Рішення

від 23.12.2024 по справі 300/7863/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" грудня 2024 р. справа № 300/7863/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє Денега Давид Михайлович до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 16 Регіональна військово-лікарська комісія про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Денега Давид Михайлович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 16 Регіональна військово-лікарська комісія про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 15.07.2024 за №4663 зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 направити солдата ОСОБА_1 у військово-лікарську комісію за територіальним принципом зі службовою та медичною характеристиками, усіма наявними медичними документами для визначення ступеня придатності до військової служби. Проте, всупереч вказаному рішенню, відповідач не вчинив жодних дій щодо направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та просить зобов`язати відповідача направити його у військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби та проінформувати 16 Регіональну військово-лікарську комісію про результати медичного огляду солдата ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

29.10.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких вказує на, то направлення військовослужбовців на проходження військово-лікарської комісії, є правом, а не обов`язком командира відповідної військової частини. Просив в задоволенні позову відмовити.

25.11.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих мотивів, що на даний час позивач відсутній на службі та вважається таким, що самовільно залишив місце несення служби, місце його знаходження невідоме. Зазначене вказує на те, що ним не було допущено протиправної бездіяльності та, як наслідок, унеможливлює прийняття рішення про його направлення у військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

20.12.2024 від представника позивача надійшли додаткові письмові пояснення.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.

Солдат ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.26).

Згідно довідки військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.10.2023 за №35/16/6853 солдат запасу ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби (а.с.7).

На вказану довідку, представником позивача подано до 16 Регіональної військово-лікарської комісії скаргу (заяву) від 08.07.2024, за насідками розгляду якої прийнято рішення від 15.07.2024 за №4663, яким зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 направити солдата ОСОБА_1 у військово-лікарську комісію за територіальним принципом зі службовою та медичною характеристиками, усіма наявними медичними документами для визначення ступеня придатності до військової служби (а.с.9-12).

Представник позивача зазначає, що всупереч вказаному рішенню, відповідач не вчинив жодних дій щодо направлення позивача на проходження військово-лікарської комісії.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, строк дії якого у подальшому продовжено та який діє й на сьогоднішній день.

Абзацом четвертим статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не направленням відповідачем позивача до військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби згідно рішення 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 15.07.2024 за №4663.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402).

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

- медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;

- установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів (пункт 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402).

Пунктом 3.1 глави 3 розділу ІІ Положення № 402 передбачено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.

Згідно з пунктом 3.2 глави 3 розділу ІІ Положення № 402 військовозобов`язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення.

Кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей.

Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 передбачено, що направлення на медичний огляд проводиться:

а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів;

б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.

Відповідно до пункту 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти "а", "б" статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.

Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (пункт 6.10 глави 6 розділу II Положення № 402).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що направлення на медичний огляд (військово-лікарську експертизу) військовослужбовців проводиться за направленням як прямих начальників від командира окремої частини, так і військових лікувальних закладів за місцем лікування.

В даному випадку, підставою для направлення командиром військової частини НОМЕР_1 позивача на медичний огляд слугує рішення 16 Регіональної військово-лікарської комісії від 15.07.2024 за №4663.

В той же час, в ході розгляду даної справи судом встановлено, що наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2024 за №174 солдата ОСОБА_1 , який перебував у відпустці за станом здоров`я, вважати таким, що 16 червня 2024 року самовільно залишив військову частину (а.с.45).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2024 за №128-ОД, за наслідками проведеного службового розслідування, командира самохідного артилерійського дивізіону зобов`язано підготувати та подати на підпис командиру військової частини НОМЕР_1 повідомлення про факт неповернення з відпустки після лікування колишнього механіка-водія 4 гармати 6 самохідного артилерійського взводу 3 самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 для скерування в Територіальне управління Державного бюро розслідувань, з метою внесення відомостей про правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.46,47).

Суд звертає увагу на те, що позивачем та його представником, в ході розгляду справи, зазначені обставини не спростовано, як і не надано доказів оскарження вищенаведеного наказу.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

В той же час, направлення військовослужбовця для огляду військово-лікарською комісією передбачає ряд послідовних дій з боку безпосереднього начальника такого військовослужбовця, а саме: видати під підпис скерування, провести інструктаж. Фактична відсутність військовослужбовця за місцем проходження служби позбавляє безпосереднього начальника такого військовослужбовця можливості вчинити такі дії.

Звертаючись до суду з вказаним позовом представник позивача просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненаправлення позивача у військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби.

Однак, враховуючи те, що в ході розгляду даної справи судом встановлено факт самовільного залишення позивачем військової частини та відсутність за місцем служби станом на дату винесення рішення 16 Регіональною військово-лікарською комісією від 15.07.2024 за №4663, то відповідач був позбавлений можливості реалізувати таке рішення, а тому на думку суду, не допускав щодо позивача протиправної бездіяльності.

Відтак, у суду відсутні підстав для прийняття рішення про зобов`язання відповідача направити позивача у військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби та проінформувати 16 Регіональну військово-лікарську комісію про результати медичного огляду солдата ОСОБА_1 .

Як наслідок, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 16 Регіональна військово-лікарська комісія (код ЄДРПОУ 08380628, вул. Стрийська, 73-А, м. Львів, 79031) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.