Рішення

від 05.11.2024 по справі 757/30900/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/30900/24-ц

пр. 2-7075/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ХАСЕЛ» про припинення трудових правовідносин,

В С Т А Н О В И В :

10.07.2024 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , згідно вимог якої просила суд припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю « ХАНСЕЛ» з 31.08.2020 року.

Мотивуючи вимоги позивач вказує, що 31.08.2020 року вона була звільнена з посади директора TOB «XAHCEJI» за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, проте станом на сьогодні директор TOB «ТОВ «ХАНСЕЛ» не подав відомості до податкової про її звільнення, що становить перешкоду позивачу у офіційному працевлаштуванні за новим місцем роботи, тобто порушує гарантоване ст.43 Конституції України право на працю.

Вказані обставини в сукупності послугували підставою для звернення до суду з метою захисту та відновлення порушених прав.

Ухвалою судді від 16.07.2024 року у справі відкрито провадження для розгляду позову за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась на адресу його місця реєстрації, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Київ, вул. Михайла Бойчука (Кіквідзе), буд. 28.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки про причини повернення/досилання, конверт повернувся до суду із відмітками «закінченням терміну зберігання».

Частина 1 ст. 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду за місцем його реєстрації призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

05.11.2024 до суду надійшла заява позивача про проведення судового засідання без фіксації технічними засобами.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про судове засідання, відзив на позовну заяву не подав, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні не подавалися.

Враховуючи неявку всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, за відсутності заперечень відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 08.10.2019 року була прийнята на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «XAHCEJI».

31.08.2020 року позивач була звільнена з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «XAHCEJI» за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.

Згідно відомостей про трудову діяльність з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 01.07.2024 відомості про звільнення ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «XAHCEJI» відсутні.

Згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даною норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007, та від 29 січня 2008 року № 2- рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.02.2020 у справі № 914/393/19, як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, виходячи із вищевикладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення керівника філії товариства із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням відомостей про керівника філії з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 зазначив, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При дослідженні інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що на даний час керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «XAHCEJI» є ОСОБА_2 , тобто з вказаного вбачається, що відповідний запис до реєстру про звільнення позивача був внесений.

Встановлені обставини під час судового розгляду свідчать, що трудові відносини між ОСОБА_1 до Товариством з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ХАСЕЛ» припинені, що вказує на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту та такий спосіб не відповідає змісту порушеного права, адже по тексту позовної заяви вбачається, що вимоги спрямовані на необхідність внесення відповідних відомостей про її звільнення до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В розрізі вказаного, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Листа Пенсійного фонду України № 2800-050202-8/23864 від 18.04.2024 «Щодо зобов`язання роботодавця подати звітні відомості у разі звільнення працівника»: «Відповідно до Закону № 2464, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб).

Відомості до реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі відомостей, що надходять з джерел зазначених в статті 18 Закону № 2464, зокрема, відомостей про платників єдиного соціального внеску (страхувальників), нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, сформованих на підставі даних, поданих страхувальником у складі звітних відомостей.

Так, інформація про дату початку та закінчення трудових відносин подається роботодавцем у складі Відомостей про трудові відносини осіб та період проходження військової служби (Додаток 5) до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 № 4.

Записи про причини звільнення в Додатку 5 до Податкового розрахунку мають вноситися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до Закону № 2464 прийняття та обробку звітності, зокрема в електронній формі, від платників щодо нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) здійснює Державна податкова служба України. В порядку міжвідомчого обміну інформацією Державна податкова служба України надає Пенсійному фонду України інформацію зі звітних відомостей платників.

Враховуючи зазначене, у разі звільнення працівника роботодавець зобов`язаний подати відповідні звітні відомості у строк, передбачений Порядком.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 43, 55, 129 Конституції України, ст. ст. 5-1, 22, 38 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 58, 60, 62 Закону України «Про господарські товариства», ст. 145 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «ХАСЕЛ» про припинення трудових правовідносин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА