Рішення

від 20.12.2024 по справі 620/13203/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2024 року Чернігів Справа № 620/13203/24

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:.

-визнати протиправним та скасувати рішення Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області двадцять першої сесії восьмого скликання від 13.08.2024 про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га на території Ріпкинської селищної ради в межах села Даничі;

-зобов`язати Ріпкинську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га на території Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області в межах села Даничі.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 21.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання адміністративного позову 15 - денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає, що оскаржуване рішення прийнято згідно норм чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі №620/7949/23, яке набрало законної сили 27.05.2024, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано п.3 рішення Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області п`ятнадцятої сесії восьмого скликання від 20.04.2023 року про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га на території Ріпкинської селищної ради в межах села Даничі.

10.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до Ріпкинської селищної ради із заявою, в якій просив повторно розглянути на найближчій сесії Ріпкинської селищної ради його заяву від 27.03.2023 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду орієнтовною площею 0,0392 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку строком на 10 років, та прийняти рішення із врахуванням висновків, викладених у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 620/7949/23.

13.08.2024 Ріпкинською селищною радою Чернігівського району Чернігівської області було прийнято рішення, яким повторно відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її в оренду орієнтовною площею 0,0392 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку строком на 10 років, що знаходиться в межах с. Даничі Ріпкинської селищної ради. Підставою для відмови у наданні такого дозволу відповідач зазначив наявність рішення селищної ради про включення бажаної позивачем земельної ділянки до Переліку земельних ділянок, продаж права оренди на які пропонується на земельних торгах у формі аукціону.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так відповідно до пункту "б" частини 1статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу Українидо земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами(стаття 40 Земельного кодексу України)

Згідно з частинами 1, 2статті 116 Земельного кодексу Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7статті 118 Земельного кодексу Українигромадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексурозглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положеньстатті 118 Земельного кодексу України.

Згідно з матеріалами справи підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянки включена до переліку земельних ділянок житлової та громадської забудови, права на які пропонуються до продажу на аукціоні, та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.

Таким чином зазначені відповідачем у спірному рішенні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не передбачені частиною 7статті 118 ЗК України.

Крім тогосуд зазначає, що процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбаченаглавою 21 Земельного кодексу України.

Згідно зі змістомстатей 134-139 Земельного кодексу Україниможна виділити наступні етапи земельних торгів: добір земельних ділянок для продажу; підготовка лотів до земельних торгів; проведення торгів та встановлення їх результатів; оприлюднення інформації про проведені торги.

Положеннями частини 1статті 136 Земельного кодексу Українивстановлено, що підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає:

а) виготовлення та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою (у разі формування земельної ділянки, зміни цільового призначення земельної ділянки та в разі, якщо відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру);

б) державну реєстрацію земельної ділянки;

в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку;

г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно доЗакону України "Про оцінку земель"у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї;

ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно доЗакону України "Про оцінку земель", крім випадків проведення земельних торгів щодо набуття права оренди земельної ділянки;

д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки;

е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим, ніж розмір орендної плати, визначенийПодатковим кодексом України, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь - не може бути меншим 7 відсотків їх нормативної грошової оцінки;

є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок;

ж) визначення дати проведення земельних торгів.

Відповідно до частини 4статті 136 Земельного кодексу Українипроведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.

Відповідно до частини 5статті 136 Земельного кодексу Україниземельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заборона відчуження та надання у користування земельної ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.

Суд зазначає, що частина 5статті 136 Земельного кодексу Україниможе бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону.

Отже факт прийняття суб`єктом владних повноважень лише рішення про включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони її відчуження та надання у користування в розумінні частини 3статті 136 Земельного кодексу України.

Водночас, відповідачем не надано доказів вчинення інших дій, передбачених частиною 1статті 136 Земельного кодексу України, які б свідчили про підготовку лоту до проведення земельних торгів, окрім як прийняття рішення про включення селищною радою земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права на які виставлятимуться на земельні торги у формі аукціону. Відповідач не надав належних доказів того, що земельна ділянка на час розгляду заяви позивача була фактично виставлена на земельні торги/аукціон.

При цьому суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у користування (пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл, яким надати дозвіл на розробку проєкту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га, суд зазначає наступне.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2018 у справі №826/7631/15.

Суд враховує, що повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га, необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 20000,00 грн моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції Українигарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятоїстатті 21 Кодексу адміністративного судочинства України,вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Водночас, положеннямистатті 23 Цивільного кодексу Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3статті 23 ЦК України).

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною упостанові від 31.03.1995 № 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимогКодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Водночас, у позові ОСОБА_1 не зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

Такожпозивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження факту завдання їй відповідачем моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині відшкодування моральних збитків та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи, суд зазначає таке.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи №620/13203/24, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, задоволення позову частково, та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 4000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області двадцять першої сесії восьмого скликання від 13.08.2024 про відмову громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га на території Ріпкинської селищної ради в межах села Даничі.

Зобов`язати Ріпкинську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області розглянути повторно клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва та обслуговування житлового будинку терміном на 10 років на земельну ділянку площею 0,0392 га на території Ріпкинської селищної ради в межах села Даничі, з урахуванням правової позиції суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисяч) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Ріпкинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області (вул. Святомиколаївська, буд. 85, смт. Ріпки, Чернігівська область, 15000, код ЄДРПОУ - 04412583)

Суддя В.В. Падій