Рішення

від 23.12.2024 по справі 500/5703/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5703/24

23 грудня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 10 липня 1994 року по 19 грудня 2002 рік у Лежанівському молокоприймальному пункті (Лежанівському приймальному пункті), з 22 травня 1987 року по 16 липня 1990 року у Тернопільському дитячому садку №2;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення -з 06 серпня 2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 06.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.08.2024 року № 192550009403 їй відмовлено у призначені пенсії на підставі недостатності трудового стажу, що слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

Ухвалою судді від 25.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.10.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог та вказує, що при опрацюванні наданих позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 25 років 8 місяців 18 днів.

Зазначає, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:

період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини по батькові матері зазначено як ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним, а саме ОСОБА_3 ;

період роботи з 10.07.1994 по 12.08.1997, оскільки при звільненні відсутній підпис відповідальної особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок;

період роботи з 13.08.1997 по 19.12.2002, оскільки при прийнятті на роботу в даті наказу наявне виправлення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок;

період роботи згідно довідки №35 від 24.04.2024, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 06.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності в порядку єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалісті розгляд вказаної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

За результатами поданої заяви та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.08.2024 року № 192550009403 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю достатнього страхового стажу.

Як слідує зі змісту вказаного рішення страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 18 днів.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи:

період роботи з 10.07.1994 по 12.08.1997, оскільки при звільненні відсутній підпис відповідальної особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок;

період роботи згідно довідки №35 від 24.04.2024, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернулася до суду із відповідним позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

У відповідності до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини першої та другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як зазначалося вище, підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 10.07.1994 по 12.08.1997 слугувало те, що у записі про звільнення відсутній підпис відповідальної особи, з 22.05.1987 по 16.07.1990 слугувало те, що згідно довідки №35 від 24.04.2024 дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу.

На час первинного заповнення трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1982 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови трудові книжки робітників та службовців при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу позивача у спірний період після 1993, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Згідно з пунктом 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, при вирішенні цієї справи суд враховує те, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірні періоди.

Крім цього суд зазначає, що хоча у записі про звільнення №14 від 12.08.1997 і відсутній підпис відповідальної особи, проте останній звірений печаткою установи, а тому на переконання суду спірний період роботи з 10.07.1994 по 12.08.1997 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Також, суд не вбачає підстав для не зарахування до страхового стажу позивачки періоду роботи з 13.08.1997 по 19.12.2002 через те, що при прийнятті на роботу в даті наказу наявне виправлення, оскільки як зазначалося вище, працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно довідки №35 від 24.04.2024, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, то суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.

І тільки в разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів.

Як слідує із написів трудової книжки позивачки серії НОМЕР_2 від 10.08.1982 (арк. справи 14-15), а саме записів №6 та №10 позивач 01.06.1987 прийнята в дитячий садок №2 нянею та 16.07.1990 звільнена з роботи у зв`язку із виїздом в другий район.

Тому, на переконання суду зарахуванню до страхового стажу позивачки підлягає період підтверджений її трудовою книжкою, а саме з 01.06.1987 по 16.07.1990.

З урахуванням наведеного, у зв`язку із тим, що на момент звернення позивачка досягла пенсійного віку і у неї був наявний достатній страховий стаж для призначення пенсії (більше 31 року), рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.08.2024 №192550009403 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.06.1987 по 16.07.1990 та з 10.07.1994 по 19.12.2002 і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.

Щодо дати з якої слід призначити пенсію то суд враховує, що згідно з п.1 ч.1 ст.45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки звернення позивача за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, пенсію слід призначити з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 05.07.2024.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

У свою чергу частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.08.2024 №192550009403.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16.06.1987 по 16.07.1990 та з 10.07.1994 по 19.12.2002 і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 05.07.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 грудня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: с. Лежанівка, Чортківський р-н, Тернопільська обл., 48210, РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (місцезнаходження: пл. Центральна, 3, м. Чернівці, Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58002, код ЄДРПОУ 40329345).

Головуючий суддяБаб`юк П.М.