Ухвала

від 23.12.2024 по справі 420/39264/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39264/24

УХВАЛА

23 грудня 2024 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 18 грудня 2024 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, яка полягає у відмові (лист-відмова від 11.12.2024 року № 50449/03.1-13) зняти арешти, накладені на нерухоме майно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 383549, 04.02.2009, постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 383547, 04.02.2009, видавник: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області зняти арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 383549 від 04.02.2009, видавник: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, об`єкт обтяження: житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області зняти арешт, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АН № 383547 від 04.02.2009, видавник: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, об`єкт обтяження: земельна ділянка, цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, площею 0,0880 га, кадастровий номер: 5122786400:02:002:0128, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , код: НОМЕР_1 ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження в адміністративній справі за даним позовом, суд виходить з наступного.

Статтею 1 КАС України встановлено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України під адміністративною справою розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а під публічно-правовий спором розуміють спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Суд звертає увагу, що характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного та господарського судочинства є змагальність сторін.

Поряд з цим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частинами 1 та 2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання виконавчих документів, незалежно від того, у порядку якої юрисдикції було прийнято рішення, що є виконавчим документом.

Вказана правова позиція висловлена також Великою Палатою Верховного Суду у постановах по справах: № 921/16/14-г/15 від 06.06.2018, № 127/9870/16-ц від 06.06.2018 та № 2-01575/11 від 28.11.2018, де зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведеного свідчить про те, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до адміністративного суду лише в разі відсутності у законі іншого судового порядку оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Так, в обґрунтування заявлених вимог позивач у позові зазначає, що листами від 24.10.2024 року № 41020/03.1, № 41002/03.1 (надійшли на електронну пошту адвоката 06.11.2024 року) у відповідь на адвокатські запити відповідач зазначив, що не вбачається можливим точно ідентифікувати виконавче провадження в межах якого були накладені арешти та повідомив наступне: «За здійсненим пошуком в автоматизованій системі виконавчого провадження по ПІБ боржника, знайдено запис про виконавче провадження №11354744, яке перебувало на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу № 3033 від 16.09.2008 про звернення стягнення на майно, а саме: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами та земельну ділянку, площею 0,0880 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 за рахунок реалізації якого погасити вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 1172982,50 грн. Боржником зазначений ОСОБА_1 , стягувачем ВАТ Райффайзен Банк Аваль.

Позивач вважає, що бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту у порядку та строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» є неправомірною.

Разом з тим, судом встановлено, що в провадженні Малиновського районного суду м. Одеси перебувала справа №521/13581/17 за позовом ОСОБА_1 про витребування доказів по цивільній справі за його позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Петров Юрій Петрович про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконання.

24.01.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси розглянуто клопотання позивача та ухвалено витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Петрова Юрія Петровича належним чином завірені копії всіх матеріалів, які стали підставою вчинення 16.09.2008 року виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за №3033, за яким звернуто стягнення на заставлене майно, належне ОСОБА_1 .

Також, ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 23.01.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 по цивільній справі № 521/13581/17 залишено без розгляду за заявою позивача.

Тобто про наявність обтяження на нерухоме майно належне позивачу та підстави його накладення позивачу було достеменно відомо.

Таким чином, в даному випадку, спірні правовідносини пов`язані із особистими немайновими правами позивача, які мають цивільно-правову природу, оскільки спрямовані на забезпечення їх реалізації у сфері приватно-правових відносин.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин належить застосувати приписи ч.1 ст.74 Закону України 02.06.2016 №1404-VIII згідно якої рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Тобто, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Згідно ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Підставою цього позову позивач визначив наявність арешту, накладеного на його майно, що перешкоджає позивачу ним розпоряджатися.

Відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України до спірних правовідносин підлягають застосуванню висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.01.2020 р. у справі № 340/25/19, які полягають у наступному.

Для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Отже, з урахуванням суті цього спору, характеру правовідносин, суб`єктного складу сторін, підстав та предмету позову цей спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спрямований на захист майнових прав позивача. Такий позов підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії слід відмовити.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі. Суд роз`яснює позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 4,19, 20, 171, 170, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя С.О. Стефанов