Рішення

від 23.12.2024 по справі 480/10125/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2024 року Справа № 480/10125/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10125/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 1834500029371 від 23.05.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, зобов`язати його зарахувати до трудового (страхового) стажу періоди роботи як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа (фізична особа - підприємець) з 24.04.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2011, та період роботи з 17.02.1996 по 28.11.2000 на посаді начальника виробничотехнічного відділу ВАТ "Донецьк-дочірнє підприємство "Єнакіївське автотранс" автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс", та зобов`язати повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 16.05.2024 з врахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся 16.05.2024 до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Відповідач за наслідками розгляду заяви позивача прийняв рішення про відмову в призначенні пенсії, так як відсутній достатній страховий стаж роботи для призначення пенсії за віком. Беручи до уваги те, що факт роботи з 01.01.2004 по 31.12.2011, та період роботи з 17.02.1996 по 28.11.2000 на посаді начальника виробничотехнічного відділу ВАТ "Донецьк-дочірнє підприємство "Єнакіївське автотранс" автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс" та з 24.04.2002 по 31.12.2003 період здійснення підприємницької діяльності підтверджується відомостями трудової книжки та відомостями про сплату ним страхових внесків в період здійснення підприємницької діяльності, позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що згідно поданих позивачем документів до його страхового стажу зараховано 25 років 01 місяць 08 днів (страховий стаж враховано по 29.05.2023), що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Зокрема зазначено, що до страхового стажу заявника не враховано:

- період ведення підприємницької діяльності з 24.04.2002 по 31.12.2003 у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків; з 01.01.2004 по 31.12.2011 у зв`язку з відсутністю в Реєстрі інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків;

- період роботи з 17.02.1996 по 28.11.2000 у Єнакієвському автотранспортному підрозділі 11469 (перейменоване у подальшому у дочірнє підприємство "Єнакіївський автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс"), оскільки в Реєстрі відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, водночас, (за Формою ОК-5) у 1999 році надана звітність по Совмісному підприємству у формі ТОВ "Гефест". За даних обставин, вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято правомірно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, і не заперечується сторонами, що 16.05.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком.

До вказаної заяви позивачем долучено:

- паспорт громадянина України;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- трудову книжку НОМЕР_1 від 17.06.1983;

- рішення Сумського районного суду Сумської області від 27.03.2024 у справі № 587/467/24 про встановлення факту належності заявнику трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 17.06.1983;

- довідку про взяття на облік платника податків від 15.10.2002 № 606/28, видану Сумською міжрайонною державною податковою інспекцією;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи з 24.02.2002;

- виписку з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААВ № 366053 від 12.12.2011;

- виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серія ААВ № 366006 від 05.12.2011;

- витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.11.2023;

- довідку від 02.11.2023 № 2593/АП/18-28-65-01-05, видану Головним управлінням ДПС у Сумській області про те, що ОСОБА_1 за період з 24.02.2002 по 01.12.2011, як фізична особа-підприємець не значиться.

Рішенням від 23.05.2024 № 1834500029371 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Повідомлено, що згідно поданих позивачем документів до його страхового стажу зараховано 25 років 01 місяць 08 днів (страховий стаж враховано по 29.05.2023), що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Зокрема зазначено, що до страхового стажу заявника не враховано:

- період ведення підприємницької діяльності з 24.04.2002 по 31.12.2003 у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків; з 01.01.2004 по 31.12.2011 у зв`язку з відсутністю в Реєстрі інформації про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків;

- період роботи з 17.02.1996 по 28.11.2000 у Єнакієвському автотранспортному підрозділі 11469 (перейменоване у подальшому у дочірнє підприємство "Єнакіївський автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс"), оскільки в Реєстрі відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, водночас, (за Формою ОК-5) у 1999 році надана звітність по Совмісному підприємству у формі ТОВ "Гефест".

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058), встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено в ч. 1 ст. 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у ч. 10 ст. 20 Закону № 1058 вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Тобто, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Частиною 1 ст. 26 Закону № 1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Статтею 2 Закону № 1788 визначені види трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, у відповідності до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній". Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки позивача від 17.06.1983 НОМЕР_1 трудова книжка заводилась 17.06.1983 при вступу на роботу до Єнакієвського автопідприємства 04669 інженером виробничо-механічного відділу по направленню із навчального закладу, що підтверджується записами у трудовій книжці на першій сторінці та записом № 3 на сторінці 2 трудової книжки.

Відповідно до запису № 7 з 02.06.1986 ОСОБА_2 прийнятий на посаду старшим інженером виробничо-технічного відділу Єнакієвського автопідприємства (04669) 21469, згідно із наказом 197К від 02.06.1986. 18.09.1990 був переведений до Єнакієвського підприємства 11469 начальником виробничо-технічного відділу. (запис 13 на стор. 8) 30.01.1996 звільнений з роботи за власним бажанням (запис 14). Відповідно до запису № 15 (стор. 10) був прийнятий на посаду начальника виробничо-технічного відділу Єнакієвського авторанспортного підрозділу 11469, яке 29.01.1999 було перейменоване у ВАТ "Донецьк-дочірнє підприємство "Єнакіївське автотранс" автотранспортний підрозділ 11469".

Як вбачається із запису № 17 від 28.11.2000 (сторінка 10 трудової книжки) останнім місцем роботи ОСОБА_1 було ВАТ "Донецьк-дочірнє підприємство "Єнакіївське автотранс" автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс", код 30321905.

Вказані записи виконано без виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця.

Крім того, як вбачається з трудової книжки запис №13 і №14 здійснено в один і той самий день та скріплено підписом і печаткою діючого на той час підприємства КП "Новатор".

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а, отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду зайняття підприємницькою діяльністю з 24.04.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2011, суд зазначає таке.

Як на підставу відмови зарахування стажу за період з 24.04.2002 по 31.12.2003 відповідач послався на відсутність інформації про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 по 31.12.2011 послався на відсутність в реєстрі суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків. При цьому відповідач послався лише на довідку від 05.01.2024 № 489/02-16 ГУ ПФ в Сумській області, згідно якої з 24.04.2002 по 31.12.2003 відсутня сплата страхових внесків.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем надавалось відповідачу свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 з 24.04.2002, згідно якого останній був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа.

Відповідно до довідки Сумської міжрайонної ДПІ від 15.10.2002 № 606/28 приватний підприємець ОСОБА_1 взятий на облік 15.10.2002 № 606.

Відповідно до довідки Сумської міжрайонної ДПІ від 07.12.2011 № 15624/1/20-031, у зв`язку з прийняттям рішення про припинення підприємницької діяльності фізичною особою, про до ЄДРЮО та ФП внесений запис 05.12.2011, проведені остаточні розрахунки з платежів, контроль за справлянням яких здійснюють органи державної податкової служби. Станом на дату реєстрації цієї довідки у платника податків відсутні грошові зобов`язання та податковий борг.

Відповідно до Витягу з ЄДРЮО від 08.11.2023, а саме даних про хронологію реєстраційних дій, ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП з 24.04.2002 з основним видом діяльності 52.11.0 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, по день припинення за власним рішенням 05.12.2011.

Повторно як ФОП ОСОБА_1 зареєструвався з 12.12.2011, що підтверджується Випискою від 12.12.2011. Позивач припинив господарську діяльність як ФОП 22.04.2019, що підтверджується відомостями з ЄДРЮО, ФОП та ГФ.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач у зазначені періоди був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Суд вважає, що в даному випадку, позивач не може бути позбавлений свого права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття підприємницькою діяльністю через відсутність в реєстрі суми нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, така інформація відсутня не з вини позивача, тобто у зв`язку з обставинами, що виникли не з його вини, та на які він не міг вплинути.

Окрім того, суд вважає, що позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для підтвердження його зайняття підприємницькою діяльністю, і у нього відсутня будь-яка можливість в інший спосіб отримати відомості, зазначені у вищевказаних довідках.

Крім того, суд зазначає, що дії управління при відмові у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду зайняття підприємницькою діяльністю, є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").

Згідно з п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем не доведено правомірність своїх дій, а тому позов слід задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 1834500029371 від 23.05.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа (фізична особа- підприємець) з 24.04.2002 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 31.12.2011, та період роботи з 17.02.1996 по 28.11.2000 на посаді начальника виробничотехнічного відділу ВАТ "Донецьк-дочірнє підприємство "Єнакіївське автотранс" автотранспортний підрозділ 11469" ВАТ "Донецькавтотранс".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 16.05.2024 з врахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Шаповал