Рішення

від 23.12.2024 по справі 560/9871/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/9871/24

РІШЕННЯ

іменем України

23 грудня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Ковальчук О.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 і військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому просить

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.05.2024 № 103 в частині призову та направлення його для проходження військової служби за призовом під час проведення загальної мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову під час мобілізації,

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про зарахування (по стройовій частині),

припинити проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з моменту набрання рішенням законної сили та

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

В обґрунтування позову вказує, що належить до релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. Зазначає, що 01.05.2024 зупинений військовослужбовцями, які представились працівниками місцевого ТЦК та СП, на вимогу яких надані документи для перевірки. Після звірки повідомили про необхідність невідкладно з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення своїх облікових даних та проходження медичного огляду ВЛК. Уже в приміщенні вручена повістка №24-04/254. Після проходження лікарів вручена бойова повістка - команда №2418 та необхідність з`явитись 02.05.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 02.05.2024 направлений до трьох різних військових частин, де, після інформування про наявність релігійних переконань, представники відмовлялись у призові на військову службу. Разом з тим, 02.05.2024 направлений до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, після прибуття до якої, без надання інформації щодо його статусу, а також без ознайомлення із будь-якими документами перенаправлений на полігон без адреси, розташований в Івано-Франківській області. Стверджує, що подавав ряд звернень щодо заміни виконання ним військового обов`язку на альтернативну (невійськову) службу. Листами від 18.05.2024 відповідачі та Хмельницька районна військова адміністрація повідомили, що звільнення від виконання військового обов`язку та від мобілізації у воєнний час за релігійними переконаннями законодавством не передбачено. Вважає дії відповідачів щодо примусової мобілізації протиправними. Просить задовольнити позовні вимоги.

Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник військової частини НОМЕР_2 подав до суду відзив у якому стверджує, що факт сповідування особою певною релігії не звільняє її від прийняття військової присяги, виконання свого конституційного обов`язку захисту Батьківщини, що передбачений статтею 65 Конституції України. При здійсненні оновлення облікових військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 встановив факт відсутності у позивача підстав для відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а отже факт призову на військову службу за мобілізацією є таким, що відповідає Конституції України, а також положенням Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" і Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.05.2024 у складі команди до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прибув позивач. Надалі, відповідно до положень пункту 3 глави 1 Розділу ІІІ Наказу МВС № 73 "Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу Національної гвардії України" зарахований до списків особового складу військової частини. Отже, видання командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини є правомірним і таким, що виданий у межах повноважень командира військової частини передбачених пунктом 12 Указу Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" № 1153/200. Вважає, що наказ від 03.05.2024 № 130 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, а отже, станом на час вирішення справи наказ вичерпав свою дію внаслідок зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Зазначає, що станом на 18.07.2024 позивачу запропоноване місце проходження служби та виконання обов`язків, яке не передбачає тримання у руках зброї, оскільки приймає участь у здійсненні інженерних робіт та облаштуванні полігону військової частини. Також, позивачу забезпечене право на сповідування обраної ним релігії шляхом надання вільного часу для здійснення молитов. Просить відмовити у задоволенні позову.

ІНФОРМАЦІЯ_5 подав до суду відзив у якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що законодавець передбачив альтернативні види служби лише у мирний час та лише для строкової служби. Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх взаємному зв`язку та сукупності, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 з 2005 належить до релігійної громади ОСОБА_2 "ЖИВА ВОДА", який прийняв водне хрещення у 2005 році, що підтверджується довідкою від 15.05.2024 № 9.

За змістом облікової картки до військового квитка серії НОМЕР_3 №3 позивач проходив альтернативну службу у період з 18.08.2017 по 17.03.2020.

01.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_5 визнав позивача придатним до військової служби.

Відповідно до поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.05.2024 №5/139 позивач направлений до військової частини НОМЕР_2 .

За змістом наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.05.2024 №103 позивач призваний по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.05.2024 №130 позивач зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення.

Листом від 23.05.2024 відповідач-1 повідомив, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби. Оскільки законодавством не регламентований порядок заміни виконання військового обов`язку у воєнний час, підстави звільнення від проходження військової служби по релігійним переконанням відсутні.

Листом від 18.05.2024 відповідач-2 повідомив, що через відсутність правового регулювання порядку заміни військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну (невійськову) службу, під час дії правового режиму воєнного стану, виконати заяву та замінити військову службу на альтернативну (невійськову).

Листом від 28.05.2024 Хмельницька районна військова адміністрація повідомила, що пунктом 1 статті 18-1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться. Тому питання щодо альтернативної (невійськової) служби адміністрацією не розглядається. Крім того, стаття 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" містить перелік випадків, коли військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Проте, у вказаному переліку особи з релігійними переконаннями не зазначені.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з положеннями часини 1 статті 3 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" правовою основою військового обов`язку і військової служби єКонституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII) .

За змістом частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, (далі Порядок №1487) в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, зокрема, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення №154).

Відповідно до пункту 8 Положення №154 в редакції на час виникнення спірних правовідносин завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов`язків є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Положеннями абзацу одинадцятого пункту 9 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють, зокрема заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Згідно з абзацом восьмим пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують з визначеною періодичністю (цілодобово під час проведення мобілізації та/або у період воєнного стану) проведення медичних оглядів та психологічних обстежень військово-лікарськими комісіями військовозобов`язаних і резервістів.

За змістом пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема: 1) перебувати на військовому обліку; 2) прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів; 4) проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, на відповідача, крім іншого, покладені обов`язки щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та організації проведення медичних оглядів військовозобов`язаних військово-лікарськими комісіями, а на позивача, як військовозобов`язаного, - проходити медичний огляд з рішеннями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням приписів частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Позивачем не надане жодне з зазначених у частині 6 статті 78 КАС України судових рішень у кримінальній справі, якими встановлений факт вчинення відповідачами кримінальних правопорушень щодо позивача.

Статтею 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, видами військової служби є: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" (частина 4 статті 1 Закону № 2232-XII).

Правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою) визначає Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 № 1975-XII (далі Закон № 1975-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством.

Відповідно до статті 2 Закону № 1975-XII право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1975-XII на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву (стаття 9 Закону № 1975-XII).

Статтею 12 Закону № 1975-XII передбачено, що рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Порядок проходження громадянами України альтернативної (невійськової) служби визначає Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.99 № 2066 (далі - Положення № 2066).

Пунктом другим Положення № 2066 визначено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, діючим законодавством України передбачено, що альтернативною службою може бути замінена лише строкова військова служба (Закони № 2232-XII і № 1975-XII). Повноваження щодо прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу покладені на місцеву державну адміністрацію. Обов`язковою умовою для прийняття рішення про направлення громадянина на альтернативну службу є необхідність підтверження віруючим, стосовно якого приймається відповідне рішення місцевою держадміністрацією, істинності релігійних переконань.

Отож, заява про заміну військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою подана позивачем з порушенням процедури, встановленої Законом № 1975-XII та Положенням № 2066, оскільки адресована особі, яка не має відповідних повноважень щодо прийняття такого рішення.

Суд встановив, що підставою для призову позивача на військову службу слугував Указ Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошене проведення в Україні загальної мобілізації у зв`язку з оголошенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 строком на 30 діб.

За змістом частини 1 статті 3 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався згідно з Указами Президента від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 3891-IX і від 29.10.2024 №4024-ІХ.

Перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, визначений статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До вказаного переліку не включені військовозобов`язані, які мають право на альтернативну службу відповідно до Закону № 1975-XII (якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю).

З урахуванням приписів частини 3 статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок, зокрема, включає: взяття громадян на військовий облік; призов (направлення) на військову службу; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII, в редакції на час існування спірних правовідносин, громадяни України, які приписані до призовних дільниць, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проходження медичного огляду, призову на військову службу; проходити медичний огляд; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів№ в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, військовозобов`язані повинні звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, звіряння облікових даних та проходження медичного огляду є складовими військового обов`язку громадян України.

Тому, відповідач правомірно направив позивача для проходження медичного огляду, та, після встановлення комісією придатності позивача до військової служби.

Доводи позивача щодо порушення відповідачем гарантованого статтею 35 Конституції України та Законом № 1975-XII права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить його релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою, суд вважає безпідставними.

Положеннями абзацу другого Закону № 1975-XII передбачено, що умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За визначенням частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який є спеціальним законом, що встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, а також Законами № 2232-XII і № 1975-XII не передбачена заміна військової служби під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною невійськовою службою. Натомість констатована можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб. Можливість встановлення окремих обмежень цього права в умовах воєнного або надзвичайного стан установлена також статтею 1 Закону № 1975-XII та пунктом другим Положення N 2066.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже, статтею 64 Конституції України не встановлена заборона обмеження під час військового стану передбаченого статтею 35 Конституції України права на заміну військового обов`язку, виконання якого суперечить релігійним переконанням громадянина, альтернативною (невійськовою) службою.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задеклароване право кожного на свободу думки, совісті та релігії. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

У рішеннях у справах Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), (Дягілєв проти Росії) Європейський суд з прав людини визнав, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

У постанові від 13.06.2024 № 601/2491/22 Верховний Суд зазначив, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Тому, посилання позивача на порушення відповідачем Конституції України у зв`язку з відмовою щодо заміни військової служби за призовом під час мобілізації альтернативною невійськової службою суд вважає безпідставним.

Вирішуючи позовні вимоги про протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 щодо зарахування до списків особового складу, суд враховує таке.

Відповідно до частин 2, 5 і 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (частина п`ятої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").

Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначені категорії військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Цією нормою не передбачене право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які мають право на заміну строкової військової служби альтернативною (невійськовою) службою.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

За змістом пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів,військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підставою для наказу від 03.05.2024 №130 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 слугував складений Хмельницьким районним ТЦК СВ поіменний список військовозобов`язаних, призваних в період військового стану під час мобілізації.

У позовній заяві позивач не вказав, в чому, за його думку, полягає протиправність зазначеного наказу та які норми законодавства порушені відповідачем-2 під час його виготовлення. Позивач не надав до суду жодного доказу на підтвердження факту звернення до відповідача 2 з рапортом щодо неможливості проходження військової служби як такої, що суперечить його релігійним переконанням.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Дослідивши аргументи позивача, викладені у позові та заявах по суті позовних вимог, суд дійшов висновку, що фактичною метою оскарження наказу від 12.05.2024 №137 є звільнення позивача з військової служби.

За змістом пункту 6 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби визначає Закон № 2232-XII.

Пунктом 2 частини 1 статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Отже, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця.

При цьому, наказ від 03.05.2024 №130 є виконаним з моменту зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що є початком проходження військової служби.

З цієї дати (03.05.2024) припинились правовідносини щодо призову позивача на військову службу та виникли правовідносини між позивачем та Державою Україна щодо проходження військової служби, врегульовані Законом № 2232-XII, Положенням № 1153/2008 та іншими нормативно правовими актами з питань проходження військової служби.

Відповідно до пункту 7 Положення № 1153/2008 військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Підстави звільнення з військової служби за призовом в період мобілізації під час дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII.

Згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом пункту 210 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців строкової військової служби проводиться на підставах, визначених частиною другою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", командиром військової частини, який має право видавати накази по стройовій частині.

Отож, порядок та підстави припинення військової служби передбачені Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.

Таким чином, скасування наказу від 03.05.2024 №130 про зарахування до списків особового складу військової частини, який вичерпав свою дію фактом його виконання з моменту вступу позивача на військову службу за мобілізацією, не може мати правових наслідків у вигляді звільнення позивача з військової служби.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вимоги статей 2 і 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є законний інтерес, порушений суб`єктом владних повноважень. Захист прав, свобод та інтересів осіб завжди здійснює суд у разі встановлення факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Звернення позивача з позовом до суду обумовлене його не бажанням проходити військову службу під час мобілізації через особисті релігійні переконання. Однак, після набуття ним статусу військовослужбовця Збройних Сил України правовідносини щодо проходження військової можуть бути припинені лише шляхом звільнення з військовї служби, підстави та порядок якого визначені Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.

Тому, підстави для задоволення позовних вимог про скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу відсутні.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час судового розгляду цієї справи відповідачі довели правомірність дій щодо призову на військову службу під час мобілізації та наказу щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини.

Тому, підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 та військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування наказу та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 ) Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ) Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )

Головуючий суддя О.К. Ковальчук