Рішення

від 23.12.2024 по справі 460/3816/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

23 грудня 2024 року м. РівнеСправа №460/3816/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративної справи за позовом:

ОСОБА_1 до7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (далі 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області, відповідач), у якому просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2022 по 12.03.2024;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2022 по 12.03.2024 в сумі 89016,88 грн.

Підстави для виплати середнього грошового забезпечення пов`язує з виконанням відповідачем постанови суду у справі №460/21735/23.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області. При звільненні позивача зі служби з ним не проведено остаточного та повного розрахунку, зокрема, індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2015 по 28.02.2018. На виконання постанови суду у справі №460/21735/23 відповідачем 12.03.2024 здійснено виплату відповідної суми заборгованості. Тобто, остаточний розрахунок при звільненні зі служби відповідач станом на день звільнення не провів. Вважає, що на його користь підлягає стягненню середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою від 10.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зокрема, зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідачем було виконано всі вимоги чинного законодавства України та Закону України про Державний бюджет України за відповідні роки проходження служби позивачем у 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області, а всі належні позивачу виплати були відомі з наказу про виключення зі списків від 20.06.2020. Крім того звільнення з військової служби відбувалося за відома та за бажанням військовослужбовця, про бажання продовжувати службу до моменту повного розрахунку та якого саме розрахунку позивач ніяким чином відповідача не повідомляв та відповідного рапорту (заяви) не писав. Тобто, станом на дату звільнення позивача у квітні 2022 року. Належна до виплати сума була перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 . Зауважив, що коштів на реєстраційні рахунки 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області для виплат індексації грошового забезпечення не находило, а тому немає підстав вважати що 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області ухилявся від забезпечення соціального захисту військовослужбовця чи здійснює протиправну бездіяльність. Вважає, що в спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

ОСОБА_1 у період, зокрема, з 14.04.2022 по 14.04.2022 проходив службу в 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (структурним підрозділом якого є 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області) від 12.04.2022 №111 (по особовому складу) капітана служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено у Запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), виключено з кадрів ДСНС України та знято з усіх видів забезпечення з 14.04.2022.

Вказані обставини встановленні судовим рішенням у справі №460/21735/23, яке набрало законної сили, а тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України не потребують доказування.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 у справі №460/21735/23, яка набрала законної сили 22.01.2024, зобов`язано 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 23.11.2015 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року, як базового місяця.

На виконання вказаного судового рішення 12.03.2024 на картковий рахунок позивача в АТ КБ ПриватБанк відповідачем перераховано 89035,27 грн, що підтверджується випискою по рахунку від 12.03.2024 № НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправною поведінку 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Таким чином, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без проведення з ним остаточного розрахунку можливе лише за його письмовою згодою.

Судом встановлено, що позивач був виключений зі списків особового складу 7 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Рівненській області у зв`язку із звільненням зі служби з 14.04.2022.

Нараховану на виконання постанови суду від 22.01.2024 у справі №460/21735/23 індексацію грошового забезпечення за період з 23.11.2015 по 28.02.2018 відповідач виплатив 12.03.2024 в сумі 89035,27 грн.

Вказані обставини відповідач у відзиві не заперечив.

Отже, судом встановлено, що в період з 14.04.2022 по 12.03.2024 включно відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 89035,27 грн. Вказаний період налічує 699 календарних днів.

За частиною першою статті 47 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

Відтак, у зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 89035,27 грн відповідач повинен відшкодувати середній заробіток не більш як за шість місяців, тобто не більше як 182 календарних дні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Повертаючись до обставин справи суд зауважує, що Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.

Пунктом 2 Порядку обчислення середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100), передбачено, що у випадках (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За змістом довідки про доходи від 15.04.2024 №7, сформовану та надану суду відповідачем на виконання ухвали суду від 10.04.2024, позивачу нараховано та виплачено в лютому 2022 року 17615,75 грн, а в березні 2022 року 17615,75 грн.

При цьому, звільнення позивача відбулося в квітні 2022 року, тобто квітень такого року є місяцем, в якому відбувається подія, з якою пов`язана виплата повного розрахунку з позивачем.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача становить 17615,75 грн ((17615,75 + 17615,75) / 2), а середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) 597,14 грн ((17615,75 + 17615,75) / 59).

Середній заробіток за весь період затримки розрахунку становить 417400,86 грн (597,14 грн х 699).

При цьому, загальна сума грошових коштів, виплачених відповідачем для позивача на виконання судового рішення, становить 89035,27 грн.

З аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України слідує, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Водночас за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення цього спору.

Таким чином, для визначення суми середнього заробітку для виплати позивачу за порушення строків розрахунків при звільненні суд застосовує такий алгоритм.

Як зазначалося судом вище по тексту цього рішення: середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям обчислюється у календарних днях; середньоденний заробіток позивача становить 597,14 грн; на виконання судового рішення у справі №460/21735/23 відповідач виплатив позивачу суму грошового забезпечення 89035,27 грн; відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 89035,27 грн за весь період з 14.04.2022 по 12.03.2024 включно середній заробіток позивача становить 417400,86 грн.

Отже суд враховує, що істотність частки складових грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за весь час затримки розрахунку 89035,27 (сума грошового забезпечення не виплачена при звільненні) / 417400,86 (середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,21.

Враховуючи викладене, середній заробіток позивача, який підлягає відшкодуванню з урахуванням обмеженого статтею 117 КЗпП України шестимісячного періоду, що налічує 182 календарних днів, становить: 597,14 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,21 х 182 = 22822,69 грн.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов висновку, що присудженню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22822,69 грн.

Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною, тому саме такий розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.

Оскільки в ході судового розгляду встановлено порушення відповідачем строків виплати належних при звільненні працівникові сум, то суд вважає протиправною поведінку відповідача щодо непроведення із позивачем своєчасного і повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку з позивачем при звільненні в день звільнення з військової служби 14.04.2022, а відновлення такого порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення в сумі 22822,69 грн.

Суд вважає, що в такий спосіб та із застосуванням наведеного вище алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, то підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 7 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 14.04.2022.

Зобов`язати 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2022 по 12.03.2024 середнє грошове забезпечення за шість місяців в сумі 22822,69 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - 7 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Рівненській області (пров. Артилерійський, 5, м. Костопіль, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35000. ЄДРПОУ/РНОКПП 38231924)

Повний текст рішення складений 23 грудня 2024 року.

Суддя Н.О. Дорошенко