відсутністю фінансування не має можливості виконати рішення суду в повному обсязі.

Однак, суд вважає, що фінансове становище не є винятковим випадком, що давало би суду правові підстави для відстрочення виконання рішення.

У ході розгляду заяви заявником не доведене існування передбачених ст.378 Кодексу адміністративного судочинства України виняткових обставин, які ускладнюють можливість виконання судового рішення.

Суд зауважує, що заявник (боржник) не просить здійснити розстрочення виконання рішення суду шляхом часткової (поступової) сплати платежів, а просить відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду строком на один рік, при цьому не вказує чітких підстав можливості виконання рішення суду після спливу терміну відстрочення.

Також заявником не надано належних пояснень того, яким чином відстрочення судом виконання судового рішення сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів вживає заявник для виконання вказаного рішення суду в якомога коротші строки.

Відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано заявку-розрахунок вищому командуванню для виділення коштів.

Однак, вказаний доказ не звільняє відповідача від обов`язку виплатити нараховані суми, навіть якщо такий обумовлений вчиненням дій іншими суб`єктами. Суд у рішенні зобов`язав відповідача не тільки нарахувати спірні суми, а й виплатити їх, тому, на переконання суду, заява відповідача про відстрочення виконання рішення позбавляє позивача права на отримання таких коштів.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вишукувати заходів для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.

У Рішенні від 27.11.2008 по справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1,3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі №1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Згідно з частиною першою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Частиною третьою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання відповідачем судового зобов`язання в частині виплати коштів через відсутність у нього відповідних бюджетних призначень в розумінні ч.3 ст.378 КАС України не свідчить про неможливість виконання судового рішення та не може бути вагомою причиною для відстрочення чи розстрочення його виконання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про відстрочення виконання рішення суду у справі №240/8395/23.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 294, 295, 297, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

ухвалив:

1. У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 03.05.24 в адміністративній справі №240/8395/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про відстрочити виконання рішення, - відмовити.

2. Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко