Рішення

від 17.12.2024 по справі 455/681/16-ц

СТАРОСАМБІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 455/681/16-ц

Провадження № 2/455/98/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2024 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Пошивака Ю.П.,

секретар судового засідання Сенета Г.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №455/681/16-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старосамбірська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 11.12.1994 року, визнання недійсним та скасування заповіту від 02.12.2011 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання спадщини за законом,

В С Т А Н О В И В:

27.05.2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Тернавської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, про визнання недійсним та скасування рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 11.12.1994 року, визнання недійсним та скасування заповіту від 02.12.2011 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання спадщини за законом, в якій просять:

визнати незаконним і неправочинним та скасувати рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 15.11.1994 року «Про оформлення права власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_7 як голови колгоспного двору;

визнати недійсним і неправочинним та скасувати заповіт від 02.12.2011 року, заповіданий ОСОБА_8 , 1927 року народження - ОСОБА_2 , 1965 року народження;

відшкодувати моральну шкоду на користь позивача ОСОБА_1 з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 30000.00 гривень;

стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в розмірі 30000,00 гривень;

визнати спадщину за законом для ОСОБА_1 , що є спадкоємцем першої черги після своєї матері ОСОБА_9 , котра як переселена і депортована особа з 1948 року по 1981 рік проживала однією сім`єю з батьками в АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати право на спадщину за законом в АДРЕСА_1 , для ОСОБА_6 , 1936 року народження, ОСОБА_5 , 1940 року народження, як дітям, які є спадкоємцями першої черги у спадщині за законом після своїх померлих батьків: ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

визнати за собою право спадщини за законом, згідно розміру частки у будинку для ОСОБА_1 частку житлової площі у спадщині за законом в розмірі 9 кв.м, ОСОБА_5 частку житлової площі у спадщині за законом у розмірі 10 кв.м, ОСОБА_6 частку житлової площі у спадщині за законом у розмірі 9 кв.м. визнати для всіх учасників спадкування нежитлову площу в розмірі 39.4 кв.м, як спільної частки, що перебуватиме у спільному користуванні, а саме: спільної кухні площею 13,3 кв.м, спільного коридору площею 7,8 кв.м, спільного господарського приміщення площею 22,0 кв.м.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2016 року справу розподілено судді Лойзик М.В.

Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 13.06.2016 року у справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду на 11 годину 11.07.2016 року.

06.09.2016 року позивачі подали суду уточнену позовну заяву (а.с.118, том 1), в якій просить:

визнати незаконним і неправочинним та скасувати рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 15.11.1994 року «Про оформлення права власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_7 ;

визнати незаконним та недійсним і скасувати Свідоцтво про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_7 від 02.12.1994 року, виданого Самбірським МБТІ;

визнати недійсним і неправотворчим та скасувати заповіт від 02.12.2011 року «заповіданий» ОСОБА_8 для ОСОБА_2 та визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину №741 від 07.07.2015 року та Рішення про державну реєстрацію право власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 від 07.07.2015 року за ОСОБА_2 ;

відшкодувати моральну шкоду на користь позивача ОСОБА_1 з відповідачів: ОСОБА_2 в розмірі 10000,00 гривень, ОСОБА_3 в розмірі 10000,00 гривень, ОСОБА_4 у розмірі 10000.00 гривень;

стягнути за завдану матеріальну шкоду на користь позивача ОСОБА_1 з відповідачки ОСОБА_2 , 1965 року народження в розмірі 10000,00 гривень, з відповідачки ОСОБА_3 , 1961 року народження в розмірі 10000,00 гривень, з відповідачки ОСОБА_4 в розмірі 10000,00 гривень;

визнати спадщину за законом для ОСОБА_1 , що є спадкоємцем першої черги після смерті матері ОСОБА_9 , яка як переселена і депортована особа з 1948 року по 1981 рік, проживала однією сім`єю з батьками в АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати право на спадщину за законом в АДРЕСА_1 для ОСОБА_6 , 1936 року народження, ОСОБА_5 , 1940 року народження, що як діти є спадкоємцями першої черги у спадщині за законом після своїх померлих батьків: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У зв`язку з відставкою судді ОСОБА_12 з посади судді Старосамбірського районного суду Львівської області, постанови Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 22.09.2016 року №5157, на підставі розпорядження керівника апарату Старосамбірського районного суду Львівської області «Щодо повторного автоматичного розподілу справи» від 29.09.2016 року №55/2016, шляхом повторного автоматичного розподілу справ 29.09.2016 року справу передано для розгляду судді ОСОБА_13 .

Ухвалою судді Старосамбірського районного суду Львівської області від 10.10.2016 року справу призначено до розгляду на 10 годину 30 хвилин 24.01.2017 року.

Наказом від 01.08.2018 року суддю ОСОБА_13 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області, як такого, що звільнений у відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 24.07.2018 року №2410/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_13 з посади судді Старосамбірського районного суду Львівської області у відставку».

З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. № 272/08/2018 від 08.08.2018 року по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2018 року справу передано для розгляду судді Ніточко Л.Й.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до п. п. 9 та 11 п. 1 Розділу XIII «ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ» ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу; заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Ухвалою судді від 11.10.2018 року справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 14 годину 00 хвилин 08.04.2019 року, яке відкладалося.

Наказом №47-К від 10.07.2020 року суддю ОСОБА_14 відраховано зі штату Старосамбірського районного суду Львівської області у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З огляду на вказані обставини, на підставі розпорядження керівника апарату суду Волошина І.С. по даній справі був призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Призначення не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2020 року справу передано для розгляду судді Пошиваку Ю.П.

Ухвалою судді від 10.09.2020 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче засідання на 12 годину 30 хвилин 13.10.2020 року, яке було відкладено на 31.03.2021 року на 12 годину 00 хвилин.

Ухвалою суду від 31.03.2021 року підготовче засідання відкладено на 15 годину 30 хвилин 15.09.2021 року.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року без виходу в нарадчу кімнату замінено відповідача Тернавську сільську раду Старосамбірського району Львівської області на її правонаступника Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області, в підготовчому засіданні оголошенно перерву до 16 години 00 хвилин 01.03.2022 року, яке неодноразово відкладено.

Ухвалою суду від 04.04.2023 року підготовче засідання відкладено на 09 годину 15 хвилин 28.04.2023 року.

Ухвалою суду від 28.04.2023 року провадження у справі зупинено на підставі п.1 ч.1 ст.251 ЦПК України у зв`язку зі смертю позивачів ОСОБА_15 та ОСОБА_5 до залучення до участі у справі правонаступників (спадкоємця (ів) або встановлення їх відсутності.

04.06.2024 року на адресу суду від приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Кульчицького Ю.Я. надійшла копія спадкової справи №74/2023, спадкодавець ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Ухвалою суду від 05.06.2024 року поновлено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості позивача правонаступника (спадкоємця) померлої ОСОБА_6 ОСОБА_16 , підготовче засідання призначено на 11 годину 00 хвилин 02.07.2024 року, яке відкладено на 10 годину 00 хвилин 23.07.2024 року.

Ухвалою судді від 23.07.2024 року закрито провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_16 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старосамбірська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 11.12.1994 року, визнання недійсним та скасування заповіту від 02.12.2011 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання спадщини за законом в частині позовних вимог ОСОБА_5 . Підготовче засідання відкладено на 14 годину 00 хвилин 05.09.2024 року.

Ухвалою суду від 05.09.2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 10 годину 00 хвилин 08.10.2024 року, який відкладено на 10 годину 00 хвилин 05.11.2024 року.

Ухвалою суду від 05.11.2024 року залишено без розгляду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_16 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старосамбірська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 11.12.1994 року, визнання недійсним та скасування заповіту від 02.12.2011 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання спадщини за законом в частині позовних вимог ОСОБА_16 . Судове засідання відкладено на 11 годину 00 хвилин 17.12.2024 року.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що його родина була переселена з Польщі. Взамін за покинуте майно їм дали будинок. Батько його двоюрідних сестер ОСОБА_17 не був переселений в с.Тернава. Дід дозволив йому (своєму сину) тимчасово привести невістку до хати. Вони зробили на дворі кухню, бо кухню в них забрали. Коли померли дідусь і бабуся, то невістка побила його маму і вона через постійні побої приблизно в 1984-1985 роках переїхала до подруги ОСОБА_18 в с.Солянуватка. Він не оформив заповіт за мамою. 15.05.1970 року вінбув призваний в армію, а 18.11.1972 року повернувся. Його мама померла в 2014 році, а батько в 2012 році, однак вони були розлучені. Після смерті батьків ніхто за спадщиною не звертався. У спірному будинку в с.Тернава право власності було за дідусем, тоді за бабусею, а згодом за його мамою. Його мама коли вибула до нього в 1988 році. Ніхто в правоохоронні органи не звертався по факту поломок і заміни замка.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Їхній представник адвокат Буняк Д.М. позовні вимог ОСОБА_1 не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Додатково пояснив, що позивач ОСОБА_1 ніколи не цікавився станом будинку АДРЕСА_1 . Ні матеріально, ні фізично не приймав участі в утриманні будинку. Мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_19 проживала у даному будинку до 1981 року та переїхала на постійне проживання в с.Солянуватка. Коли вона виписалася з с.Тернава, то розібрали і перевезли стодолу, літню сушарку, меблі, якими вона користувалася в с.Солянуватка. Ніяких претензій ОСОБА_19 не заявляла у зв`язку з переїздом в с.Солянувака. Також просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строків позовної давності, про що подав відповідну заяву.

Представник Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 29.11.2024 року на електронну адресу суду надійшла заява за підписом ОСОБА_20 , в якій вона просила розгляд справи проводити без участі представника Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старосамбірської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 16.10.2024 року завідувач Старосамбірської державної нотаріальної контори Львівської області Т.Сюма подала в канцелярію суду заяву, в якій просила розгляд справи провести без її участі (а.с.141, том 3).

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідачів, оцінивши в сукупності зібрані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

У частині першійстатті 4 ЦПК Українизазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено,що родина у складі голови - ОСОБА_10 (батько),1901року народження та членів: Білик Параскевії б/б (мати), 1902 року народження, ОСОБА_9 (дочка), 1927 року народження, ОСОБА_17 (син), 1929 року народження, ОСОБА_17 (дочка),1936року народження та ОСОБА_5 (син),1940року народження у 1948 році була переселена у Дрогобицьку область із с.КвасенинаДобромильського району Дрогобицької області у зв`язку з відселенням з території, що відійшла до Польщі. При переселенні ними було залишено господарське майно, яке складалося з хати 217 м3, комори 127 м3, сараю 234 м3 та підвалу. Сім`я мала землі 4,50 га, в тому числі орної 3,0 га, що підтверджується архівною довідкою Державного архіву Львівської області Львівської обласної державної адміністрації Державного комітету архівів України №Б-11481-02/н від 22.01.2009 року (а.с.16, том 1).

Також, з архівної довідки Державного архіву Львівської області Львівської обласної державної адміністрації №Ч/112 від 22.12.2015 року відомо, що у документах переселенського відділу Дрогобицького облвиконкому, в списку переселенців зазначено, що родина ОСОБА_10 в складі 5 осіб у червні 1948 року була переселена у с.ТарнаваДобромильського району Дрогобицької області в зв`язку з демаркацією кордону між СРСР та Польщею з с.КвасенинаДобромильського району Дрогобицької області. Рішення виконкому Добромильської райради депутатів трудящих «Про проведення остаточних розрахунків з українцями-переселенцями з території Польщі та забезпечення їх житловими будинками» в архіві не виявлено (а.с.82, том 1).

З свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 09.11.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Старосамбірського районного управління юстиції відомо, що ОСОБА_10 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років в с.ТернаваСтаросамбірського району Львівської області (а.с.29, том 1).

З свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 09.11.2006 року Відділом реєстрації Тарнавської сільської ради Старосамбірського району Львівської області, відомо, що ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 78 років в с.ТарнаваСтаросамбірського району Львівської області (а.с.33, том 1).

З довідки №1143 від 22.12.2016 року, виданої виконкомом Тернавської сільської ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 вибула із с.Тернава в с.Солянуватку 1981 року, згідно погосподарської книги №2 с.ТернаваТернівської сільської ради на 1980, 1981 рік (а.с.178, том 1).

З погосподарських книг (а.с.34-36, том 1) відомо, що станом на 1980-1985 роки в АДРЕСА_1 членом колгоспного двору була ОСОБА_9 , яка згідно відмітки (п.25) вибула в с.Солянуватка в 1981 році.

Вказане також підтверджується відміткою в копії будинкової книги (а.с.25-28, том 1), відповідно до якої ОСОБА_9 знята з реєстрації 31.03.1980 року.

Також з копії будинкової книги (а.с.83-86, том 1) відомо, що ОСОБА_21 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 з 05.05.1985 року та прибула з с.Солянуватка.

З погосподарської книги відомо, що станом на 1991-1995 рік в АДРЕСА_1 , ОСОБА_7 дійсно була членом колгоспного двору, зокрема і його головою після смерті чоловіка ОСОБА_17 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с.167-168, том 1)

Рішенним Тернавської сільської ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області №35 від 15.11.1994року вирішено оформити право власності на житловий будинок колгоспного двору, що знаходиться в АДРЕСА_1 , головою якого є ОСОБА_7 . Самбірському МБТІ провести реєстрацію будинку та видати власнику свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_7 (а.с.55, том 1).

З довідки Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації №1333 від 20.11.2014 року відомо, що будинок АДРЕСА_1 зареєстрований на праві особистої власності в цілому за ОСОБА_7 якголовою колгоспногодвору на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Тернавської сільської ради від 15.11.1994 року за №35 (а.с.49, том 1).

З свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 02.12.1994 року відомо, що цілий житловий будинок з належними до нього будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 належить селянському двору, головою якого є ОСОБА_22 на праві особистої власності (а.с.128, том 1).

З довідки №421 від 15.06.2015 року, виданої виконкомом Тернавської сільської Ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що за бувшим господарством ОСОБА_8 у АДРЕСА_1 рахується земельна ділянка в розмірі 0,25 га для обслуговування житлового будинку. Земля перебуває в користуванні та не передана у власність. Державний акт не видавався (а.с.56, том 1).

З довідки №826 від 29.09.2016 року відомо, що ОСОБА_23 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_10 постійно проживала і була зареєстрована в АДРЕСА_1 . На день її смерті з нею проживала дочка ОСОБА_2 , 1965 року народження. ОСОБА_23 була єдинимі останнімчленом селянськогодвору (а.с.166, том 1).

З свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07.07.2015 року відомо, що спадкоємицею указаного в заповіті майна ОСОБА_23 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 є її дочка ОСОБА_2 . Спадкова майно складається з 1/1 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.171, том 1).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №63208983 від 11.07.2016 року та довідки №368 від 02.06.2015 року, виданої виконкомом Тернавської сільської ради Старосамбірського району Львівської області відомо, що ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_11 є власником житлового будинку у АДРЕСА_1 (а.с.129, 54, том 1).

З свідоцтвапро смертьсерії НОМЕР_3 ,виданого 19.03.2015року Відділомдержавної реєстраціїактів цивільногостану помісту Самборуреєстраційної службиСамбірського міськрайонногоуправління юстиціїу Львівськійобласті,відомо,що ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 88 років в м.Самборі Львівської області (а.с.51, том 1).

Як було встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 10.06.2015 року звернувся до Тернавської сільської ради Старосамбірського району Львівської області з заявою про надання дозволу на оформлення права власності на будинок в АДРЕСА_1 , однак йому було повідомлено, що цілий будинок в АДРЕСА_1 згідно рішення №35 від 15.11.1994 року Тернавської сільської ради належав ОСОБА_7 і який успадкувала згідно заповіту її дочка ОСОБА_2 . Сільська рада без рішення суду немає повноважень накладувати арешт чи заборону на чужу приватну власність і надавати дозвіл іншим особам на оформлення права власності на даний будинок (а.с.59, том 1).

Окрім того, позивач ОСОБА_1 звертався в Старосамбірський районний відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області по факту непорозуміння щодо поділу майна по АДРЕСА_1 та листом №8603 від 06.11.2015 року за підписом начальника ОСОБА_25 йому було роз`яснено, що для повного та всебічного вирішення викладених ним у зверненні питань, які мають цивільно-правовий характер. Йому необхідно звернутися до суду (а.с.75, том 1).

В судовому засіданні було також встановлено, що позивач ОСОБА_1 не був зареєстрований у будинку АДРЕСА_3 .

Як вбачається договору від 21.11.1983 року ОСОБА_26 продала ОСОБА_1 половину: житлового будинку, двох сараїв, туалету, огорожі, колодязя в АДРЕСА_4 . Жила площа в цілому 69,0 кв.м та розташована на земельній ділянці площею 910 кв.м (а.с.79, інвентаризаційної справи №947).

Суд не бере до уваги докази, які містяться в матеріалах справи (а.с.60-63, том 1), а саме архівну довідку №М-2547 від 06.05.1996 року, Рішення Виконкому Добромильької Райради депутатів трудящих від 14.04.1948 року, та рішення виконкому Добромильсьої райради депутатів трудящих від 26.06.1948 року №216-15, оскільки такі не стосуються предмету спору.

Окрім того, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Суд не приймає до уваги письмові свідчення свідків жителів АДРЕСА_3 (а.с.71-73), які були подані позивачем ОСОБА_1 , всупереч вимог ст.90,91 ЦПК України. Зазначені свідки не були допитані судом, до присяги не приводилися, про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань не попереджалися, як це передбачено ст. ст.69,230,233 ЦПК України.

Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконним і неправочинним рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 15.11.1994 року та визнання незаконним і недійсним Свідоцтва про право власності на житловий будинок, а також визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на житловий будинок, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу, і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Відповідно до ст.ст.120,123 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється з рівності часток усіх членів двору.

Відповідно до п.6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули із членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Тобто усі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Отже, спірний житловий будинок станом на 15 квітня 1991 року, на день припинення існування колгоспного двору, належав на праві спільної власності в рівних частках голові та членам колгоспного двору.

Відповідно до ч.1, 2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Викладені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_1 втратив право користування спірним будинком, оскільки мав інше постійнемісця проживання, а отже не мав права на приватизацію вказаного житла.

Саме тому, позивач ОСОБА_1 не мав жодного встановленого законом важелю впливу на право ОСОБА_23 , розпоряджатися своїми житловими правами, в тому числі встановленого ч.2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» права на приватизацію будинку, оскільки на момент приватизації вона була єдиним і останнім членом селянського двору, що підтверджується довідкою виконкому Тернавської сільської ради від 29.09.2016року.

Не було порушено жодних прав і ОСОБА_9 , адже остання була знята з реєстрації в с.Тернава з 31.03.1981 року в с.Солянуватка, звідки була перереєстрована 05.05.1985 року в м.Самбір, де і проживала до самої смерті. Вказане підтвердив і сам позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні.

Також позивач ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що його родина у складі 5 осіб була переселена із с.КвасенинаДобромильського району, яке відійшло до складу Польщі у с. Тернава Добромильського району, проте, недостовірно вказує, що ОСОБА_17 1929року народження, як член родини, не був переселений у 1948року. Дане твердження позивача ОСОБА_1 спростовується довідкою з державного архіву Львівської області, де вказано, що родина у складі 6 осіб, включаючи і ОСОБА_17 була переселена у 1948 року у с. Тернава.

Частиною 3 ст.9 ЖК України вказано що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду.

Отже, ОСОБА_8 , постійно проживаючи зі своєю сім`єю у будинку АДРЕСА_1 , будучи єдиним і останнім членом даного селянського двору, так як всі решта члени покинули дане житло та мали інші постійні місця проживання, виявила намір скористатися своїм правом на приватизацію житла, подавши відповідну заяву до Тернавської сільської ради.

А відтак, рішення №35 від 15.11.1994 року є законним, оскільки прийняте на підставі заяви про оформлення права власності, виписки з погосподарської книги №3 Тернавської сільської ради народних депутатів станом на 1991-1995 років та матеріалів, представлених Самбірським МБТІ, з яких вбачається, хто проживав у зазначеному будинку на момент приватизації, а саме: ОСОБА_7 . Чоловіка ОСОБА_17 1929року народження на момент приватизації вже не було в живих, а син ОСОБА_27 , 1968року народження, проживав зі своєю сім`єю у м. Самборі.

Позивач ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_9 не проживали та не були зареєстровані у даному будинку вже задовго до моменту приватизації, а тому вони не були членами колгоспного двору.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 та його мати на час приватизації будинку не були членами колгоспного двору, тому будь-яких порушень житлових прав позивача з боку виконавчого комітету Тернавської сільської ради на час прийняття рішення про оформлення права власності, як і при видачі свідоцтва про право особистої власності на будинок на ім`я ОСОБА_7 не було допущено, так як приватизацію було здійснено з дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Оскільки, приватизація це перехід майна в приватну власність, це процес що стосується виключно переходу майна, що знаходиться у державній чи суспільній власності, до приватного власника. Приватизація здійснюється на підставі рішення відповідних органів приватизації. Визнання недійсною приватизації тягне за собою визнання незаконним свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Таким чином, приватизація житлового будинку в АДРЕСА_1 відповідала вимогам Закону, підстав для визнання недійсним Свідоцтва про право власності не вбачається.

Щодо визнання недійсним і неправочинним та скасування заповіту від 02.12.2011 року та визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину №741 від 07.07.2015 року та Рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 від 07.07.2015 р то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов"язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК Українипередбачено, що спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Відповідно достатті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей1233,1234 ЦК України- заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Статтями1235,1236 ЦК Українипередбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або його частини.

Відповідно достатті 202 ЦК Українизаповіт є одностороннім правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Глава 16 ЦК Українивстановлює поняття правочинів, підстави визнання їх недійсними та правові наслідки їх вчинення - і це є загальні норми права.

Протест. 1257 ЦК Українимістить норми щодо недійсності заповіту, які є спеціальними нормами і унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів (статті215,225 ЦК України).

Стаття 1257 ЦК України встановлює випадки недійсності заповіту. Так, відповідно до ч.1, 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Суд вважає, що підстав для скасування даного заповіту не існує, заповіт складений особою, яка мала на це повне право, оскільки ОСОБА_8 , яка була власником даного житлового будинку на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 02.12.1994 року, реєстровий номер 140, посвідчений виконкомом Тернавської сільської ради на підставі рішення Тернавської сільської ради від 15.11.1994 року за №35, зареєстрованого в Самбірському МБТІ і записаного в реєстрову книгу під №1, інвентаризаційна справа №140. Заповіт складений з дотриманням усіх вимог щодо його форми та посвідчення.

Матеріалами справи встановлено, що після смерті ОСОБА_23 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_2 було подано заяву від 10.08.2012 року до Старосамбірськоїдержнотконтори про видачу свідоцтва про право на спадщину, що підтверджується копією заяви (а.с.207, том 1) та 07.07.2015 року державним нотаріусом Кузан О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадкоємицею указаного в заповіті майна ОСОБА_23 є її дочка - ОСОБА_2 на підставі заповіту, посвідченого Копко М.Й. - секретарем Тернавської сільської ради 02.12.2012 року.

Жодних підстав для відмови у видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину чи сумнівів у дійсності даного заповіту у нотаріуса не існувало.

Не заслуговують на увагу також твердження позивача ОСОБА_1 щодо безграмотності заповідачата відсутність справжнього волевиявлення заповідача, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Складання заповіту відповідало вимогам Закону, підстав для визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та Рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 07.07.2015 року за ОСОБА_2 не вбачається.

Окрім того, гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені устатті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Вимога про визнання заповіту недійсним або частково недійсним може заявлятись особою, права і законні інтереси якої порушено у зв`язку із складанням цього правочину, зокрема у випадку втрати цією особою права на спадкування за законом або через скасування заповіту на свою користь наступним заповітом.

В абз.2 п.11постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено: оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та другаст.3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права , свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

У п.5 постанови Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочину недійсними» вказано: відповідно до ст.215,216 ЦК Українивимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до абз. 2 п.16, п. 20, 24постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини ,якщо у книзішостій ЦК Українинемає відповідного правила. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини, відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обгрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

У правовому висновку постанови від 03.04.2019 року у справі № 362/3878 /16-ц ВС зазначив: за змістом ст.16,203,215 ЦК Українидля визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: - пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особрю; - наявність підстав для оспорення правочину; - встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

При вирішенні спору про недійсність заповіту принципове значення має наявність в особи права на звернення до суду з відповідним позовом, тобто чи належить позивач до кола осіб, наділених правом на оскарження спірного заповіту. У випадку коли наявність чи відсутність заповіту не впливає на одержання такою особою права спадкування, суд відмовляє в позові. Це зумовлено тим, що закликання до спадкування спадкоємців за заповітом не порушує права та інтереси такої особи .

Згідно із роз`ясненнями, які містяться в абз. 15 п. 6 листа ВССУ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», в якості заінтересованих осіб, повноважних пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2ст. 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книгишостої ЦК(спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) порушені у зв`язку із вчиненням заповіту.

Аналогічне правове тлучаення щодо суб`єктів - заінтересованих осіб, поноважених оспорити заповіт, викладене у правових позиціях Верховного Суду (постанови від 20.05.2021 року справа № 683/2807/18, від 20.12.2021 року справа № 635/3664/16, від 26.05.2021 року справа № 639/348/17).

Установлені у справі фактичні обставини дозволяють суду зробити висновок, що позивач не відноситься до даної категорії осіб, оскільки не є спадкоємцем ОСОБА_8 .

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не наділений самостійними правомочностями відповідно до норм спадкового права вимагати за цим позовом перегляду волевиявлення ОСОБА_23 відносно розпорядження своїм майном за заповітом, який не порушує його суб`єктивні права на спадкове майно останнього.

Тобтоналежними та допустимими доказами не підтверджено факт порушення прав позивача ОСОБА_1 , складеним ОСОБА_23 на користь своєї дочки ОСОБА_2 заповіту, а також не встановлено у зв`язку із цим обставин і підстав для захисту такого права, шляхом визнання цього одностороннього правочину недійсним за позовом осіб, які фактично право на спадкування не набув.

Згідно іззаконом України «Про нотаріат»встановлення кола спадкоємців є виключною компетенцією нотаріуса, а не суду, за матеріалами справи.

Позивач ОСОБА_1 не є правомочною особою на оспорювання заповіту ОСОБА_23 , оскільки не є її спадкоємцем.

Особа може ставити питання про недійсність заповіту у разі прийняття нею спадщини в порядку та в строки, визначені чинним законодавством.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Такий правовий висновок викладений у постанові КЦС ВС від 28.10.2020 року у справі №761/23904/19.

Висновки суду по суті вирішення спору про обгрунтованість або необгрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктивного складу її учасників.

Згідно з п.4 ч.4ст. 265 ЦПК Україниу мотивувальній частині рішення зазначається, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

За змістом наведених норм процесуального права суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право пред`явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню. Виходячи з вказаних положень судовому захисту підлягає саме порушене право, тому відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Подібний правовий висновок викладений у постанові ВС від 16.06.2021 року у справі № 751/968/18

Тобто заповіт ОСОБА_8 та спадкування за нею визначеним спадкоємцем ОСОБА_2 , ніяким чином не порушує і не може порушувати законні права та інтереси позивача ОСОБА_1 , який не має спадкових прав на майно ОСОБА_23 (спадщину), а відповідно із цим та згідно вище приведеними нормами.

Суд за таких оставин не вправі оцінувати заповіт ОСОБА_8 на предмет його дійсності, як це описується і вимагається в позові, по суті, оскільки цей процес ініційований неналежними суб`єктами-позивачем, який не є учасниками даних спадкових правовідносин, а оспорюваний заповіт не зачіпає його суб`єктивних цивільних прав.

Усталеною практикою Європейського суду з прав людини визначено, що для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду, особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Аби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» (Aksu v.Turkey) пункт 50; «Берден» (Burden v. the United Kingdom) пункт 33; «Тенасе проти Молдови» (Trnase v. Moldova)

Суд вважає, що спадкові права позивача ОСОБА_1 оспорюваним у цій справі заповітом не порушені, оскільки такі права ним фактично не набуті, а отже позовні вимоги про визнання такого правочину недійсним не підлягають саме з цих підстав, оскільки вони до кола спадкоємців ОСОБА_8 не відносяться.

Вимога про недійсність свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачем заявлена як похідна від вимоги про недійсність заповіту ОСОБА_23 також задоволенню не підлягають.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то така вимога не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно положеньст.23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пунктом 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від: характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6ст. 3 ЦК Україниє одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У постанові від 5 грудня 2022року у справі № 214/7462/20Об`єднана палата КЦС зазначила, щозобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Позивач ОСОБА_1 не надав жодного доказу та не довів, що існує причинно- наслідковий зв`язок між моральними стражданнями та діями відповідачів, не доведено також і які саме дії відповідачів призвели до заподіяння моральних страждань позивача.

В тойже чассуд неможе взятидо увагитвердження позивача ОСОБА_1 ,що моральнашкода булазавдана йогоматері ОСОБА_9 ,адже в постановіКЦС ВСвід 13.07.2022у справі№753/15095/17зазначено,що в цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи. Саме тому у частині третійстатті 1230 ЦКпередбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Безпідставною є також вимога позивача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди з відповідачів, оскільки частиною першоюстатті 1166 ЦК Українипередбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Завдання шкоди позивачу ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами, а, відповідно до ч.1ст.81ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Будь-яких доказів про спричинення ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі, вказаному позивачем у позовній заяві, останнім суду не надано і судом таких не здобуто.

Відтак, підстав для задоволення такої позовної вимоги суд не знаходить.

Позовна вимогащодо визнанняспадщини зазаконом для ОСОБА_1 не підлягає до задоволення оскільки згідно ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У ст. 1218 ЦК України зазначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, якщо у спадкодавця не існувало цього права, то, відповідно, і спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцеві. Тому, вимога позивача ОСОБА_1 визнання для нього право на спадщину за законом після смерті своєї матері ОСОБА_9 , яка складається з житлового будинку, з якого вона добровільно виписалася та покинула ще у 1981 році задоволенню не підлягає.

Окрім того, як пояснив ОСОБА_1 в судовому засіданні із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 до нотаріуса не звертався.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відтак, за відсутності порушеного права зі сторони відповідачів вищевказана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Що стосується заяви представника відповідачів - адвоката Буняка Д.М. про застосування строків позовної давності до вимог позивач, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідност.257 ЦК Українизагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(пункт 5).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004(справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першійстатті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З урахуванням наведеного, оскільки прав та охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позові, відповідачем не порушено, і суд відмовляє позивачу у позові по суті в зв`язку з безпідставністю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення і відповідно, строк позовної давності, як спосіб захисту саме порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає.

З огляду на вище викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 215, 216, 257, 261, 1216,1217, 1218, 1233, 1234, 1235, 1236, 1257 ЦК України, ст.ст.4, 10,12, 1327,77,81,89, 90, 91, 141, 263-265,280-284,288,354 ЦПК України,, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Старосамбірська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним та скасування рішення №35 виконкому Тернавської сільської ради від 11.12.1994 року, визнання недійсним та скасування заповіту від 02.12.2011 року, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визнання спадщини за законом - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення суду складено 23.12.2024 року.

Суддя Пошивак Ю.П.