Рішення

від 23.12.2024 по справі 420/27120/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/27120/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01. 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 30 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 27 липня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення (30.04.2022 року) з нею не було проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим змушена була звернутись до суду. На виконання рішення у справі №420/25523/23 відповідач 27.07.2024 року здійснив повний розрахунок. З огляду на зазначене, позивач вважає, що відповідач має нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.04.2022 року по 27.07.2024 року.

Відповідач - 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід. № ЕС62161/24 від 11.11.2024 р.), зазначаючи, зокрема, що звільнення позивача зі служби відбулось законно, наказ про виключення зі списків особового складу позивач не оскаржив. На переконання відповідача, у позивача був відсутній спір про розмір сум, належних йому при звільнені, що виключає можливість застосування ст. 117 КЗпП України до спірних правовідносин.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/27120/24 за позовом ОСОБА_1 до 3 Державної пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління державної служби та 30.04.2022 року була виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 01 грудня 2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

27 липня 2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/25523/23 на розрахунковий рахунок Позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67 318 ,29 грн.

Позивач вважає не нарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправними, тому звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116-117 Кодексу законів про працю України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 21.09.2018 року, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, а саме 31.08.2021 року, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні, здійснений відповідачем лише 27.07.2024 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/25523/23. Отже, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 01.05.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 27.07.2024 року.

Зокрема, суд зауважує, що у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Суд зазначає, що у цій справі період з 01.05.2022 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по 27.07.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Згідно з довідкою про середній заробіток ОСОБА_1 середньодений розмір грошового забезпечення становить (25872,7/59) = 438,52 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки з 01.05.2022 року до 18.07.2022 року складає 34 643,08 грн. (79 днів х 438,52 грн.).

Оскільки вказана сума не перевищує розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 67 318,29 грн, то принцип істотності частки, встановлений правовою позицією Верховного Суду викладений в постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, у даному випадку не застосовується.

Період стягнення з 19.07.22 року до 27.07.2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 80 687,68 грн (438,52 грн. х 184 днів).

Таким чином, за результатами дослідження обставин справи, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (27.07.2024 року) та норм статті 117 КЗпП України до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього, суд доходить висновку про відповідність вищезазначеної суми 115 330,76 грн. (34 643,08 + 80 687,68 грн.) принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2022 року по 27.07.2024 року у розмірі 115 330,76 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вище окреслених підстав.

Керуючись ст. ст. 72-76, 139, ст. ст. 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.

3. Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2022 року по 27.07.2024 року у розмірі 115 330,76 грн (сто п`ятнадцять тисяч триста тридцять) грн. 76 коп.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 38326722) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення складено 23.12.2024 p., з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці, у період з 03.10.2024 р. по 01.11.2024 р., а також з 09.12.2024 р. по 13.12.2004 р., включно.

Суддя Ю.В. Харченко

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

23/12/24/