Рішення

від 23.12.2024 по справі 440/2384/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2384/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Карлівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Карлівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення третього засідання сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 18.10.2021 про відмову позивачу в наданні дозволу на затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати відповідача затвердити Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га;

- зобов`язати відповідача передати у власність позивача земельну ділянку, розташовану на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га;

- відстрочити виконання судового рішення у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в порядку частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України виготовив проект землеустрою. 28.05.2021 позивач звертався до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою, проте 18.10.2021 отримав відмову, мотивовану невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, що слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.03.2024 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує на те, що згідно містобудівних умов селища Голобородьківське Полтавського району Полтавської області обрана для відведення земельна ділянка знаходиться в межах зони житлової забудови, що унеможливлює передачу спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Що стосується посилань відповідача на те, що позивач звернувся з позовом про скасування рішення Карлівської міської ради від 18.10.2021 до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідач наполягає на тому, що спірне рішення було оприлюднене в п`ятиденний строк з дня його прийняття на сайті Карлівської міської ради, тому позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

Як зазначає позивач, спірне рішення він отримав лише 25.09.2023.

Оскільки відповідач достатніх, належних та допустимих доказів на спростування зазначеного факту не надав, суд погоджується з доводами позивача про те, що шестимісячний строк звернення до суду з позовом про оскарження рішення Карлівської міської ради від 18.10.2021 розпочав перебіг з дня отримання позивачем спірного рішення.

З позовом позивач звернувся до суду - 22.02.2024 (згідно з поштовим штемпелем на конверті).

Отже, позивачем не пропущений строк звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2021 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га.

Рішенням сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 18.10.2021 позивачу відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта до Генерального плану селища Глобородьківське.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої цієї статті передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частинами шостою - восьмою, десятою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Умови погодження і затвердження документації із землеустрою визначені статтею 186 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень пункту 6 частини третьої статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою від 28.05.2021) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.97 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

При цьому, виходячи з положень статей 26, 59 Закону №280/97-ВР, рішення про затвердження чи відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність належить до повноважень міської ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради.

Отже, з урахуванням вищенаведених норм, рішення про затвердження чи відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність належить до виключних повноважень селищної ради шляхом прийняття відповідних рішень на пленарному засіданні.

Розпорядчий індивідуальний правовий акт про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність або відмову у наданні оформлюється рішенням ради.

Суд зауважує, що рішення про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, про відмову у затвердженні проекту землеустрою є змістом відповідного індивідуального правового акта.

Верховним Судом у постанові від 24.01.2023 у справі №600/5806/21-а зазначено наступне: надання уповноваженим органом дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою є лише одним з початкових етапів у процедурі реалізації громадянами права на отримання у власність земельних ділянок комунальної власності.

Надання такого дозволу не покладає обов`язку на орган, який його надав, у подальшому після розроблення документації із землеустрою її затвердити і не зобов`язує в майбутньому передати відповідну земельну ділянку у власність громадянину, якщо це суперечить вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Наведена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 10.10.2024 у справі №600/5805/21-а та додатково зазначено, що обґрунтування, вказані відповідачем у спірному рішенні, узгоджуються з приписами частини восьмої статті 186 ЗК України, згідно з якою невідповідність положень документації із землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівної документації прямо передбачена як підстава для відмови у її погодженні та затвердженні.

Крім того, відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові від 30.05.2018 у справі №826/5737/16 Великою Палатою Верховного Суду, надання дозволу уповноваженим органом на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність або в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 18.10.2021 позивачу відмовлено у затвердженні вказаного вище проекту у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, враховуючи невідповідність місця розташування об`єкта до Генерального плану селища Глобородьківське.

Водночас, 30.04.2021 державним реєстратором відділу у Чортківському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області внесені відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера: 5321681200:00:003:0277, що підтверджено копією витягу з ДЗК, згідно з яким цільове призначення - 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); категорія земель - землі сільськогосподарського призначення /а.с. 21/.

Тобто, при прийнятті спірного рішення зазначений документ існував. Проте відповідачем при прийнятті рішення наведене не враховано.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, оскаржуване рішення прийнято не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню, з урахування чого позов у цій частині належить задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача затвердити Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га та передати у власність позивачу, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Водночас, суд враховує, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснив належну перевірку наданої позивачем заяви та доданих до неї документів на відповідність вимогам чинного законодавства, та, як наслідок, не прийняв обґрунтоване рішення, з урахуванням усіх обставин та наявних матеріалів.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення третього засідання сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 18.10.2021 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га та прийняти відповідне рішення за результатом її розгляду з урахуванням висновків суду.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити таке.

У зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

На час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII.

Зокрема, суд зазначає, що підпунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану, визначено, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо повторного розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що може мати наслідком передачі земельної ділянки у власність, а тому відповідно до абзацу першому частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України наявні підстави для відстрочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору стали протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 263, 295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Карлівської міської ради (вул. Полтавський шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, ЄДРПОУ 21046549) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення третього засідання сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 18.10.2021 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Карлівську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території с. Голобородьківске Полтавського (Карлівського) району Полтавської області за кадастровим номером 5321681200:00:003:0277 загальною площею 2,00 га та прийняти відповідне рішення за результатом її розгляду з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Карлівської міської ради (вул. Полтавський шлях, 85, м. Карлівка, Полтавська область, 39500, ЄДРПОУ 21046549) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.С. Канигіна