Ухвала

від 23.12.2024 по справі 420/39141/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/39141/24

УХВАЛА

23 грудня 2024 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., вивчивши адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунальної установи "Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи" про визнання протиправним та скасування рішення, -

У С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунальної установи "Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи" (далі КУ ООЦМСЕ), в якому позивач просить: - визнати протиправним в цілому та скасувати повністю рішення розширеної експертної комісії (РЕК) комунальної установи "Одеський обласний центр медико - соціальної експертизи" (оформленим протоколом) від 05.12.2024 року відмінено попередні рішення МСЕК про встановлення груп інвалідності наступним особам: ОСОБА_2 , 1980 р.н., ОСОБА_3 , 1997 р.н., ОСОБА_1 , 1971 р.н., ОСОБА_4 , 1980 р.н., ОСОБА_5 , 1974 р.н., ОСОБА_6 , 1973 р.н., ОСОБА_7 , 1971 р.н.

В позовній заяві представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки законодавством не передбачено перегляд рішень МСЕК про встановлення громадянам груп інвалідності за зверненнями правоохоронних органів, органів державної влади. Також у МСЕК, РЕК різного рівня, інших установ та підрозділів МОЗ України відсутнє право самостійно переглядати і скасовувати такі рішення МСЕК. Законодавством України визначено виключний перелік суб`єктів оскарження рішень МСЕК: хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю.

Представник позивача стверджує, що Малиновська окружна прокуратура міста Одеси не є належним суб`єктом оскарження рішень МСЕК про становлення громадянам груп інвалідності, а розширена експертна комісія (РЕК) комунальної установи "Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи" протиправно, без наявних на те законних повноважень, не ґрунтуючись на будь-яких нормах Законодавства України, своїм рішенням від 05.12.2024 року (оформленим протоколом) незаконно скасувала попередні рішення МСЕК про встановлення груп інвалідності наступним особам ОСОБА_2 , 1980 р.н., ОСОБА_3 , 1997 р.н., ОСОБА_1 , 1971 р.н., ОСОБА_4 , 1980 р.н., ОСОБА_5 , 1974 р.н., ОСОБА_6 , 1973 р.н., ОСОБА_7 , 1971 р.н.

Представник вказує, що оскаржуване протиправне рішення, розширеної експертної комісії (РЕК) КУ ООЦМСЕ, окрім іншого, покладено в основу затвердженої прокурором Малиновської окружної прокуратури міста Одеси підозри Рирмаку В.М. про нібито вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.369-2 ч.2 та 114-1 ч.1 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст.160,161,172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст.ст.160,161 КАС України щодо визначення учасників процесу, зазначення доказів, сплати судового збору.

Проте суд вважає, що відповідність позову вимогам КАС України вирішується судом при належної юрисдикції спірних правовідносин.

Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Стаття 19 КАС України визначає адміністративну юрисдикцію.

Зокрема, відповідно до п.9 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

У той же час за приписами п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Оскаржуване рішення згідно з його змістом було прийнято в межах кримінального провадження, що підтверджується представником позивача в позові, у відповідності до ст.93 КПК України щодо збирання доказів. Також вказано, що під час досудового розслідування здобуто докази, які підтверджують складання та використання документів із завідомо неправдивими відомостями, що в подальшому обумовили встановлення інвалідності.

Таким чином, перегляд попередніх рішень МСЕК відбувався на підставі листа прокуратури та доказів, які наявні в кримінальному провадження.

В межах розгляду адміністративної справи у адміністративного суду відсутні повноваження щодо надання оцінки набутим доказам та їх отримання в межах кримінальної справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

Згідно з п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір спір, у якому, зокрема, хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 1 КПК України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Згідно з ч.1 ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що правовідносини між позивачем та відповідачем по своїй природі регламентовані КПК України та повинні вирішуватися у порядку кримінального судочинства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року №6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України. Цім рішенням Конституційного Суду України кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.

Верховний Суд у постанові від 27.03.2023 року по справі №420/13296/22 дійшов висновку, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.

Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Велика палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях зазначала, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дія, бездіяльність. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Враховуючи викладене суддя вважає необхідним відмовити позивачу у відкритті провадження у порядку адміністративного судочинства та повернути йому позов з усіма доданими до нього матеріалами.

Керуючись ст. 19, 170, 248 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в порядку адміністративного судочинства за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи "Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи" про визнання протиправним та скасування рішення.

Роз`яснити позивачу, що спірні правовідносини підлягають розгляду у порядку кримінального судочинства.

Повернути позивачу позов з додатками.

Ухвала суду може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В.Катаєва